Дата документу 12.11.2020 Справа № 335/4455/20
Єдиний унікальний № 335/4455/20 Головуючий у 1-й інстанції: Шалагінова А.В.
Провадження № 22-ц/807/2925/20 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.
12 листопада 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Маловічко С.В.
суддів: Гончар М.С.
Подліянової Г.С.
розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У травні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначило, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 08 квітня 2016 року укладено договір без номеру, згідно з яким останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач ОСОБА_1 порушив умови договору і має прострочену заборгованість. Станом на 28 квітня 2020 року сума заборгованості складає 20 367,62 грн., в тому числі: заборгованість за тілом кредиту - 13 266,29 грн., заборгованість за простроченими відсотками - 4 672,20 грн., заборгованість за відсотками, нарахованими за прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України - 883,05 грн., нарахована пеня - 8630,02 грн., пеня - 100 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови), а саме, штраф (фіксована частина) - 500 грн., штраф (процентна складова) - 946,08 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача в судовому порядку разом із понесеними судовими витратами.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 4 485,33 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту від 08.04.2016р. в розмірі 14 149,34 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 13 266,29 грн. та трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі - 883,05 грн., а також суму понесених судових витрат в розмірі 1460,89 грн.
В задоволенні інших вимог відмовлено.
Частково не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» у особі
представника Крилової О.Л. подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість у зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, порушенням судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові щодо стягнення заборгованості за простроченими відсотками, пені та штрафів та ухвалити в цій частині нове рішення, яким ці позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу.
Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зі змісту статті 274 ч. 1 п.1 ЦПК України що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 08 квітня 2016 року склалися кредитні правовідносини, а саме, відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, сума заборгованості за договором станом на 28 квітня 2020 року складає 20 367,62 грн., в тому числі: заборгованість за тілом кредиту - 13 266,29 грн., заборгованість за простроченими відсотками - 4 672,20 грн., заборгованість за відсотками, нарахованими за прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України - 883,05 грн., нарахована пеня - 8630,02 грн., пеня - 100 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови), а саме, штраф (фіксована частина) - 500 грн., штраф (процентна складова) - 946,08 грн.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг із Умов і правил надання банківських послуг.
Саме на підставі Умов та правил банківських послуг було нараховано відображені у розрахунку складові заборгованості, зокрема, проценти та штрафи за користування кредитними коштами.
При цьому, банк вважав, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява, Пам'ятка клієнта, Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи банку складають між ним та банком договір, до якого шляхом підписання анкети-заяви приєднався відповідач.
В матеріалах справи наявна Анкета-заява ОСОБА_1 про приєднання до Умов, яку
останній підписав та за змістом якої він погодився, що вказана Анкета-заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, Правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування становлять між сторонами договір про надання банківських послуг (а.с. 25).
Банк вказував, що це свідчить, що договір підписаний сторонами: від імені банку - уповноваженою на це особою та скріплений печаткою юридичної особи, а від імені позичальника особисто ОСОБА_1 . Тому своїм підписом ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомлений з Умовами, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді, тому між сторонами погоджені істотні умови договору.
Але суд першої інстанції не погодився з такими доводами банку, ретельно вмотивувавши свої висновки, які колегія визнає правильними.
Так, оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
На підтвердження позовних вимог позивачем надано Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
Між тим, в Анкеті-заяві від 08 квітня 2016р. про приєднання до Умов не передбачено розміру процентів за користування кредитними коштами, а також такого виду відповідальності як неустойка (пеня, штраф) за порушення зобов'язання та її визначеного розміру (а.с. 25).
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 08 квітня 2016 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою як невід'ємні частини спірного договору.
У Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягу з Умов та правил надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та (або) процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також додаткові положення, в яких, серед іншого, визначено дію договору та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, а також те, що вказані документи станом на 08 квітня 2016 року містили умови, зокрема, й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обста-
вин.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти до висновку про те, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений, при цьому умови договору повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Тобто, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
За таких підстав, суд дійшов обґрунтованого висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Враховуючи викладене, оскільки у заповненій і підписаній відповідачем Анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг відсутні умови про сплату процентів, пені і штрафу, на нього не може бути покладений обов'язок по сплаті цієї частини визначеної позивачем кредитної заборгованості.
У зв'язку із чим, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив АТ КБ «Приват Банк» у стягненні нарахованої відсотків, пені і штрафу відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Із виписки по особовому рахунку відповідача вбачається, що ОСОБА_1 активував картку та активно користувався кредитними грошовими коштами, в тому числі, поповнював картрахунок на повернення кредитних коштів.
Оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, ураховуючи наявність у матеріалах справи виписки про рух коштів (а.с. 17-22), яка є належним підтвердженням отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, користування ними та часткової сплати грошей в рахунок погашення заборгованості, позивачем доведено факт отримання відповідачем кредиту в АТ КБ «ПриватБанк» та факт наявності заборгованості за тілом кредиту і її розмір, який правильно визначено судом у розмірі 13 266,29 грн.
Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з ОСОБА_1 відповідальності згідно зі статтею 625 ЦК України в сумі 833,05 грн., яка також відповідає наявним матеріалам справи та вимогам вказаної норми, тому судом правильно визнано ці вимоги обґрунтованими.
Та рішення суду в частині задоволених вимог ніким не оскаржено.
Відмовляючи в решті вимог щодо стягнення відсотків, пені та штрафів, суд обґрунтовано виходив із того, що вони не погоджені жодним письмових документом, який би був підписаний відповідачем, а тому ці істотні умови правильно визнав неузгодженими між сторонами.
Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №14-131цс19 від 03 липня 2019 року.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
При цьому, заявлене на стадії апеляційного провадження клопотання банком про
дослідження Умов та правил надання банківських послуг шляхом здійснення огляду та фіксації змісту розділу 2.1.1 цих Умов, які розміщені на офіційному веб-сайті АТ КБ «Приватбанк», апеляційний суд вважає безпідставним, оскільки такого клопотання не було заявлено в суді першої інстанції та про наявність перешкод для його заявлення банк не повідомив. Тому згідно з приписами статті 367 ЦПК України таке клопотання на стадії апеляційного розгляду задоволено бути не може.
Таким чином, колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального, чи порушення судом норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи в оскаржуваній банком частині.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування в оскаржуваній частині не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2020 року у цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише у випадку, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Постанова прийнята, складена та підписана 12 листопада 2020 року.
Головуючий:
Судді: