22-ц/804/2989/20
264/2968/16-ц
Іменем України
Єдиний унікальний номер 264/2968/16-ц
Номер провадження 22-ц/804/2989/20
10 листопада 2020 року місто Маріуполь
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Лопатіної М.Ю.
суддів - Мальцевої Є.Є., Мироненко І.П.
за участю секретаря - Галстяна Г.Г.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»
відповідачі- ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 липня 2020 року, ухвалене у складі судді Іванченко А.М. у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Короткій зміст позовних вимог.
У травні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі: ПАТ КБ « ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі: АТ КБ «ПриватБанк»), звернулось до суду із вищевказаним позовом, в якому зазначило, що 18 травня 2007 року між ним, як кредитодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, був укладений кредитний договір №MR14GK11060022, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальникові кредит у розмірі 14 030,62 доларів США зі строком повернення до 17 травня 2027 року включно, а останній зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановленому кредитним договором. В забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за даним кредитним договором, між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором кредиту виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредитні кошти, а ОСОБА_1 , в свою чергу, платежі на договором своєчасно не сплачував, унаслідок чого в нього утворилася заборгованість, яка станом на 04 квітня 2016 року становить 10 035,99 доларів США та складається із заборгованості за кредитом в сумі 8 242,88 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 1219,56 доларів США, заборгованості за комісією в сумі 86,52 доларів США, а також штрафу ( фіксована частина) - 9,58 доларів США та штрафу (процентна складова) - 477,45 доларів США. Позивач просив суд стягнути з відповідачів, як солідарних боржників, заборгованість за кредитним договором MR14GK11060022 від 18 травня 2007 року у сумі 10 035,99 доларів США, що станом на 04 квітня 2016 року еквівалентно 261 939,25 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 липня 2020 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Вирішуючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , місцевий суд виходив з недоведеності позовних вимог банку, з огляду на те, що позивачем не надано первинних документів, що свідчать про виконання банком перед позичальником умов договору з надання позики в розмірі, визначеному кредитним договором, особового рахунку позичальника, що підтверджує або спростовує внесення ним на поточний рахунок НОМЕР_1 коштів та списання їх на погашення заборгованості згідно умов договору та графіку платежів. Крім того, банк не надав суду графік погашення заборгованості із зазначенням розміру сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань позичальника за кожним платіжним періодом.
При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок заборгованості ОСОБА_1 не відповідає умовам кредитного договору, оскільки наведена в ньому процента ставка не узгоджена з позичальником. Розмір відсоткової ставки зазначений у графі «процентна ставка (прострочена)» не є подвійною, тому не відповідає умовам п.7.4 кредитного договору.
Відмовляючи в задоволенні позову до поручителя ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем не надано доказів узгодження з останньою зміни відсоткової ставки за основним зобов'язанням в бік її збільшення та письмової згоди поручителя на такі зміни, підстави для задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитним з відповідача ОСОБА_2 відсутні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги банку.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» зазначив, що ненадання позивачем графіку погашення заборгованості пов'язано з тим, що пунктом 7.1. Кредитного договору, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 встановлена сплата останнім ануїтетного платежу щомісячно у розмірі 154,57 доларів США. Крім того, місцевий суд, при ухваленні оскарженого рішення не врахував, що письмова форма кредитного договору внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Короткий зміст позиції інших учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 посилався на те, що оскаржене рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін. При цьому відповідач зазначав, що місцевий суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до відповідачки ОСОБА_2 з огляду на те, що з останньою, як з поручителем не було узгоджене збільшення відсоткової ставки за кредитним договором. Крім того, збільшення відсоткової ставки не було узгоджено також і з ним, як позичальником, а тому вірним є висновок суду про невідповідність умовам кредитного договору наданого банком розрахунку заборгованості. Також є обґрунтованою відмова суду першої інстанції в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на недоведеність факту надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
Інші учасники справи своїм процесуальним правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Гайдаров С.В. в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідачка ОСОБА_2 до суду не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
Фактичні обставини справи.
При розгляді справи встановлено, що 18 травня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір MR14GK11060022, за умовами якого Банк зобов'язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 18 травня 2007 року по 17 травня 2022 року включно, у вигляді не поновлювальної лінії в розмірі 12 000 доларів США на придбання жилої нерухомості, а також у розмірі 2 030,64 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених п.п. 2.1.3., 2.2.7. даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11. даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2. даного Договору.
Періодом сплати платежів вважається період з 20 по 24 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором ( за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти ( щомісячний платіж) у сумі 157, 57 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається з заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди (п.7.1 договору)( т. 1 а.с.17-19).
В забезпечення виконання зобов'язань позичальником за вищевказаним кредитним договором, 18 травня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, а також між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 - договір іпотеки, згідно якого ОСОБА_1 передав банку в іпотеку належне йому на підставі договору купівлі-продажу від 18 травня 2007 року нерухоме майно, що складається з житлового будинку, під літ. А-1 з усіма надвірними побудовами та спорудами в цілому, загальною площею 51,1 кв.м., в тому числі житловою площею 23,6 кв.м. та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 20, 107-111).
Посилаючись на невиконання позичальником узятих на себе за договором кредиту зобов'язань, позивач нарахував йому заборгованість, яка станом на 04 квітня 2016 року становить 10 035, 99 доларів США та складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 8242,88 доларів США , заборгованості за процентами за користування кредитним коштами у сумі 1219,56 доларів США, заборгованості з комісії у сумі 86,52 доларів США та штрафів - 9,58 доларів США (фіксована частина) та 477,45 доларів США (процентна складова) (т. 1 а.с.4-9).
З розрахунку заборгованості за кредитним договором MR14GK11060022 від 18 травня 2007 року, наданого позивачем також вбачається, що в період з 18 травня 2007 року по 20 листопада 2008 року відсотки за користування кредитним коштами банком нараховувались за процентною ставкою 10,08 % річних, з 24 листопада 2008 року банк підвищив процентну ставку до 12,12 %.
Позиція апеляційного суду.
Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 2 ЦПК України).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 12 ЦПК України).
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно вимог ч.ч.1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», зокрема відсутності доказів, які б підтверджували видачу позичальнику кредитних коштів у розмірі, відповідно до кредитного договору.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Відповідно до пункту 7.1. кредитного договору MR14GK11060022 від 18 травня 2007 року, банк зобов'язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу для придбання жилої нерухомості (т. 1 а.с.17 -19).
З договору іпотеки від 18 травня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що в той же день за кредитні кошти позичальником було придбане нерухоме майно, що складається з житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Ці обставини підтверджені у судовому засіданні відповідачем ОСОБА_1 .
Зазначене вище спростовує висновки суду першої інстанції про те, що позивач на обґрунтування заявлених позовних вимог не надав суду доказів отримання відповідачем кредитних коштів.
Крім того, факт отримання і використання позичальником грошових коштів у розмірі, зазначеному в кредитному договорі, підтверджується тією обставиною, що тривалий час відповідач сплачував банку передбачені договором платежі.
В суді апеляційної інстанції представником позивача було долучено до матеріалів справи виписка по рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 , копія заяви відповідача про видачу готівки в сумі 12000 доларів США від 18 травня 2007 року , копія ордеру розпорядження від 18 травня 2007 року, анкета-заява позичальника ОСОБА_1 про відкриття карткового рахунку (т. 1 а.с.203-226).
Вирішуючи вказаний спір, місцевий суд також не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 не заперечував факт укладення із ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитного договору та отримання кредитних коштів. Заперечення останнього щодо позовних вимог полягали в тому, що він розрахувався з банком за кредитним договором у повному обсязі, оскільки передав на реалізацію позивачу іпотечне нерухоме майно (т. 1а.с.82).
Таким чином, суд першої інстанції фактично однобічно дослідив докази у справі, не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.
Вирішуючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» по суті, апеляційний суд виходить з наступного.
Так, відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі, та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Щодо підвищення відсоткової ставки за кредитним договором.
