проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"12" листопада 2020 р. Справа № 917/1260/20
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.
за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства "Лубни-водоканал" (вх. №2438 П/2) на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 07.08.2020 постановлену у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Ціленко В.А. у справі № 917/1260/20
за позовом Комунального підприємства "Лубни-водоканал", м. Лубни Полтавської області
до Лубенського міського голови Грицаєнко Олександра Петровича, м. Лубни Полтавської області
про стягнення грошових коштів
04.08.2020 року до Господарського суду Полтавської області надійшов позов Комунального підприємства "Лубни-водоканал" Лубенської міської ради до Лубенського міського голови Грицаєнка Олександра Петровича про стягнення грошових коштів.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 07.08.2020 відмовлено у відкритті провадження у справі.
Вказана ухвала з посиланням на статті 4, 20 ГПК України, мотивована тим, що Лубенський міський голова не може бути стороною (в даному випадку, відповідачем) в судовому господарському процесі, а тому, з урахуванням наведених приписів, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вказаний позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Позивач з ухвалою суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Полтавської області від 07.08.2020.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що судом першої інстанції зроблені помилкові висновки про те, що Лубенський міській голова не може бути стороною у господарському процесі, адже він, як суб'єкт владних повноважень, приймаючи рішення про притягнення керівника комунального підприємства ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та про його звільнення діяв від імені власника нашого підприємства, а отже приймав управлінські рішення, що стосувались його господарської діяльності.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 відкрито апеляційне провадження, повідомлено учасників справи про те, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 12.11.2020.
10.11.2020 від КП «Лубни-водоканал» надійшла заява про розгляд справи без участі представника. Також позивач в заяві зазначив, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі.
Ні сам відповідач, ні його представник в судове засідання 12.11.2020 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, проте були сповіщені про дату, місце та час судового засідання належним чином, про що свідчать повернуті на адресу суду поштові повідомлення з відміткою про вручення поштового відправлення (ухвали суду від 12.10.2020) всім учасникам даної справи.
Відповідно до статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що явка сторін обов'язковою судом не визнавалась та враховуючи належне повідомлення учасників даної справи, а також достатність матеріалів справи для об'єктивного, повного та всебічного розгляду апеляційної скарги, колегія суддів не знайшла перешкод у розгляді апеляційної скарги за відсутності представників сторін
Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, що оскаржене та доводів апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Предметом позову у даній справі є стягнення з Лубенського міського голови Грицаєнка Олександра Петровича на користь КП «Лубни-водоканал» шкоди, заподіяної підприємству у зв'язку з оплатою працівникові при звільненні часу вимушеного прогулу, звільнення якого визнано незаконним на підставі рішення суду.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27.05.2019 у справі № 539/4752/18 визнано протиправним та скасовано розпорядження Лубенського міського голови виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області №359р від 26.10.2018 «Про оголошення догани директору комунального підприємства «Лубни-водоканал» ОСОБА_1», визнано протиправним та скасовано розпорядження Лубенського міського голови виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області №336р від 10.10.2018 «Про оголошення догани директору комунального підприємства «Лубни-водоканал» ОСОБА_1», визнано протиправним та скасовано розпорядження Лубенського міського голови Грицаєнка М.М. від 31.10.2018 року № 364-р «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади директора комунального підприємства «Лубни-водоканал», поновлено ОСОБА_1 на посаді директора комунального підприємства «Лубни-водоканал» Лубенської міської ради, стягнуто з комунального підприємства «Лубни-водоканал» Лубенської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.11.2018 року по 27.05.2019 року у розмірі 117750 грн 00 коп.
Позивач зазначає, що має право регресної вимоги до Лубенського міського голови в порядку статті 1191 ЦК України та ст. 237 КЗпП України.
Як зазначалось, 07.08.2020 Господарським судом Полтавської області прийнято оскаржувану ухвалу.
Розглянувши ухвалу Господарського суду Полтавської області від 07.08.2020 у справі № 917/1260/20 на предмет правильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про її законність та обґрунтованість та наявність підстав для відмови у відкритті провадження у даній справі, виходячи з такого.
Згідно зі статтею 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Наведеними положеннями визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Тобто, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;
3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;
5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;
8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;
9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди», якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;
12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;
13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;
14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;
15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання;
16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.
Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 4 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
Таким чином, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов - участь у спорі суб'єкта господарювання та наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; а також наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.
В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб'єктний склад правовідносин і характер діяльності суб'єктів (характер спірного правовідношення).
Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Відповідно до статті 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Згідно статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є:
- господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
- громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Як вбачається з позовної заяви, позивачем пред'явлено позов до міського голови, який є фізичною особою, однак, з урахуванням напрямку діяльності наділений відповідними службовими повноваженнями, зокрема, щодо призначення та звільнення з посади директора комунального підприємства.
Предметом позову у даній справі є стягнення зворотньої вимоги, що виникла на підставі неправомірного рішення міського голови, при цьому, позивач у позові посилається на статтю 237 КЗпП України, де передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи.
Враховуючи, що даний спір виник внаслідок незаконного звільнення міським головою директора комунального підприємства, спір про стягнення з міського голови майнової шкоди за незаконне звільнення, виключає характер господарського спору, розгляд яких передбачено статтею 20 ГПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, виходячи з того, що відповідач у даній справі є фізичною особою, правові підстави його участі у даній справі не охоплюються жодним пунктом статті 20 ГПК України, тому правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми ст. 20 ГПК України, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 175 ГПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Таким чином, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у відкритті провадження у даній справі.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 10.02.2010 р. по справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зазначив наступне: "Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та Інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 р.).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою Інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001 р.)".
В той же час, обов'язковою умовою винесення обґрунтованого рішення є дослідження обставин, зокрема, щодо юрисдикції заявленого позову.
Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час прийняття оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.
Враховуючи, що обставини встановлені судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи не призвели до задоволення апеляційної скарги позивача та скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, тому ухвала Господарського суду Полтавської області від 07.08.2020 у даній справі залишається колегією суддів без змін, як така, що відповідає завданню господарського судочинства, прийнята з дотриманням норм процесуального права та при повному з'ясуванню всіх обставин, що мають значення для вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282, ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Лубни-водоканал" залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 07.08.2020 у справі № 917/1260/20 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286- 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 16.11.2020
Головуючий суддя В.О. Фоміна
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя О.В. Шевель