30 жовтня 2020 року справа №320/5451/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо утримання з належної ОСОБА_1 (і.к. НОМЕР_3 ) грошової компенсації за недоотримане речове майно у вигляді 18 % податку з доходу фізичних осіб та 1,5 % військового збору;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (і.к. НОМЕР_3 ) утримані з грошової компенсації за недоотримане речове майно 18 % податку з доходу фізичних осіб у розмірі 1837,37 грн. та 1,5 % військового збору в розмірі 153,11 грн., а всього 9450,92 грн. (дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят грн. 92 коп.).
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що у період з 11.11.2016 по 12.11.2018 він проходив військову службу в Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_4 за контрактом, де отримував грошове забезпечення. При звільненні з військової служби 12.11.2018 позивачу було нараховано 10207,62 грн. грошової компенсації за недоотримане речове майно. З цієї суми було утримано 18% податку з доходу фізичних осіб в розмірі 1837,37 грн., 1,5% військового збору в розмірі 153,11 грн., а всього 1990,48 грн., з них фактично виплачено 8217,14 грн.
Позивач зазначає, що 04.06.2020 він звернувся до відповідача з письмовою скаргою про повернення безпідставно вирахуваних сум з грошової компенсації за недоотримане речове майно, проте відповідач відмовив позивачу у поверненні незаконно утриманого податку та військового збору, посилаючись на лист-роз'яснення Головного управління ДФС у Київській області та положення п.168.5 ст. 168 Податкового кодексу України.
Обґрунтовуючи своє право на повернення позивачу утриманих з грошової компенсації за недоотримане речове майно 18 % податку з доходу фізичних осіб у розмірі 1837,37 грн. та 1,5 % військового збору в розмірі 153,11 грн. позивач посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2017 №375), якою затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, відповідно до пунктів 2, 3 якої грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
На думку позивача, такі суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян, що прямо передбачено пунктом 168.5 ст.168 Податкового кодексу України.
За твердженням позивача Податковий кодекс не містить вичерпного переліку сум допомог, компенсацій, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу. Тобто така компенсація здійснюється у розмірі фактично сплаченого податку на доходи фізичних осіб, що утримується з доходів такої категорії громадян та в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених основними розпорядниками коштів у Державному бюджеті України.
Відтак позивач вважає, що військовослужбовці, звільнені з військової служби, мають право на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, при цьому суми податку з доходів фізичних осіб спрямовуються виключно на виплату компенсації витрат доходів цієї категорії громадян. При цьому грошова компенсація замість належного речового майна, виплачена військовослужбовцям всупереч пункту 293 положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, після їх звільнення зі служби не може бути оподаткована.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. У пункті 3 резолютивної частини ухвали суду запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та/або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. Роз'яснено відповідачу, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Вказану ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 відповідачем отримано засобами поштового зв'язку 23.07.2020, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0113332224149).
25.08.2020 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 18.08.2020 №18/12/5-1549 у справі №320/5451/20, в якому зазначено, що відповідно до ст.22 Закону України «Про Національну гвардію України» від 13.03.2014 фінансування діяльності Національної гвардії України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, не заборонених законом. Національна гвардія України забезпечується бойовою і спеціальною технікою, зброєю, спеціальними засобами, засобами індивідуального захисту особового складу відповідно до виконуваних ними завдань, матеріально-технічними засобами та продовольством в порядку централізованого постачання в системі Міністерства внутрішніх справ України. А відтак військова частина НОМЕР_1 є розпорядником бюджетних коштів, яка здійснює видатки та платежі тільки в межах відповідних асигнувань, встановлених на поточний рік, у зв'язку з чим вважає доводи позивача безпідставними.
У той же час, доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву від 18.08.2020 №18/12/5-1549 у справі №320/5451/20 суд не приймає до уваги, оскільки дані доводи стосуються іншого позивача ( ОСОБА_2 ) та іншого предмета спору (щодо нарахування грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій), ніж у даній справі.
У той же час, правом подати відзив на позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, відповідач не скористався.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, паспорт громадянина України у формі ID картки № НОМЕР_5 , виданий 18.07.2019, орган, що видав - 8027 (а.с.20).
У період з 11.11.2016 по 12.11.2018 ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Національній гвардії України, що вбачається з копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_6 від 31.08.1998 та копії військового квитка позивача серії НОМЕР_7 від 28.12.1998 (а.с.22, 23).
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_8 , виданим командиром військової частини НОМЕР_9 від 23.11.2015 (а.с.4).
02.11.2018 наказом командувача Національної гвардії України (по особовому складу) №177 о/с старший лейтенант ОСОБА_1 , заступник командира батареї з технічної частини 1-ї зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону (ВОС 5602013) відповідно до підпункту «й» (які уклали контракт до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнений з військової служби у запас без права носіння військової форми одягу, 12 листопада 2018 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 12.11.2018 №285 (по стройовій частині) припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира батареї з технічної частини 1-ї зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону (ВОС 5602013), та направлено для постановки на військовий облік до Дніпровського районного у місті Києві військового комісаріату (а.с.7).
04.04.2019 позивач звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 04.04.2019 №134 щодо розміру нарахованої грошової компенсації за недоотримане речове майно під час проходження служби ОСОБА_1 .
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України листом від 29.04.2019 №18/10/5-Б-зАЗ-653 у відповідь на адвокатський запит від 04.04.2019 №134 повідомила позивачу, зокрема, про те, що грошова компенсація за недоотримане речове майно під час проходження служби ОСОБА_1 встановленим порядком нарахована згідно наказу командира військової частини від 10.04.2019 №295 у сумі 10207,62 грн. та буде виплачена найближчим часом (а.с.8).
23.04.2019 військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України перерахувала ОСОБА_1 на картковий рахунок у АТ «Приватбанк» суму у розмірі 8217,14 грн. з призначенням платежу: «компенсація за неотримане речове майно згідно ПКМУ від 10.04.2019 №295 без ПДВ», що підтверджується платіжним дорученням від 23.04.2019 №1036 (а.с.9).
Тобто з суми грошової компенсації за недоотримане речове майно у розмірі 10207,62 грн. відповідачем було утримано 18% податку з доходу фізичних осіб в розмірі 1837,37 грн., а також 1,5% військового збору в розмірі 153,11 грн.
Судом встановлено, що 04.06.2020 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 зі скаргою про відновлення порушених прав шляхом нарахування та виплати рівноцінної та повної грошової компенсації втрат доходів за недоотримане речове майно у сумі 1999,48 грн., з яких 1837,37 грн. вирахувано в рахунок податку на доходи фізичних осіб (18%) та 153,11 грн. в рахунок військового збору (1,5%) (а.с.10).
Листом від 17.06.2020 №18/12/5-С-45-1116 відповідач відмовив позивачу у виплаті грошової компенсації за недоотримане речове майно, посилаючись на роз'яснювальний лист Головного управління ДФС у Київській області без зазначення його номеру та дати, в якому із посиланням на пункт 168.5 ст.168 Податкового кодексу України зазначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян, та звернуто увагу на те, що положеннями п.168.5 ст. 168 Податкового кодексу України передбачено компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб, що утримуються лише з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у зв'язку з виконанням ними обов'язків несення військової служби.
При цьому у листі від 17.06.2020 №18/12/5-С-45-1116 відповідач зазначив, що на час отримання ОСОБА_1 відповідної компенсації, Податковим кодексом не було передбачено компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб, які виплачені по певним КЕКВ.
Не погоджуючись з утриманням з грошової компенсації за недоотримане речове майно у вигляді 18% податку з доходу фізичних осіб у розмірі 1837,37 грн. та 1,5% військового збору в сумі 153,92 грн. ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Статтею 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (у редакції на момент звільнення позивача зі служби), суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Положеннями частини другої статті 24 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178).
Згідно з п.1 Порядку №178 цей Порядок визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).
Виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу (п.2 Порядку №178).
Згідно із пунктами 3, 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
З матеріалів справи слідує, що Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України грошова компенсація за недоотримане речове майно під час проходження служби ОСОБА_1 встановленим порядком нарахована згідно наказу командира військової частини від 10.04.2019 №295 у сумі 10207,62 грн., про що вказано у листі відповідача від 29.04.2019 №18/10/5-Б-зАЗ-653 у відповідь на адвокатський запит представника позивача.
23.04.2019 Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України перерахувала ОСОБА_1 на картковий рахунок у АТ «Приватбанк» суму у розмірі 8217,14 грн. з призначенням платежу: «компенсація за неотримане речове майно згідно ПКМУ від 10.04.2019 №295 без ПДВ», що підтверджується платіжним дорученням від 23.04.2019 №1036 (а.с.9).
Отже, з наведеного вбачається, що відповідачем з виплаченої позивачу при звільненні грошової компенсації за недоотримане під час служби речове майно утримано 18 % податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1837,37 грн. та 1,5 % військового збору в розмірі 153,11 грн.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р.№ 44 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок №44, у редакції станом на момент звернення представника позивача до відповідача із адвокатським запитом від 04.04.2019).
Відповідно до п.1 Порядку №44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Згідно з абзацом 1 п. 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з п.3 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення (п.4 Порядку №44).
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (п.5 Порядку №44).
З наведених приписів законодавства випливає, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, суд констатує, що у відповідача наявний обов'язок з виплати позивачу грошової компенсації в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб у сумі 1837,37 грн. та військового збору в сумі 153,11 грн., утриманих з компенсації за недоотримане під час служби речове майно за період з 11.11.2016 по 12.11.2018.
При цьому суд виходить з того, що здійснюючи у квітні 2019 року виплату компенсації за недоотримане під час служби речове майно, відповідач повинен був виплатити грошову компенсацію за суму податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення в сумі 1837,37 грн. та військового збору в сумі 153,11 грн.
Та обставина, що станом на квітень 2019 року позивач вже не був військовослужбовцем, жодним чином не впливає на його право отримати цю компенсацію, оскільки у квітні 2019 року, відповідач здійснював виплату компенсації за недоотримане під час служби речове майно, яку він зі своєї вини своєчасно не зробив. Оскільки, станом на листопад 2018 року (звільнення з військової служби), позивач мав право на цю компенсацію, він її не втратив і на момент фактичної сплати коштів у квітні 2019 року.
Таким чином, при належному виконанні відповідачем своїх зобов'язань та виплаті позивачу компенсації за недоотримане під час служби речове майно, своєчасно не виплаченої при звільненні в повному розмірі, грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору, утриманого з грошового забезпечення, мала бути виплачена позивачу одночасно з виплатою йому компенсації за недоотримане під час служби речове майно при звільненні за наявності у позивача статусу військовослужбовця.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №812/1048/17, від 25.06.2020 у справі №825/761/17 та від 29.07.2020 у справі №814/142/17.
У контексті оцінки доводів позовної заяви суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи позовної заяви отримали достатню оцінку.
За таких обставин, суд вважає, що дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо утримання з належної позивачу грошової компенсації за недоотримане речове майно суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору при звільненні з військової служби є протиправними.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 10.03.2001 у справі «Сук проти України» (заява №10972/05) зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Аналогічну правову позицію Європейський суд з прав людини застосовував під час розгляду справ «Будченко проти України» (заява №38677/06), «Кечко проти України» (заява №63134/00).
Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування доводів, викладених у листі від 17.06.2020 №18/12/5-С-45-1116, яким було відмовлено позивачу у компенсації втрат доходів за недоотримане речове майно у сумі 1990,48 грн.
У той же час, у позовній заяві позивач просить суд, зокрема, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу утримані з грошової компенсації за недоотримане речове майно 18 % податку з доходу фізичних осіб у розмірі 1837,37 грн. та 1,5 % військового збору в розмірі 153,11 грн., а всього 9450,92 грн.
Суд вважає, що загальна сума утриманих податків та зборів в прохальній частині позову вказана помилково, допущені позивачем арифметичні розрахунки є очевидними, тому суд виходить з того, що спірними у даній справі є утримані з грошової компенсації за недоотримане речове майно податок з доходу фізичних осіб у розмірі 1837,37 грн. та військовий збір в розмірі 153,11 грн., а всього на суму 1990,48 грн.
Враховуючи, що дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо утримання з належної позивачу грошової компенсації за недоотримане речове майно суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору при звільненні з військової служби є протиправними, суд вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 утримані з грошової компенсації за недоотримане речове майно суми податку з доходу фізичних осіб у розмірі 1837,37 грн. та військового збору в розмірі 153,11 грн., а всього на суму 1990,48 грн.
При цьому суд виходить з того, що відповідачем належними та допустимими доказами не підтверджено, чи була нарахованою сума податку з доходу фізичних осіб у розмірі 1837,37 грн. та військового збору в розмірі 153,11 грн., а всього на суму 1990,48 грн.
Таким чином, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають повному задоволенню.
Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо утримання з належної ОСОБА_1 грошової компенсації за недоотримане речове майно суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору при звільненні з військової служби.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (ідентифікаційний код НОМЕР_10 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) утримані з грошової компенсації за недоотримане речове майно суми податку з доходу фізичних осіб у розмірі 1837,37 грн. та військового збору в розмірі 153,11 грн., а всього на суму 1990,48 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Дата складення повного тексту рішення - 30.10.2020.
Суддя Кушнова А.О.