Апеляційний суд встановив, що згідно п.2.3.1. кредитного договору, укладеного між сторонами, банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом в разі зміни кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміни курсу долара США до гривні більш ніж на 10 % порівняно з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміни середньозваженої ставки за кредитами банками України у відповідній валюті (за статистикою НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом семи календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищевказаному порядку можливе в границях кількості пунктів, на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка за кредитами або пропорційно збільшенню курсу долара США.
За правилами частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (чинної на час укладення кредитного договору від 18 травня 2007 року) у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.
У разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.
В матеріалах справи знаходиться лист банку на ім'я ОСОБА_1 від 03 жовтня 2008 року, з якого вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомив позичальника, що за укладеним між сторонами кредитним договором від 18 травня 2007 року, починаючи з 24 листопада 2008 року буде збільшена відсоткова ставка до 12,12 % на рік (т. 1 а. с.129).
Доказів відправлення цього листа та вручення його ОСОБА_1 банк не надав, а останній проти факту отримання такого повідомлення заперечував.
Відповідно до пункту 3 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1155 (далі - Правила) рекомендоване поштове відправлення - це поштове відправлення (лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок "M"), що приймається для пересилання без зазначення суми оголошеної цінності вкладення з видачею відправникові розрахункового документа про прийняття і доставляється (вручається) адресатові (одержувачу) під розписку.
Згідно з пунктом 114 Правил адресовані фізичним особам рекомендовані поштові відправлення, рекомендовані повідомлення про вручення реєстрованих поштових відправлень (поштових переказів), повідомлення про надходження переказів, що пересилаються телеграфом або електронною поштою, а також усі повторні повідомлення про надходження поштових відправлень (поштових переказів) вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - повнолітнім членам сім'ї за умови пред'явлення ними документа, що посвідчує особу.
З огляду на зазначене, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі за № 6-1374цс17.
Виходячи з наведеного, підстав у банку для зміни відсоткової ставки з 24 листопада 2008 року до 12,12 % на рік і нарахування плати за користування кредитом за такою ставкою не було.
Щодо строку дії кредитного договору.
З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору, 21 вересня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направив відповідачам повідомлення про дострокове повернення суми кредиту (т. 1 а.с.11-12).
Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.
За правилами частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ураховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року справа № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року справа № 202/4494/16.
Таким чином кредитор, який згідно вимог частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання кредитного договору, після цього має право лише на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, передбачених договором.
Щодо комісії.
Як вбачається із пунктів 6.2, 7.1 укладеного між сторонами кредитного договору, комісія нараховувалась банком за послуги, що супроводжують кредит, а саме проведення додаткового моніторингу погашення кредиту по рахунку.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
При цьому нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, є незаконним.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 686/9367/16-ц (провадження № 61-44593св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 703/4889/15-ц (провадження № 61-23992св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 343/3051/14-ц (провадження № 61-23895св18) та інших.
Щодо штрафів.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
14 квітня 2014 року відповідно до Указу виконуючого обов'язки Президента України, Голови Верховної Ради України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та на території України розпочато проведення антитерористичної операції.
Згідно з наказом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а Донецька і Луганська області визначені районами проведення антитерористичної операції з 07 квітня 2014 року.
Указом Президента України від 30 квітня 2018 року № 116/2018 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року «Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях», відповідно до якого припинена антитерористична операція, яка була розпочата у 2014 році.
Відповідно до Наказу Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України від 30 квітня 2018 року розпочато операцію Об'єднаних сил із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської федерації у Донецькій і Луганській областях з 30 квітня 2018 року.
Відповідно до пункту 5 статті 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» Кабінету Міністрів України доручено затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.
30 жовтня 2014 року розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до якого місто Маріуполь Донецької області включено до вказаного переліку.
Статтею 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період із 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.
Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.
Оскільки відповідачі постійно проживають у місті Маріуполі Донецької області, яке включено до переліку населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція (операція об'єднаних сил), а тому банку забороняється нараховувати пеню та/або штрафи на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами відповідно до вимог Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII.
Щодо позовних вимог до поручителя.
Згідно із частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
За положеннями частин першої та четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов'язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов'язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов'язання.
Таким чином, аналіз норми частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) свідчить про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Підставою застосування цієї норми достатнім є встановлення таких змін в основному зобов'язанні. Тому обставини щодо подальшого фактичного виконання зобов'язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов'язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження дії поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення розміру основного зобов'язання). Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя.
Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 569/11865/16-ц (провадження № 61-18995сво18).
Аналогічні за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц (провадження № 14-243цс19) від 04 вересня 2019 року у справі № 202/32532/13-ц (провадження № 14-374цс19).
Встановлено, що з 24 листопада 2008 року банком в односторонньому порядку збільшено відсоткову ставку за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 , внаслідок чого збільшено обсяг відповідальності поручителя без його згоди.
Згідно з п. 13 договору поруки від 18 травня 2007 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 зміни та доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді, шляхом укладення відповідної додаткової угоди.
Встановлено, що зміни до договору поруки щодо підвищення процентної ставки не вносились та не погоджувались з поручителем.
Відповідно листа АТ КБ «ПриватБанк» від 03 квітня 2020 року №272504-ВБ, повідомлення поручителю ОСОБА_2 щодо підвищення відсоткової ставки не надсилалось ( т. 1 а.с.127).
Таким чином, суд першої інстанції установивши, що позивачем не надано доказів узгодження з відповідачем ОСОБА_2 зміни відсоткової ставки за основним зобов'язанням в бік збільшення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави для стягнення з поручителя кредитної заборгованості.
Згідно ч.ч.3.4. ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За вищевикладених обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 та ухвалення в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову.
Так, з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором MR14GK11060022 від 18 травня 2007 року в сумі 7 093,27 доларів США, яка складається з тіла кредиту у сумі 6710,91 доларів США та відсотків за користування кредитними коштами станом на вересень 2015 року у сумі 382,36 доларів США.
При цьому апеляційний суд бере до уваги новий розрахунок заборгованості ОСОБА_1 , який складено банком в ході розгляду даної справи у суді апеляційної інстанції по первісній відсотковій ставці, погодженій сторонами кредитного договору, без врахування розміру процентів, які, як пояснив представник банку в судовому засіданні, нараховані в завищеному розмірі помилково (т. 2 а.с. 26-29 ).
Позов в частині стягнення з позичальника суми процентів, нарахованих після вересня 2015 року, комісії та штрафів задоволенню не підлягає з підстав, вищезазначених апеляційним судом.
З огляду на вимоги ч. 13 ст. 141 ЦПК України, у зв'язку з частковим скасуванням рішення суду першої інстанції, необхідно стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача понесені ним і документально підтверджені витрати по сплаті судового збору за подачу позову у сумі 2777,08 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, виходячи з розрахунк:у 3929,09 грн. (розмір судового збору, сплаченого при поданні позову) х 70,68 % (задоволені позовні вимоги) : 100%.
У зв'язку з частковим задоволенням вимог апеляційної скарги позивача, з відповідача на користь банку підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 4165,62 грн, виходячи з розрахунку: 5893,64 грн.( сума судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги) х 70,68% (задоволені вимоги скарги) : 100%.
Керуючись ст. ст. 367, 374,376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 липня 2020 року скасувати в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_4 , МФО 305299) заборгованість за кредитним договором MR14GK11060022 від 18 травня 2007 року в сумі 7 093,27 доларів США (сім тисяч дев'яносто три долари 27 центів США), яка складається з тіла кредиту у сумі 6710,91 доларів США та відсотків за користування кредитними коштами у сумі 382,36 доларів США.
В решті позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_4 , МФО 305299) судовий збір за подання позову в сумі 2777,08 грн. і за подання апеляційної скарги в сумі 4165,62 грн., всього 6942,70 грн ( шість тисяч дев'ятсот сорок дві грн 70 копійок).
Залишити без змін рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 липня 2020 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Судді:
Повний текст постанови складено 13 листопада 2020 року.
Суддя: