09 листопада 2020 року м. Житомир справа № 240/13215/20
категорія 112030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Панкеєвої В.А.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 23.06.2020, яким їй відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до поданої заяви та документів від 15.06.2020;
- зобов'язати відповідача призначити та виплачувати їй починаючи з 15 червня 2020 року пенсію за вислугу років, як працівнику освіти, відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-12 "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням її спеціального стажу роботи, станом на 15.06.2020.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач з 7 жовтня 1992 року по 2 вересня 2019 року працювала на посаді "вчителя російської мови та літератури" Бовсунівського НВК "Школа - дитячий садок". Вказує, що зверталась до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі п. "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", проте відповідач у відповідь письмово повідомив про відмову у призначенні їй пенсії за вислугу років у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу. Рішення про відмову та довідку про підрахунок її спеціального стажу не отримувала. З позицією відповідача категорично не погоджується, вважає її протиправною та такою, що порушує її правовий статус, а тому просила позов задовольнити.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 18.08.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
18 вересня 2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що страховий стаж позивача є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років, а тому у задоволенні позову просить відмовити.
Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1 ст.263 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом, позивач зверталась до відповідача із заявою на підтвердження стажу для призначення пенсії (а.с.14).
Листом від 10.03.2020 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило, що відповідно до наданих копій документів тривалість стажу роботи позивача на посадах, що дає право на пенсію за вислугу років, станом на 11.10.2017 є менша ніж необхідна тривалість, передбачена Законом № 2148-VІІІ (а.с.18).
15 червня 2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за встановленим зразком (а.с.16).
Листом Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило про відмову у призначенні пенсії. Вказано, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їх зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Пунктом "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом: на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років; з 31 грудня 2015 року - не менше 25 років 6 місяців; з 11 жовтня 2017 року - не менше 26 років 6 місяців.
Пунктом 2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набутий чинності з 01.01.2018 року, збережено право на пенсію за вислугу років педагогічних працівників за умови, якщо вони на день набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років, необхідну для призначення пенсії за вислугу років. За наявними документами та даними з реєстру застрахованих осіб до страхового стажу позивача зараховано повністю всі періоди трудової діяльності.
Згідно поданих документів страховий стаж становить 29 років 0 місяців 13 днів, з них стаж, що дає право на пенсію за вислугу років станом на:
01.04.2015 - 22 роки 5 місяців 5 днів;
31.12.2015 - 23 роки 2 місяці 5 днів;
11.10.2017 - 25 років 0 місяців 5 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років, тому рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 23 червня 2020 року у призначенні пенсії позивачу відмовлено через відсутність необхідного спеціального стажу (а.с.17).
Не погоджуючись із зазначеною відмовою, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Конституції України та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1ю статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Відповідно до п.2-1 Перехідних положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст.52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до ст.27 та з урахуванням норм ст.28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затверджено Кабінетом Міністрів України від 04.11.1993 №909.
Відповідно до п."е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 01.04.2015 по 31.03.2016 - не менше 25 років 6 місяців; з 01.04.2016 по 31.03.2017 - не менше 26 років; з 01.04.2017 по 31.03.2018 - не менше 26 років 6 місяців; з 01.04.2018 по 31.03.2019 - не менше 27 років; з 01.04.2019 по 31.03.2020 - не менше 27 років 6 місяців; з 01.04.2020 по 31.03.2021 - не менше 28 років; з 01.04.2021 по 31.03.2022 - не менше 28 років 6 місяців; з 01.04.2022 по 31.03.2023 - не менше 29 років; з 01.04.2023 по 31.03.2024 - не менше 29 років 6 місяців; з 01.04.2024 або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 01 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Водночас, 04.06.2019 своїм рішенням №2-р/2019 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України положення, зокрема, положення ст.55 Закону України від 05.11.1991 №1788 "Про пенсійне забезпечення" за змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213 та від 24.12.2015 №911 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Відповідно до ст.51 Закону №1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Отже, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З вказаного слідує, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Конституційний Суд України у своєму рішенні виходить з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у п."а" ст.54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" ст.55 Закону №1788, нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст.ст.1, 3, ч.3 ст.22, ст.46 Основного Закону України.
Також, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону №1788 щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст.51 Закону №1788. А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст.51 Закону №1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст.ст.54, 55 Закону №1788.
Із змісту оспорюваних положень Закону №1788 встановлено, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених п. "а" ст.54, пунктами "а", "6", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" ст.55 Закону №1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
З огляду на викладене, Конституційний Суд України визнав оспорювані положення п."а" ст.54, ст.55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213 та Законом №911 такими, що суперечать положенням ст.ст.1, 3, 46 Основного Закону України та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Згідно ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У Рішенні від 22.05.2018 №5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення ч.3 ст.22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац 10 п.п.2.2 п.2 мотивувальної частини).
Отже, за будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011.
З огляду на вищезазначене, суд зауважує, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до внесення змін Законом №213 та Законом №911.
Згідно п."е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до внесення змін Законом №213 та Законом №911 право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що особа, яка станом на момент звернення до пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.
Як свідчать матеріали справи, підставою відмови відповідача у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років наведено відсутність необхідного страхового стажу.
Зі змісту листа пенсійного органу встановлено, що станом на 11.10.2017 стаж ОСОБА_1 становив 25 років, 0 місяців, 5 днів (а.с.17 зворот).
Проте, суд звертає увагу, що згідно відомостей трудової книжки НОМЕР_1 позивач з 07.10.1992 була прийнята на роботу вчителем російської мови та літератури в Бовсунівській середній школі Лугинського району Житомирської області. З 26.01.2004 Бовсунівська середня школа у зв'язку із створенням навчально-виховного комплексу перейменована в Бовсунівський навчально-виховний комплекс "Школа - дитячий садок".
Позивач була звільнена з посади вчителя з 02.09.2019 у зв'язку з переїздом (а.с.12-13).
Таким чином, спеціальний стаж ОСОБА_1 станом на момент звільнення становив 26 років 10 місяців 26 днів.
Наведена інформація підтверджується довідкою Бовсунівського навчально- виховного комплексу "Школа - дитячий садок" (а.с.22).
Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.
Із заявою про призначення пенсії за вислугу років позивач звернулась до відповідача в Житомирській області 15.06.2020.
Таким чином спеціальний стаж позивача, на момент звернення до відповідача, становив більше 26 років і 6 місяців, що дає право ОСОБА_1 на отримання пенсії за вислугу років.
Відтак, дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років визнаються судом протиправними.
Натомість позивач у прохальній частині позову просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 23.06.2020, яким їй відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до поданої заяви та документів від 15.06.2020.
У зв'язку з відсутністю вказаного рішення серед долучених до матеріалів справи доказів, ухвалою суду від 18.08.2020 було зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надати суду копію рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за заявою від 15.06.2020 та копію довідки на підтвердження страхового стажу позивача.
Витребуваних документів відповідчем на вимогу суду надано не було.
Згідно ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Для належного способу захисту порушеного права позивача у відповідності до вимог ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років та зобов'язати відповідача призначити пенсію за вислугу років згідно п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 19.09.2019.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на наведене, з урахуванням встановленого права позивача на призначення пенсії, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Встановлено, що позивачем при подачі до суду позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи вимоги ст.139 КАС України, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача сплаченого судового збору в сумі 840,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 15.06.2020.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд. код НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича,7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 840,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Панкеєва