11 листопада 2020 року м. ЧернівціСправа № 926/1870/20
Господарським судом Чернівецької області у складі головуючого судді Миронюка С.О за участю секретаря судового засідання Марущак Л.В.
розглянуто у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу № 926/1870/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КАПІТЕЛЬ ДНІПРО"
до відповідача Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства
про стягнення заборгованості у сумі 53 113,35 грн.
Представників сторін:
Від позивача - Смолов К.В. - представник.
Від відповідача - не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "КАПІТЕЛЬ ДНІПРО" звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства про стягнення заборгованості за порушення умов Договору купівлі-продажу № 106/19 від 22.03.2019 року сумі 53 113,35 грн., з яких 40 961,50 грн. - сума основного боргу, 8 107,91 грн. - сума пені, 2731,95 грн. - інфляційних втрат та 1 311,99 грн. - 3 % річних. Також позивач просить стягнути 6000,00 грн. витрат на професійну правову допомогу.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 22.03.2019 року між позивачем та відповідачем укладено Договір купівлі-продажу № 106/19, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання передати у власність відповідача товар (фарбу та розчинник) в обсягах, що визначені у договорі, а відповідач в свою чергу зобов'язався прийняти його і оплатити.
Свої зобов'язання відповідач щодо оплати отриманого товару в повному обсязі не виконав, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 40 961,50 грн. За невиконання умов договору позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 8 107,91 грн., інфляційні втрати в сумі 2731,95 грн. та 3 % річних в розмірі 1 311,99 грн.
Ухвалою від 19.08.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи на 09.09.2020 року.
28.08.2020 р. до Господарського суду Чернівецької області надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "КАПІТЕЛЬ ДНІПРО " від 21.08.2019 р. про участь у засіданні у режимі відеоконференції у Господарському суді Дніпропетровської області.
Ухвалою суду від 28.08.2020 року клопотання представника позивача про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції задоволено.
Ухвалами суду від 09.09.2020 р. та 20.10.2020 р. розгляд справи відкладався, в зв'язку з неявкою представника відповідача, судове засідання призначено на 11.11.2020 р.
05.11.2020 року позивач через відділ документального забезпечення та аналітичної роботи суду подав докази часткової сплати відповідачем 19.08.2020 р., 31.08.2020 р., 01.09.2020 р. та 08.09.2020 р. заборгованості на суму 42 961,50 грн.
В судовому засіданні 11.11.2020 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача не з'явився.
Частиною 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України зазначається, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
22.03.2019 р. року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КАПІТЕЛЬ ДНІПРО» (Продвець) та Чернівецьким міським комунальним підрядним шляхово-експлуатаційним підприємством (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу № 106/19, відповідно до умов якого, позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар (фарбу та розчинник) на загальну суму 990 000,00 грн., а останній зобов'язався його прийняти та оплатити. (п. 1.1. Договору).
Згідно пункту 11.1. Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2019 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
В подальшому сторонами було укладено додаткові угоди до Договору № 106/19: Додаткова угода № 1/190/19 від 29.05.2019 р., Додаткова угода №2/235/19 від 25.06.2019 р., Додаткова угода №3/242/19 від 27.06.2019 р., Додаткова угода №4/265/19 від 09.07.2019 р. та Додаткова угода №5/288/19 від 31.07.2019 р., якими збільшувалась ціна за одиницю товару.
Суд відмічає, що на день розгляду спору, докази визнання правочинів у встановленому законом порядку недійсними відсутні.
В розділі 3. Договору сторони погодили, що ціна кожної одиниці Товару вказана в специфікації та видаткової накладної (рахунків-фактур) і виражається в гривні. Розрахунки за поставлений товар здійснюються в національній валюті України. Покупець здійснює оплату Товару Продавцю на підставі видаткової накладної (або інших супровідних документів) на протязі 60 (шістдесяти ) календарних днів з моменту отримання товару.
На виконання Договору купівлі-продажу № 106/19 позивачем передано відповідачу товар загальною вартістю 938 369,46 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 73/1 від 25.04.2019 р., № 94 від 30.05.2019 р., № 110 від 20.06.2019 р., № 117 від 01.07.2019 р., № 132 від 17.07.2019 р., № 148 від 04.08.2019 р., № 178 від 11.09.2019 р., № 255 від 17.12.2019 р., № 263 від 24.12.2019 р., № 264 від 24.12.2019 р. Передача товару представнику відповідача (Іващуку Сергію Тарасовичу) здійснювалась на підставі Довіреності № 92 від 20.06.2019 р.
Однак відповідач свої зобов'язання за Договором купівлі-продажу № 106/19 від 22.03.2019 р. по оплаті отриманого товару в повному обсязі не виконав, по призвело до утворення заборгованості в розмірі 40 961,50 грн. (на момент подачі позову).
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Виходячи з норм ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За таких обставин, позивач правомірно заявив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1 311,99 грн. за період з 11.11.2019 року по 07.08.2020 року та інфляційні втрати в розмірі 2 731,95 за період з 23.02.2020 року по 07.08.2020 року. Перевіривши відповідність здійснених позивачем обчислень з урахуванням дати виникнення грошового зобов'язання та дати оплати, суд вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із вимогами ч.6 ст. 231 та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами.
З урахуванням пункту 5.5. Договору, статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», частини шостої статті 232 Господарського кодексу України позивач вимагає стягнути з відповідача 8 107,91 грн. пеню за період з 11.11.2019 року по 07.08.2020 року. При цьому, використана позивачем ставка пені не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що застосовується протягом періоду прострочення, а період нарахування пені обмежений 6-ма місяцями від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Враховуючи те, що Товариству з обмеженою відповідальністю "КАПІТЕЛЬ ДНІПРО" 19.08.2020 р., 31.08.2020 р., 01.09.2020 р. та 08.09.2020 р. сплачено суму основного боргу в розмірі 40 961,50 грн. та пеню в сумі 2000,00 грн., тобто, після відкриття провадження по справі, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, відповідач не надав доказів погашення суми заборгованості.
За приписами статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює доказ за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вказані обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги засновані на договірних відносинах між сторонами та підлягають задоволенню частково.
Заява про повернення витрат на професійну правничу допомогу зазначена у тексті позовної заяви та становить 6000,00 грн.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону)
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Разом з чим, відповідно до частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до пункту 4 частин 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до пункту 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ст.221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Статтею 244 ГПК України встановлено, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
Відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Виходячи з аналізу вказаних статей суд дійшов висновку про те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При цьому, суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до позовної заяви додано: копію Договору № 38/20 про надання правової допомоги від 03.08.2020 року, копію акту наданої правової допомоги з детальним описом послуг, наданих адвокатом, від 07.08.2020 року, а також копію платіжного доручення № 1330 від 03.08.2020 року на суму 6000,00 грн.
Вказані докази суд вважає достатніми для підтвердження факту надання адвокатських послуг у справі № 920/1870/20.
На підставі вищевикладеного, вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн. підлягає задоволенню.
Судовий збір віднести на відповідача, з вини якого спір безпідставно доведено до розгляду судом.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 4, 5, 129, 130, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, ст.. 526, 625 Цивільного кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства (м. Чернівці, вул. Кошового, 41-А код 03357562) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КАПІТЕЛЬ ДНІПРО" (м. Дніпро, вул. Космічна, 49-Г код 41713637) інфляційні втрати в сумі 2 731,95 грн., 3 % в розмірі 1 311,99 грн., пеню в сумі 6107,91 грн. судовий збір в сумі 2102,00 грн. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
3. В частині стягнення основної заборгованості в розмірі 40 961,50 грн. та пені в сумі 2000,00 грн. провадження у справі закрити.
4. З набранням рішення законної сили видати наказ
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.
Повний текст рішення складено та підписано 16.11.2020 року.
Суддя С.О. Миронюк