22-ц/804/2713/20
265/7486/19
Єдиний унікальний номер 265/7486/18
Номер провадження 22-ц/804/2713/20
05 листопада 2020 року м. Маріуполь
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мальцевої Є.Є., суддів Попової С.А., Лопатіної М.Ю.,
секретар судового засідання Галстян Г.Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування»,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 червня 2020 року, ухвалене у складі судді Мельник І.Г., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
У жовтні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, з урахуванням уточнень мотивував тим, що 18 жовтня 2018 року о 15.30 годині на перехресті вулиці Ломоносова та вулиці Таганрозької в Лівобережному районі міста Маріуполя водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Volkswagen Caddy, д/н НОМЕР_1 , скоїв зіткнення з автомобілем Toyota Landcruiser, д/н НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Постановою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 жовтня 2018 року винним у ДТП визнано ОСОБА_2 . У результаті ДТП автомобіль марки Toyota Landcruiser, д/н НОМЕР_2 , який належить позивачу, отримав технічні ушкодження, чим йому спричинено матеріальну шкоду. На час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , винного у ДТП, була застрахована у ПАТ «Просто-страхування». Відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 03.12.2017 року, страхова сума за шкоду, заподіяну майну складає 100 000 гривен, розмір франшизи становить 1000 гривен. ПАТ «Просто-страхування» самостійно у суб'єкта оціночної діяльності ФОП-СОД « ОСОБА_4 » провело оцінку матеріальних збитків, яких зазнав власник транспортного засобу Toyota Landcruiser, д/н НОМЕР_2 . За його зверненням ПАТ «Просто-страхування» двома платежами виплатила позивачу страхове відшкодування в розмірі 77884,12 гривень, згідно зі звітом № 1100/18 про оцінку збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу від 13.10.2018 року.
Проте, ним були понесені фактичні витрати на відновлювальний ремонт автомобіля, які відповідно до рахунку-фактурі № Ч-00000038 від 05.04.2019 року та Акту № Ч-00000004 від 05.04.2019 року складають 148000 гривень та 1480 гривень комісія АТ КБ ПриватБанку.
З урахуванням, що страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, становить 100000 гривень, і що позивачу відшкодована сума збитку в розмірі 77884,12 гривень, 1000 гривень франшиза, просить стягнути з ПАТ «Просто-страхування» 21115,88 гривень (залишок ліміту відповідальності страхової компанії). З відповідача ОСОБА_2 як з винуватця ДТП просив стягнути франшизу в розмірі 1000 гривен, матеріальну шкоду на відновлювальний ремонт в розмірі 49000 гривень, комісію банку в розмірі 1480 гривень. Також просив стягнути з відповідачів судові витрати, понесені на оплату правничої допомоги адвоката, в розмірі 10000 гривень та на сплату судового збору в сумі 801,40 гривень.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 червня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задоволені частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму відновлювального ремонту в розмірі 49000,00 гривень, франшизу в розмірі 1000 гривень, витрати на правову допомогу в сумі 10000 гривень, а всього - 60 000 гривень.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «Просто-страхування» про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 662, 35 гривень.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та відмовити в позові. Вказує, що позивачем не доведені позовні вимоги, суд задовольнив позов, ухваливши рішення з порушенням норм процесуального права, оскільки ніяк не доведений розмір фактичних витрат на ремонт автомобіля.
Рахунок-фактура приватного підприємця не є таким доказом.
Експертиза у справі не проводилася.
Судом сторонам проведення експертизи не пропонувалося.
Ремонт проведений через тривалий час після ДТП і після проведення обстеження експертом. Підтверджень проведення ремонту в такому об'єму немає.
Крім того, судом не вирішувалося питання про повернення відповідачу замінених деталей.
Отже, судом не повно встановлені обставини, що мають значення для справи, тому на думку відповідача рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Позивач ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що немає підстав для скасування оскарженого рішення, оскільки судом правильно застосовані норми матеріального права, обставини, на які посилається позивач, належно доведені, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.
Про час та місце розгляду справи позивач, його представник, відповідач ПрАТ «Просто-страхування» повідомлені належним чином, до суду не явилися, надали заяви про розгляд справи без їх участі.
У відповідності до положень частини 2 статті 372 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу у відсутності учасників справи, що повідомлені про розгляд справи і не явилися до суду.
Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_2 , який підтримав доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів, та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, постановою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 29 жовтня 2018 року встановлено, що 18 жовтня 2018 року о 15.30 годині на перехресті вулиці Ломоносова та вулиці Таганрозької в Лівобережному районі міста Маріуполя, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Volkswagen Caddy, д/н НОМЕР_1 , виконуючи поворот ліворуч, не дав дороги автомобілю Toyota Landcruiser, д/н НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався у зустрічному напрямку, внаслідок чого скоїв зіткнення із ним. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та накладене адміністративне стягнення.
Таким чином рішенням суду вже встановлено, і відповідач ОСОБА_2 не оспорював, що через дії останнього сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої позивачу була завдана матеріальна шкода.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача - водія автомобіля Volkswagen Caddy, д/н НОМЕР_1 , була застрахована у ПАТ «Просто-страхування» (поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/2113563 від 03.12.20017 року строком до 03.12.2018 року). Згідно з умовами Полісу страхова сума за шкоду, заподіяну майну, складає 100000 гривень, розмір франшизи становить 1000 гривень.
Відповідно до вказаного договору (Полісу) страховик забезпечує відшкодування шкоди, завданої життю, здоров'ю та майну третіх осіб під час ДТП, що сталася за участі забезпеченого транспортного засобу та внаслідок цієї пригоди настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована.
Судом проаналізовано норми матеріального права, які регулюють правовідносини між сторонами. Так, згідно з п. 2.1. статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталась за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та (або) майну потерпілого.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з підпунктом 12.1. статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Таким чином, суд врахував, що виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Разом з цим, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (надалі Закон) встановлюють певні умови для визначення розміру шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а саме: відшкодовується оцінена шкода, розмір шкоди обмежується лімітом відповідальності, встановленим в полісі (пункт 22.1. статті 22 Закону); розмір шкоди обмежується вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29 Закону); розмір шкоди зменшується на суму франшизи, встановленої в полісі (статті 9, 12 Закону). Крім того, страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу (пункти 32.4., 32.7 статті 32 Закону).
Відповідно до ч.2 ст.34 Закону протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
П.34.4 Закону передбачено, що для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.
Врахувавши докази по справі і наведені норми права, суд прийшов до висновку про те, що обсяг відповідальності відповідача - ПАТ «Просто страхування», як страховика винної у вчиненні ДТП особи, виник за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності та є обмеженим лімітом відповідальності, розміром франшизи, зазначеними в полісі, і розраховується з урахуванням зносу деталей, замінених у процесі відновлення транспортного засобу, у зв'язку з чим під час визначення розміру матеріального збитку необхідно враховувати фізичний знос транспортного засобу, пошкодженого його страхувальником під час ДТП, визначений наявним у матеріалах справи звітом № 1100/8 авто-товарознавчого дослідження від 13 листопада 2018 року.
27 жовтня 2018 року був проведений огляд пошкодженого транспортного засобу Toyota Landcruiser, д/н НОМЕР_2 , в подальшому складений протокол огляду за підписами учасників огляду. Відповідно до Звіту № 1100/18 від 13.11.2018 року авто-товарознавчого дослідження автомобіля Toyota Landcruiser, д/н НОМЕР_2 , розмір матеріального збитку з урахуванням зносу завданого власнику зазначеного транспортного засобу, становить 89174,91 гривень ( в тому числі ПДВ 10290,75 гривень).
При цьому, у звіті міститься акт технічного огляду колісного транспортного засобу, складений суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_5 27.10.2018 року, та підписаний позивачем ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про те, що позивачем не доведений належно розмір шкоди, колегією суддів не приймаються, оскільки не ґрунтуються на встановлених обставинах справи. Крім того, вони вже були предметом перевірки суду першої інстанції, зокрема, доводи відповідача щодо визнання наданих з боку позивача документів, а саме акту виконаних робіт та рахунків про оплату відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу неналежним доказом. І судом надавалася їм мотивована оцінка: так, враховано, що на замовлення страховика була проведена оцінка колісного транспортного засобу позивача, визначена вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням коефіцієнту зносу, у ході якої оцінщиком ОСОБА_4 використовувалася Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затверджена наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092. (надалі Методика) Відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля був проведений СТО ФОП ОСОБА_6 з урахуванням саме зазначеною у звіті найменуванням запчастин та ремонтної калькуляції. В свою чергу, ОСОБА_2 ніяк не спростував ці докази, не надав він таких аргументів проти висновків суду і в суді апеляційної інстанції.
