16 листопада 2020 року Справа № 160/7239/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі- ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, відповідач), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ДКСУ в Дніпропетровській області, третя особа), в якій позивач, з урахуванням уточненого позову, просить:
- визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 31 серпня 2020 року із застуванням обмеження нарахування у сумі 47320 грн;
- зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 31 серпня 2020 року.
Також, в позовній заяві позивачем заявлено клопотання про допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що у період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року позивачу мала б бути нарахована суддівська винагорода відповідно до ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII, а саме: у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та надбавки за вислугу років 40% від посадового окладу. Проте під час нарахування суддівської винагороди за вказаний період відповідачем було протиправно застосовано обмеження, передбачене частиною третьою статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року. Вказує, що питання виплати суддівської винагороди регулюється саме Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Такої позиції підтримується і Конституційний Суд України у Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020.
Ухвалою суду від 08.07.2020 року прийнято позовну заяву та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання 04.08.2019 року. Також, залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ГУ ДКСУ в Дніпропетровській області.
21.07.2020 року від представника ТУ ДСА України в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, Державної судової адміністрації України та її територіальних управлінь. Територіальне управління Державної судової адміністрації України є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Абзацом 1 частини 1 статті 48 Бюджетного кодексу України визначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років. Згідно з положеннями частини 2 статті 4 Бюджетного кодексу України виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Верховною Радою України 13 квітня 2020 року прийнято Закон України №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", який набрав чинності 18 квітня 2020 року, яким встановлено обмеження нарахування, зокрема суддівської винагороди - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Таким чином, нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47 230 грн. на місяць. Окрім того вказано, що зазначене питання розглядалось на засіданні Ради суддів України, де останнім зазначалось, що оскільки складові суддівської винагороди, визначені статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" окремо скороченню не підлягають, а Законом № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року не визначено відповідної процедури, тому розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру - застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди. Також про збалансованість бюджету України і про те, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними, а можуть обмежуватися, говориться в рішеннях Конституційного Суду України від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008, від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, а також рішення Європейського суду з прав людини від 09.10.1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" та від 12.10.2004 року у справі "Кйяртан Асмундсон проти Ісландії". Відтак, вважає, що зміни в законодавстві України, зокрема прийняття Закону України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року зумовлені економічним становищем держави та спрямовані на досягнення фінансової стабілізації в умовах карантину. З огляду на викладене, ТУ ДСА в Дніпропетровській області, як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року). Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову повністю та розгляд справи проводити за відсутності представника відповідача.
Третя особа правом на подання письмових пояснень не скористалась.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2020 року зупинено провадження у справі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 року поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 29.09.2020 року.
29.09.2020 року у зв'язку з неявкою учасників справи підготовче засідання відкладено до 13.10.2020 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу в судовому засіданні розгляду на 04.11.2020 року.
Позивачем надано клопотання про розгляд справи без його участі.
Враховуючи неявку учасників справи в судове засідання, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 року вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента України "Про призначення суддів" за №323/2009 від 13.05.2009 року призначений на посаду судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області строком на п'ять років.
Наказом голови Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області №32-к від 26.05.2009 року ОСОБА_1 зараховано до штату Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Указу Президента України "Про призначення суддів" за №348/2017 від 02.09.2017 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області безстроково.
Наказом голови Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області №9-к від 17.01.2020 року позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі - 40%.
Як вбачається з розрахунку виплат за квітень 2020 року судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 нарахування та виплата суддівської винагороди проводилась таким чином:
оклад 21 р.д. = 63 060,00 грн.
доплата за вислугу (40%) = 25 224,00 грн.;
обмеження на карантин 8 р.д. = - 15 639,62 грн.;
всього нараховано = 72 644,38 грн.
Таким чином, судді ОСОБА_1 за вісім робочих днів з 18.04.2020 року по 30.04.2020 року було застосовано обмеження суддівської винагороди у розмірі 15639,62 грн.
У травні 2020 року судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 нарахування та виплата суддівської винагороди проводилась таким чином:
оклад 16 р.д. = 53 103,16 грн.
доплата за вислугу (40%) = 21 241,26 грн.;
відпустка 3 к.д. (3 р.д.) = 13 939,57 грн.;
обмеження на карантин 16 р.д. = - 34 571,79 грн.;
всього нараховано = 53 712,20 грн.
Таким чином, судді ОСОБА_1 за травень 2020 року було застосовано обмеження суддівської винагороди у розмірі 34 571,79 грн.
У червні 2020 року судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 нарахування та виплата суддівської винагороди проводилась таким чином:
оклад 11 р.д. = 34 683,00 грн.
доплата за вислугу (40%) = 13 873,20 грн.;
відпустка 11 к.д. (9 р.д.) = 39 727,80 грн.;
обмеження на карантин 11 р.д. = - 22 579,70 грн.;
всього нараховано = 65 704,30 грн.
Таким чином, судді ОСОБА_1 за червень 2020 року було застосовано обмеження суддівської винагороди у розмірі 22 579,70 грн.
У липні 2020 року судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 нарахування та виплата суддівської винагороди проводилась таким чином:
оклад 21 р.д. = 57 576,52 грн.
відпустка 2 д. = 7676,86 грн.
доплата за вислугу (40%) = 23 030,61 грн.;
відпустка 11 к.д. (9 р.д.) = 39 727,80 грн.;
відп.наступн. 21 д. = 66213,00 грн.;
обмеження на карантин 21 р.д. = - 37484,09 грн.;
всього нараховано = 117 012,90 грн.
Таким чином, судді ОСОБА_1 за липень 2020 року було застосовано обмеження суддівської винагороди у розмірі 37484,09 грн.
У серпні 2020 року судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 нарахування та виплата суддівської винагороди проводилась таким чином:
оклад 5 р.д. = 15765,00 грн.
доплата за вислугу (40%) = 6306,00 грн.;
обмеження на карантин 5 р.д. = - 10263,50 грн.;
всього нараховано = 11807,50 грн.
Таким чином, судді ОСОБА_1 за серпень 2020 року було застосовано обмеження суддівської винагороди у розмірі 10263,50 грн.
Не погодившись з обмеженням суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 31 серпня 2020 року, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та вирішуючи спір по суті заявлених вимог суд зазначає наступне.
Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані нормами Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Закону України "Про внесення змін до Закону України "про Державний бюджет України на 2020 рік" №553- IX від 13.04.2020 року.
Згідно зі статтею 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість судді гарантуються Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 130 Конституції України, Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-IX від 13 квітня 2020 року, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Аналізуючи вищезазначені норми права, суд дійшов висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Питання невідповідності Законів нормам Конституції України, якими зменшувалась суддівська винагорода, були предметом неодноразового розгляду Конституційним Судом України (далі - КСУ).
Рішенням КСУ від 11 березня 2020 року №4-р/2020 розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII, у пункті 4.1 якого зазначено наступне:
"Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020".
"Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018)".
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частина перша статті 124 Основного Закону України).
Крім того, КСУ неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України.
Так, зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин (абзаци четвертий, сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
У мотивувальній частині рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 також зазначено, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008);
Як зазначив КСУ, словосполучення "держава прагне", означає намагання і обов'язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України завдання.
Аналіз термінів "баланс", "збалансувати", "бюджет збалансований" свідчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте не виключає при цьому можливості прийняття бюджету з перевищенням видатків над доходами і навпаки (з дефіцитом або профіцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фінансово-економічною складовою. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової. (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008).
Зазначених висновків також дійшов Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020.
Рішенням Конституційного Суду України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Конституційний Суд України в своєму Рішенні зазначив наступне:
- скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України;
- установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права;
- Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, а тому оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади;
- обмеження передбачених оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану, однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, з встановленням чітких часових строків та у жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір суддівської винагороди, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахування судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зауваживши, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету, держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, оспорювані дії відповідача та, як наслідок, зменшення нарахування і виплати суддівської винагороди позивачу за період з 18 квітня 2020 року по 31 серпня 2020 року є протиправними.
Так, за період з 18 квітня 2020 року по 31 серпня 2020 року суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а в обмеженому розмірі - згідно зі статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Вказані обставини підтверджуються розрахунками за період з січня по серпень 2020 року, та не заперечується відповідачем.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеженням її розміру, суб'єкт владних повноважень діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а відтак порушене право позивача належить поновленню шляхом зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу на підставі частини 2,3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за період з 18 квітня 2020 року по 31 серпня 2020 року, оскільки після винесення рішення Конституційним Судом України від 28.08.2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) взагалі припинено спір щодо застосування Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року № 553-IX.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи позовні вимоги про допущення до негайного виконання рішення суду в частині виплати суддівської винагороди за один місяць, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Відтак, враховуючи задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу, є підстави для задоволення клопотання позивачу та допуску до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та виплати суддівської винагороди за один місяць.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (адреса: 49000, м.Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 21-А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 26239738), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (адреса: 49000, м. Дніпро, вул. Челюскіна, буд. 1; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37988155) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 31 серпня 2020 року із застуванням обмеження нарахування.
Зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 31 серпня 2020 року.
Допустити до негайного виконання рішення суду в межах нарахування та виплати суддівської винагороди за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар