Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 листопада 2020 р. Справа№200/1048/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В. за участю секретаря Котова С.Ю., розглянувши адміністративний позов за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання нарахувати та виплатити вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку в порядку солідарної відповідальності про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
за участю сторін:
позивача - ОСОБА_1 (особисто),
від відповідача 1 - не з'явився,
від відповідача 2 - не з'явився
Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною бездіяльності Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо ненарахування та невиплати вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку; зобов'язання Головного територіального управління юстиції у Донецькій області солідарно з правонаступником Головного територіального управління юстиції у Донецькій області - Східним міжрегіональним управлінням юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі середньомісячного місячного заробітку.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року судом відкрито провадження по справі 200/1048/20-а та призначено розгляд справи на 04 березня 2020 року.
02 березня 2020 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача 1 про розгляд справи за відсутності його представника.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року зупинено провадження в адміністративній справі №200/1048/20-а до набрання законної сили судовим рішенням у справі №200/1047/20-а.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року провадження у справі поновлено та призначено підготовче засідання на 28 жовтня 2020 року.
28 жовтня 2020 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача 2 про розгляд справи за відсутності його представника.
28 жовтня 2020 року судом відкладено підготовче засідання до 04 листопада 2020 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 12 листопада 2020 року.
У призначений час в судове засідання з'явилась позивач.
Представники відповідача 1, відповідача 2 в судове засідання не з'явились, про дату час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, раніше надавали заяву про розгляд справи без участі представників.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при проведенні розрахунку при звільненні Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області протиправно не нараховано та не виплачено вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку.
Відповідачем 1 через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870 передбачена ліквідація територіальних органів Міністерства юстиції України, в тому числі й Головного територіального управління юстиції у Донецькій області. Вказана постанова набрала чинності та її норми підлягають виконанню. Ліквідація суб'єкта владних повноважень без передання його функцій та повноважень у порядку правонаступництва до іншого органу неможлива. В даному випадку функції та повноваження ліквідованих територіальних органів Міністерства юстиції України перейшли до новоутворених міжрегіональних управлінь. Позивач працювала на посаді головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та звітності управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 16 липня по 28 грудня 2019 року. Крім того, зазначив, що позивач була державним службовцем, на яку поширювались норми Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VII (далі - Закон №889-VII), в числі інших питань, і підстави припинення державної служби. Відповідно до статті 5 Закону №889-VII відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців тільки у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року №117-ІХ внесенні зміни до статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VII, та доповнено пунктом 1-1 який визначає, що ліквідація державного органу є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення. В даній справі підставою для звільнення позивача із займаної посади є ліквідація Головного управління, у зв'язку з чим державного службовця було звільнено згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України та відповідно пункту 1-1 частини І статті 87 Закону №889-VII. Зазначив, що вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати виплачується державному службовцю у разі його звільнення лише з підстав, передбаченим пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VII. У разі звільнення державного службовця у зв'язку з ліквідацією державного органу, а саме пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону №889-VII, не передбачено виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Відповідачем 2 через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву аналогічного змісту, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Крім того, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що позивач не перебував у трудових відносинах із Східним міжрегіональним управлінням юстиції Міністерства юстиції (м. Харків), таким чином, вимога про стягнення грошових коштів повинна бути заявлена до тої особи, з якою позивач перебувала у трудових відносинах. Крім того, зазначив, що Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області було ліквідоване як юридична особа, процесу реорганізації не відбувалось.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , є громадянкою України (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Краматорським МВ ГУМВС в Донецькій області 17 грудня 2009 року, РНОКПП НОМЕР_2 ) та особою, що претендує на виплату вихідної допомоги при звільненні.
Відповідач 1 - Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області є юридичною особою (ЄДРПОУ 34898944), в розумінні ст. 46 КАС України є суб'єктом владних повноважень.
Відповідач 2 - Східне міжрегіональне управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) є юридичною особою (ЄДРПОУ 43315445), в розумінні ст. 46 КАС України є суб'єктом владних повноважень.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року по справі №200/1047/20-а, яке набрало законної сили 01.10.2020 року, встановлено, що ОСОБА_1 працювала з серпня 2016 року по грудень 2019 року працювала в органах юстиції Донецької області.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24 грудня 2019 року № 3888/1 "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача звільнено з займаної посади з 28 грудня 2019 року згідно з п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України та відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" - у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, з припиненням державної служби. Вказаним наказом також вирішено виплатити позивачу компенсацію за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 07.09.2018 року по 06.09.2019 року у кількості 03 календарних дні, за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 07.09.2019 по 28.12.2019 року у кількості 10 календарних днів (а.с. 10).
Судом встановлено на підставі довідки Головного територіального управління юстиції у Донецькій області №Пі-Н-17 від 14.01.2020 року та розрахункового листа, що в грудні 2019 року позивачу виплачена заробітна плата в сумі 18 110,47 гривень, проте інформації про виплату позивачу вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, яка передбачена ст. 44 КЗпП України, вказана довідка не містить (арк. справи 11-12).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року по справі №200/1047/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області; Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції, третя особа - професійна спілка «Юстиція Донеччини» про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24 грудня 2019 року № 3888/1 «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та звітності управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 02 січня 2020 року. та стягнуто Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 91 769 грн. 30 коп. з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Рішення від 10 червня 2020 року набрало законної сили - 01 жовтня 2020 року.
Отже, спірним у даних правовідносинах є невиплата відповідачем 1 позивачу вихідної допомоги при звільненні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив із наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої та другої статті 3 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" (далі- Закон №889), в редакції яка діяла на дату звільнення позивача, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Дія цього Закону поширюється на державних службовців: 1) Секретаріату Кабінету Міністрів України; 2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; 3) місцевих державних адміністрацій; 4) органів прокуратури; 5) органів військового управління; 6) органів дипломатичної служби; 7) державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені статтею 91 цього Закону; 8) інших державних органів.
Згідно підпунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону №889 підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу.
Як вбачається з наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24.12.2019 року № 3894/1 позивача звільнено у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відповідно до п.1-1 ч.1 ст.87 Закону №889.
Відповідно до частини четвертої статті 87 Закону №889 (в редакції, яка була чинною на час прийняття наказу про звільнення позивача), у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Тобто, Законом №889 була визначена підстава виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати - це звільнення у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу, яке передбачене пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Законом №889 не врегульовано питання щодо виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати в разі звільнення в зв'язку з ліквідацією державного органу.
На підставі частини третьої статті 5 Закону №889 дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Статтею 44 Кодексу законів про працю України визначено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у (…) пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку (…).
Відповідач 1, видаючи наказ від 24 грудня 2019 року № 3888/1 "Про звільнення ОСОБА_1 " зазначив як підставу звільнення - пункт 1 статті 40 КЗпП України, звільнення на підставі якого гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України.
Таким чином, позивач мала право при звільненні на отримання вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до пункту 1 статті 44 КЗпП України.
Водночас, враховуючи те, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2020 року визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 24 грудня 2019 року № 3888/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено позивача на посаді, суд звертає увагу, що припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем 1 не було.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Разом з тим, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізаціїїї права та/або виникнення додаткового обов'язку.
З огляду на викладене вище, дії або рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі дії або рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
З наведеного випливає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обрати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.
Суд звертає увагу, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року по справі №200/1047/20-а відновлено та захищене порушене право позивача у спосіб скасування наказу про звільнення та, відповідно, поновлення на посаді з обов'язком виплатити певну суму.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п.9).
Варто наголосити, що саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Саме зміст адміністративної юстиції ефективний судовий захист від порушень у публічно-правових відносинах.
З наведеного випливає, що для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв'язок між правопорушенням та способом захисту права. Тобто, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.
Також суд враховує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в задоволенні позову.
Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначена стаття визначає, як розподіляються обов'язки щодо доказування і подання доказів між особами, які беруть участь у справі, та передбачає активну роль суду у процесі доказування та спрямована на забезпечення повного з'ясування обставин у справі на основі поєднання принципів змагальності та офіційності.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд не вбачає протиправності в діях відповідача, отже, вимоги позивача є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до положень частини другої статті 133 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року відстрочено позивачу сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок до ухвалення судового рішення.
Позивачем станом на дату винесення рішення не було сплачено судовий збір, таким чином, судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню з позивача на користь державного бюджету України.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 132, 139,159-161, 164, 192-194, 224, 228, 241-247, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання нарахувати та виплатити вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку в порядку солідарної відповідальності про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Стягнути на користь Державного бюджету України з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 840 грн. (вісімсот сорок гривень) 80 коп.
Рішення прийнято 12 листопада 2020 року, складено в повному обсязі та підписано в нарадчій кімнаті 16 листопада 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя О.В. Троянова