Як вбачається з страхового акту ПАТ «Просто-страхування» від 06.12.2018 року за № 132072, подія (ДТП), яка сталася 13.10.2018 року за участю забезпеченого транспортного засобу Volkswagen Caddy, д/н НОМЕР_1 , визнана страховим випадком та сума страхового відшкодування визначена в розмірі 70339,92 гривень. 16 січня 2020 року за додатковим страховим актом № 132072/1 була визначена доплата суми страхового відшкодування в розмірі 7544,24 гривень.
Як вбачається із виписки АТ КБ «ПриватБанк» від 07.05.2019 року, ПАТ «Просто-страхування» перерахувало ОСОБА_1 суму страхового відшкодування в розмірі 70339,92 гривень, та згідно квитанції № 2924852706 від 20 січня 2020 року суму в розмірі 7544, 20 гривень, а всього 77884,12 грн.
Відповідно до абзацу другому пункту 36.2 ст.36 Закону, якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Судом також зазначено, що виходячи з пункту 36.2 статті 36 Закону, сума ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням податку на додану вартість має бути виплачена страховою компанією чи стягнута судом після надання документів про фактичне понесення таких витрат. Судам у таких випадках необхідно з'ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи зареєстрований надавач послуг з ремонту автомобіля є платником ПДВ.
На підтвердження здійснення ремонту пошкодженого у ДТП автомобіля Toyota Landcruiser, д/н НОМЕР_2 за власний рахунок позивач ОСОБА_1 надав Акт № Ч-00000004 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 05.04.2019 року та рахунок-фактура № Ч-00000038 від 05.04.2019 року, підписані між ним та ФОП ОСОБА_6 , квитанції КБ «ПриватБанка» від 02.10.2019 року, згідно з якими ОСОБА_1 сплатив на користь ФОП ОСОБА_6 загальну суму 148000 гривень за ремонт автомобіля.
При цьому сума ремонту автомобіля, в тому числі вартість запасних частин, необхідних при проведенні ремонтних робіт, були розраховані ремонтною організацією без врахування ПДВ, оскільки ФОП ОСОБА_6 не є платником ПДВ, що вбачається з наданих суду документів та не спростовується сторонами.
Вбачається, що ПАТ «Просто-страхування», як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у відповідності до положень закону і наданих доказів відшкодувало витрати, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу повинна відшкодувати особа, яка завдала збитки, на підставі ст.1194 ЦК України (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 року у справі № 910/3650/16 та у справі № 910/32969/15).
За таких обставин, оскільки ПАТ «Просто-страхування» виплатив позивачу ОСОБА_1 суму страхового відшкодування з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством в розмірі 77884,6 гривень, таким чином, виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, відповідно до умов Договору (поліс АМ/2113563 від 04.12.2017 року), тому підстави для стягнення зі страховика суми в розмірі 21115,88 гривень (залишок ліміту відповідальності, як зазначає позивач), відсутні.
Вирішуючи вимоги про відшкодування шкоди з відповідача ОСОБА_2 , суд врахував наступне.
Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
При цьому, п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України передбачає, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до вимог ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
Верховний суд у складі судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові № 686/17155/15-ц від 03.10.2018 року підтримав правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15, де було зазначено, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). На підставі цього висновку Верховний Суд визначив, що страховик за договором обов'язкового страхування відповідає у межах страхового ліміту за мінусом фізичного зносу, а за решту - безпосередній винуватець.
Таких же правових висновків дотримався Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду і у справі № 755/7666/19.
Тому висновок суду про те, що з урахуванням виплаченої ПАТ «Просто страхування» суми відшкодування у розмірі 77884,16 гривень та розміру реальних збитків, необхідних для відновлення пошкодженої речі, позивачу ОСОБА_1 , які становлять 148000 гривень, різницю між цими сумами у розмірі 70115,84 гривень, має бути відшкодована відповідачем ОСОБА_2 для повного відшкодування завданої останнім шкоди, оскільки позивач просить стягнути із відповідача, як винуватця ДТП, суму в розмірі 49000 гривень, є цілком логічним і законним.
Крім того, суд враховує, що відповідно до статі 12 Закону, розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якої відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.
Оскільки, як встановлено судом, власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування в повному обсязі завданої йому майнової шкоди, то розмір франшизи в сумі 1000 грн. також підлягає стягненню на користь позивача з відповідача ОСОБА_2 . Отже, колегія суддів вважає рішення суду про стягнення з відповідача ОСОБА_2 як винуватця ДТП суми франшизи в розмірі 1000 гривен, матеріальної шкоди на відновлювальний ремонт в розмірі 49000 гривень правильним, оскільки він відповідає вищенаведеним нормам матеріального права.
Висновок суду про відмову у стягнення з ПАТ «Просто страхування» на користь позивача залишок ліміту відповідальності страхової компанії в розмірі 21115,88 гривень ніким не оскаржується, також і відмова суду в частині стягнення суми сплаченої позивачем комісії банку 1480 грн.
А переглянувши рішення в оскарженій частині, колегія суддів вважає рішення суду в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 як винуватця ДТП суму франшизи в розмірі 1000 гривен, матеріальної шкоди на відновлювальний ремонт в розмірі 49000 гривень таким, що відповідає обставинам справи і положенням закону.
Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про незаконність рішення аналогічні запереченням в суді проти позову, які були перевірені судом, їм надана мотивована оцінка. Твердження апеляційної скарги зводяться до незгоди із рішенням суду, не маючи під собою правового обґрунтування. Відповідач також вказує на те, що йому не запропоновано було отримати замінені деталі пошкодженого автомобіля, однак, як вбачається зі справи, яка розглядалася з жовтня 2019 року, він таких вимог не заявляв, заходів для добровільного погашення спричиненої шкоди також не приймав, але не позбавлений такого права і на даний час. Не є слушними також доводи апеляційної скарги про те, що судом не пропоновано відповідачу надати власні докази, зокрема, провести судову експертизу, оскільки така позиція відповідача суперечить принципам змагальності сторін і диспозитивності цивільного судочинства. Крім того, при відкритті провадження судом у відповідності до вимог ЦПК України ухвалою роз'яснено було про обов'язок сторін подати свої докази суду до початку розгляду справи по суті.
Разом з тим, враховуючи вирішуючи питання про стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу, суд стягнув такі витрати з відповідача ОСОБА_2 в повному обсязі, заявленому позивачем.
Погодитися з рішенням в цій частині неможливо, оскільки такий розподіл судових витрат суперечить положенням статті ст.ст.133,141 ЦПК України, оскільки судові витрати, пов'язані з розглядом справи, до яких відносяться й витрати на професійну правничу допомогу, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В результаті розгляду спору, судом частково задоволені вимоги позивача: відмовлено у вимогах щодо страхової компанії, а з відповідача стягнута сума шкоди, яку просив позивач. Однак, звертаючись до суду з позовом, позивач заявляв вимоги до двох відповідачів, і просив стягнути з них витрати на правничу допомогу в загальній сумі 10000 грн пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог з кожного з відповідачів (т.1 а.с.88).
Відповідно до ч.1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з ч. 3 цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно ч.4 цієї статті розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Судом правильно враховано, що повноваження адвоката, що надавав правничу допомогу позивачу, належно підтверджено договором від 09.10.2019 року, квитанцією від 09.10.2019 року про оплату 10000 гривень за договором про надання правової допомоги за позовом та актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) з детальним описом робіт, виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Однак суд при цьому не взяв до уваги, що вимоги позивача підлягають задоволенню тільки стосовно відповідача ОСОБА_2 , і помилково не застосував правила статті 141 ЦПК України, про що відповідач вказує в апеляційній скарзі. За таких обставин витрати на оплату правничої допомоги підлягають частковому задоволенню пропорційно розміру задоволених вимог: з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути тільки 6900 грн, оскільки саме така сума відповідає пропорції задоволених до нього вимог (69% від загальної суми позовних вимог. Так, ціна позову складала 72595,88 грн, при цьому з відповідача ОСОБА_2 стягнуто 50000 грн, що складає 69% від загальної суми позовних вимог). Таким чином, рішення в цій частині підлягає зміні, з ухваленням рішення про стягнення витрат на оплату правничої допомоги саме в розмірі 6900 грн, відповідно, необхідно виключити з другого абзацу резолютивної частини рішення визначення загальної суми, стягнутої з ОСОБА_2 : «а всього 60000 (шістдесят тисяч ) гривень».
Згідно з ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні тільки в частині визначення судом суми витрат на правничу допомогу, і з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу необхідно стягнути 6900 грн., виключивши у зв'язку із цим з другого абзацу резолютивної частини рішення визначення загальної суми, стягнутої з ОСОБА_2 ; а в решті підстав для скасування або зміни рішення колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.374, 367, 376, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 червня 2020 року змінити в частині витрат на правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 6900 (шість тисяч дев'ятсот) грн.
Виключити з другого абзацу резолютивної частини рішення визначення загальної суми стягнутої з ОСОБА_2 «а всього 60000 (шістдесят тисяч ) гривень».
В решті залишити рішення без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складений 12 листопада 2020 року.
Судді Є.Є. Мальцева
С.А. Попова
М.Ю. Лопатіна