м. Вінниця
16 листопада 2020 р. Справа № 120/5697/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначає, що звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №023830010342 від 15.07.2020 їй відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 27 років. При цьому, до загального стажу не зараховано періоди роботи з 29.06.1981 по 26.04.1991 та з 01.09.1994 по 30.11.1998.
Відтак, вважаючи рішення відповідача протиправним та таким, що позбавляє права на належне пенсійне забезпечення, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 19.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
09.11.2020 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Водночас, вказаний відзив не підписаний уповноваженою на те особою, відтак, суд не бере його до уваги.
Також, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на виконання вимог ухвали суду від 19.10.2020 надало матеріали пенсійної справи позивача.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що ОСОБА_1 09.07.2020 звернулася до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Разом із тим, рішенням №023830010342 від 15.07.2020 їй відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу - 27 років. Зокрема, як слідує із рішення, позивачу відмовлено в зарахуванні до загального стажу період її роботи з 29.06.1981 по 26.04.1991 згідно записів у трудовій книжці №4-6, з огляду на нечитабельність відтиску печатки, яким завірені відповідні записи, що унеможливлює ідентифікацію підприємства. До загального стажу не зараховано також період роботи заявника з 01.09.1994 по 30.11.1998 згідно записів у трудовій книжці №9-10, з огляду на відсутність ідентифікаційного коду, що є обов'язковим реквізитом на печатці підприємства згідно з пунктом 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №118 від 22.01.1996. При цьому, за даним страхувальником відсутні відомості про нарахування та сплату страхових внесків в системі персоніфікованого обліку.
Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Закон України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Відповідно до ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року.
Водночас, з вище зазначеного вбачається, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.
Згідно вимог ст. 62 Закону 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.
Разом з тим, підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періоду її роботи з 29.06.1981 по 26.04.1991, згідно записів у трудовій книжці №4-6, слугувало те, що відтиск печатки, яким завірені відповідні записи, є нечитабельним, що унеможливлює ідентифікацію підприємства; а також періоду роботи з 01.09.1994 по 30.11.1998, згідно записів у трудовій книжці №9-10, з огляду на відсутність ідентифікаційного коду, що є обов'язковим реквізитом на печатці підприємства згідно з пунктом 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №118 від 22.01.1996.
Оцінюючи доводи відповідача щодо не врахування вказаних періодів роботи до страхового стажу, суд зазначає наступне.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Станом на час внесення спірного запису №4-6, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 № 162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162), пункти 2.3 та 4.1 якої містять положення, подібні положенням пункту 2.4 та 4.1 Інструкції № 58.
Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно пункту 2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 162).
Відповідно до п. 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Суд зауважує, що запис про спірний період роботи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені в супереч Інструкції) перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, містять печатки та підписи посадових осіб, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Тому відсутні підстави для їх неврахування при визначенні періоду страхового стажу позивача.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
З огляду на наведене, нечіткий відтиск печатки підприємства в трудовій книжці позивача, а також відсутність ідентифікаційного коду не можуть бути підставою для відмови в зарахуванні до її трудового стажу спірного періоду роботи.
Суд зазначає, що записи періодів роботи, не є тими недоліками, які можуть мати наслідок порушення конституційного права позивача на пенсійне забезпечення, тому спірні періоди роботи з 29.06.1981 по 26.04.1991 та з 01.09.1994 по 30.11.1998 мають бути зараховані позивачу до загального страхового стажу.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 та Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові № 560/616/20 від 22.07.2020, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.
Таким чином, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача.
Окремо суд наголошує, що відповідачем, в оскаржуваному рішенні, не ставиться під сумнів вірність записів №4-6 та №9-10 в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 .
У свою чергу суд зазначає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, при цьому судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності цієї трудової книжки, тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначена обставина не може позбавити його конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів чи нечіткий відтиск печатки, відсутність ідентифікаційного коду у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів чи нечіткий відтиск печатки у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
У свою чергу суд відхиляє твердження відповідача, що за страхувальником відсутні відомості про нарахування та сплату страхових внесків в системі персоніфікованого обліку, оскільки, так, дійсно страховий стаж обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, однак за періоди до 01.01.2004 - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV). Тобто увесь трудовий стаж, що мала особа до 2004 року, автоматично перетворився на страховий стаж. Водночас, спірний період роботи позивача припадає на 1981-1991 та 1994-1988 роки, тобто до 01.01.2004, відтак, доводи відповідача є не обґрунтованими та безпідставними.
Крім того, вважаю за необхідне звернути увагу, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення права на призначення пенсії.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові №144/669/17 від 17.07.2019.
Також, Верховний Суд у постанові №242/2179/17 від 06.07.2020 вказав, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Отже, із вищенаведеного суд дійшов висновку, що відмова відповідача у не зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 29.06.1981 по 26.04.1991 та з 01.09.1994 по 30.11.1998 є протиправною, оскільки стаж підтверджується основним документом - трудовою книжкою працівника (позивача).
Суд оцінюючи допустимість трудової книжки позивача як доказу в підтвердження його страхового стажу та враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки чи записів у ній вимогам чинного законодавства.
Поряд з цим, згідно матеріалів пенсійної справи позивача, наданої на виконання вимог ухвали суду, судом встановлено, що страховий стаж, розрахований пенсійним органом, ОСОБА_1 за період з 01.09.1976 по 31.05.2020 становить 28 років 10 місяців 24 дні, тобто на час звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії (09.07.2020) остання мала достатній страховий стаж для призначення пенсії, однак відповідач відмовляючи у призначенні пенсії зіслався на відсутність необхідного страхового стажу - 27 років.
Таким чином, при прийнятті рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідач діяв не у спосіб та не на підставах, що передбаченні чинним законодавством України.
Враховуючи встановлені обставини та надану їм правову оцінку, суд доходить висновку про протиправність оскаржуваного рішення відповідача від 15.07.2020 № 023830010342 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та, як наслідок таке рішення підлягає скасуванню.
При цьому суд звертає увагу на те, що з врахуванням приписів статті 2 КАС України, процесуальні засоби відновлення порушеного права мають бути гнучкими та ефективними, забезпечувати поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.
Надаючи об'єктивну оцінку факту порушеного права позивача, та враховуючи необхідність його ефективного захисту, суд дійшов висновку, що для забезпечення верховенства права в спірних правовідносинах, необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивача з 29.06.1981 по 26.04.1991, з 01.09.1994 по 30.11.1998 та призначити пенсію за віком.
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачка досягла пенсійного віку 01.06.2020 та із заявою про призначення пенсії звернулася 09.07.2020, тобто в межах трьохмісячного терміну, а тому суд вважає, що ОСОБА_1 має бути призначено пенсію з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 02.06.2020.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
З урахуванням вимог ч. 1 ст. 139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 840,80 грн. належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 15.07.2020 № 023830010342 про відмову у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 29.06.1981 по 26.04.1991, з 01.09.1994 по 30.11.1998 та призначити пенсію за віком.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сплачений при зверненні до суду судовий збір у сумі 840,80 грн.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 13322403)
Суддя Комар Павло Анатолійович