ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 листопада 2020 року м. Київ № 640/8363/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в адміністративній справі:
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Такрком Екосервіс"
до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАКРКОМ ЕКОСЕРВІС» із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просив суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.02.2019 №0582615147, №05921514 та №0572615147.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2019 відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що всі господарські операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентом були реальними (фактично здійснені), що підтверджується наявністю належним чином оформлених первинних документів, операції пов'язані з господарською діяльністю позивача, учасники володіли спеціальною правосуб'єктністю, а тому, висновок Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про нереальність (фіктивність) операцій з даним контрагентом є таким, що не відповідає дійсності та не ґрунтується на нормах податкового законодавства.
Відповідач подав письмовий відзив на позов, в якому проти позову заперечив та просив суд відмовити в його задоволенні. Вважає, що рішення прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства. В обґрунтування відзиву на позовну заяву зазначає, що перевіркою установлено відсутність можливості контрагента постачати товари (послуги) для позивача, у зв'язку з не підтвердженням операцій по фактичному придбанню такого товару за ланцюгом постачання, а правочини між ними здійснені без цілі настання реальних наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування податком на прибуток, завищення податкового кредиту з податку на додану вартість і як наслідок несплати податків, так як нереальність первинного формування активу доводить нереальність і послідуючого придбання товарів та послуг. Крім, того відповідач також зазначив, що контрагент позивача - ТОВ «Астіком» фігурує у якості підприємства з ознаками фіктивності (ознака - зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісті зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження) у обліковій картці суб'єкта фіктивного підприємства №856/25-01-21-03 від 03.04.2018, коментарем якої є «в рамках к/п №320172700000000059 від 13.09.2017 гр. ОСОБА_1 не має відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства».
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, Головним управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТАРКОМ ЕКОСЕРВІС» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансового-господарських взаємовідносин з ТОВ «АСТІКОМ» у березні 2018 року, що містяться у податковій декларації з податку на додану вартість та декларації на прибуток підприємства за три квартали 2018 року.
Перевіркою ТОВ «ТАРКОМ ЕКОСЕРВІС» було встановлено порушення:
- п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за три квартали 2018 року на суму 467 125 гривень;
- п. 198.1, п. 198.3, п.1398.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість за березень 2018 року на суму 93 425 гривень;
- п. 44.1 ст. 44, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнями, в частині ненадання посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всіх документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки.
Вказані висновки перевірки ґрунтуються на тому, що до ГУ ДФС у м. Києві надійшли матеріали Оперативного управління ГУ ДФС у Чернігівській області у вигляді протоколу допиту свідка від 15.02.2018 ОСОБА_1 , директора, головного бухгалтера та засновника ТОВ «АСТІКОМ», відповідно до якого свідок ОСОБА_1 повідомив про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «АСТІКОМ». Таким чином, контролюючим органом під час проведення перевірки встановлені обставини, які у сукупності свідчать про наявність у первинних документах недостовірних відомостей про учасника надання послуг, фактичну неможливість надання послуг саме задекларованим контрагентом, спрямованість дій платника на отримання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування та, як результат, зменшення суми податків, що належать сплаті. Фактично ТОВ «ТАРКОМ ЕКОСЕРВІС» було проведено фінансово-господарські операції з ТОВ «АСТІКОМ» шляхом формального складення первинних документів, які не супроводжувалися дійсним рухом активів у процесі виконання операцій саме з цим контрагентом.
За результатами перевірки складено акт від 25.01.2019 р. № 16/26-15-14-07-01/10/38234621 та винесено податкові повідомлення-рішення від 20.02.2019 року:
- №0582615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 93425 грн. та нараховано штрафні фінансові санкції у розмірі 46713 грн.;
- №0572615147, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 467125 грн.;
- №0592615147, яким до позивача застосовано штрафні санкцій у розмірі 510 грн.
Позивач, вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Приписами п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).
Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-ХIV).
Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
За змістом ч.1,2 статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.
Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).
Пунктом 200.1 статті 200 ПК Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1 статті 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п.201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до п. 201.8 статті 201 Кодексу право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, якій здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Відтак, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належними і допустимими первинними документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентами, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Недоведеність вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
Разом з тим, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.
Судом встановлено, що між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АСТІКОМ" (виконавець) укладено договір від 01.03.2018 №СТ-11318 про надання послуг.
Відповідно до пункту 1 вказаного договору у порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом строку дії цього договору надати послуги у визначений в цьому договорі строк, а замовник зобов'язується прийняти ці послуги від виконавця та оплатити їх вартість. Кількість, вид і вартість послуги, а також інші необхідні характеристики послуги, попередньо погоджуються сторонами і вказуються у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до специфікацій №1-8 від 01.03.2018 року позивачем було замовлено у ТОВ «АСТІКОМ» такі види робіт: чистка автоматичної системи золовидалення, чистка котла, чистка теплообмінника, чистка циклон скрубера для нейтралізації вихідних газів, ремонт та технічне обслуговування дизельгенератора, чистка форсунок системи для спалювання масла, технічне обслуговування лінії шнекової системи печі «Вихор 3,15», ремонт та технічне обслуговування шредера, ремонт та технічне обслуговування повітряно-опалювального агрегата.
На підтвердження виконання умов зазначеного вище договору позивачем надано копії акту надання послуг від 01.03.2018 №8, від 02.03.2018 №1, від 07.03.2018 №2, від 07.03.2018 №3, від 12.03.2018 №5, від 13.03.2018 №4, від 13.03.2018 №6, від 14.03.2018 №7, відповідно до яких ТОВ «АСТІКОМ» було виконано послуги визначені у специфікаціях, а в свою чергу ТОВ «ТАРКОМ ЕКОСЕРВІС» було сплачено зазначені послуги, що підтверджується платіжними дорученнями № 566 від 22.03.2018 року та №583 від 27.03.2018 року.
Також позивачем, було складено та направлено для реєстрації в ЄРПН податкові накладні від 01.03.2018 №13, від 02.03.2018 №14, від 07.03.2018 №15, від 07.03.2018 №16, від 12.03.2018 №17, від 13.03.2018 №18, від 13.03.2018 №19, від 14.03.2018 №20.
Суд звертає увагу, що контролюючим органом під час проведення перевірки було досліджено первинні документи на підтвердження здійснення вищевказаних господарський операцій, а також документи на підтвердження оплати за надані послуги, що відображено в акті перевірки від 25.01.2019 №16/26-15-14-07-01-10/38234621.
Слід зазначити, що досліджені під час розгляду справи первинні документи на підтвердження здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом оформлені відповідно до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", всі господарські операції знайшли своє відображення у бухгалтерському обліку позивача та доводять наявність змін в активах позивача під час вчинення господарської операції.
Матеріалами справи також підтверджується, що всі фінансово - господарські зобов'язання відображені в податковому обліку позивача, що не спростовано відповідачем.
При цьому, слід враховувати вимоги частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Так, на момент здійснення спірних господарських операцій вказані вище контрагенти позивача були зареєстровані як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Щодо посилань контролюючого органу на те, що контрагенти позивача не надавали/надавали не в повному обсязі податкову звітність, а також щодо відсутності інформації про наявність основних засобів, суд зазначає наступне.
Ознайомившись із такими доводами контролюючого органу, слід зазначити, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 822/551/18.
У відповідності статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
При цьому, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту
Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 30.01.2018 №К/9901/612/18 і №К/9901/630/18.
Крім того, жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у контрагентів матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.
Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.
Обґрунтовуючи свою позицію, основним доводом відповідача є те, що перевіркою встановлено, що договір про надання послуг, акти надання послуг, податкові накладні підписані від ТОВ «АСТІКОМ» ОСОБА_1 , тобто особою, яка надала свідчення щодо непричетності до ведення фінансово-господарської діяльності (відповідно до листа ОУ ГУ ДФС у Чернігівській області та протоколу допиту свідка від 15.02.2018). Зазначене свідчить про порушення норм податкового законодавства, і як наслідок є достатньою підставою для неврахування первинних документів/податкових накладних в даних податкового обліку позивача.
Суд відхиляє вказані доводи позивача, з огляду на наступне.
В рішенні від 05.07. 2016 по справі № 21-1793а16 Верховний суд України вказав, що сам факт заперечення директором контрагента своєї участі у діяльності товариства та у підписанні товариством від його імені первинних облікових та бухгалтерських документів, за умови, що на час встановлення фактичних взаємовідносин сторін керівником цього товариства в Єдиному реєстрі підприємств і організацій України значився саме цей директор, не може бути, на думку суду, свідченням безтоварності спірних операцій, за умови скасування щодо нього постанови про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України ("Фіктивне підприємництво").
Згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
За змістом ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 283 Кримінального процесуального кодексу України прокурор зобов'язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
При цьому суд керується пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.
Однак, доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - позивача та контрагента за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205, 212 КК України відповідачем не надано, а договори, укладені позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача із зазначеним вище контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлені договором, який не був визнаний в судовому порядку недійсним, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами, зокрема, актами виконаних робіт, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит.
За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень від 20.02.2019 року №0582615147, №05921514 та №0572615147 протиправними та такими, що підлягають скасуванню є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення №1212 від 14.05.2019 року позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 9 116,60 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача судових витрат по сплаті судового збору у межах вказаної суми.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19, 77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАРКОМ ЕКОСЕРВІС» (04073, м. Київ, вул. Рилєєва, буд. 10-А, ЄДРПОУ 38234621) задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 20.02.2019 №0582615147, форми "Р" за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів, робіт, послуг на суму 140138, 00 грн.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 20.02.2019 №0592615147, форми "ПС" за платежем адміністративні штрафи та інші санкції на суму 510, 00 грн.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 20.02.2019 №05921514 №0572615147, форми "П" на суму 467125,00 грн.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАРКОМ ЕКОСЕРВІС» (04073, м. Київ, вул. Рилєєва, буд. 10-А, ЄДРПОУ 38234621) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980) понесені витрати зі сплати судового збору у сумі 9 116 (дев'ять тисяч сто шістнадцять) гривень 60 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур