Постанова
Іменем України
12 листопада 2020 року
м. Київ
справа №753/4598/16
провадження №61-2892св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
представник заявника - ОСОБА_2 ,
суб'єкт, дії якого оскаржуються - головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві Телявський А. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 06 вересня 2018 року у складі судді Трусової Т. О. та постанову Київського апеляційного суду
від 10 січня 2019 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М.,
Волошиної В. М., Кирилюк Г. М.,
Короткий зміст вимог скарги
У березні 2016 року ОСОБА_1 , яка є боржником у виконавчому провадженні, звернулась до суду зі скаргою на дії та рішення головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві Телявського А. М. (головний держвиконавець Телявський А. М.) з вимогами про визнання незаконною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 50044601 від 05 лютого 2016 року.
Скарга мотивована тим, що 15 лютого 2016 року ОСОБА_1 отримала повідомлення та постанову головного держвиконавця Телявського А. М.
від 05 лютого 2016 року про відкриття виконавчого провадження №50044601 на підставі виконавчого листа №2-3792/11, виданого Дарницьким районним судом м. Києва 17 січня 2013 року, про стягнення матеріальних збитків.
Заявник зазначила, що державний виконавець, на підставі пункту 4 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV з подальшими змінами (далі - Закон № 606-ХІV) повинен був відмовити у відкритті виконавчого провадження, оскільки виконавчий документ пред'явлено до органу державної виконавчої служби не за місцем виконання рішення.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 6 вересня 2018 року у задоволенні скарги відмовлено
Ухвала суду першої інстанції мотивована безпідставністю скарги, оскільки відкриваючи виконавче провадження, матеріали якого надійшли з іншого відділу державної виконавчої служби, головний держвиконавець Телявський А. М. діяв правомірно, у межах повноважень, визначених законом.
Крім того, встановивши, що рішення суду не виконується боржником ОСОБА_1 впродовж шести років, з урахуванням її попередніх численних скарг на рішення, дії і бездіяльність державних виконавців, звернення її з даною безпідставною скаргою розцінено місцевим судом як зловживання правом з метою ухилення від виконання судового рішення.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 10 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 06 вересня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, оцінені надані учасниками справи докази, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки доводам скарги про недотримання головним держвиконавцем Телявським А. М. процедури відкриття виконавчого провадження. Суди не врахували, що державний виконавець органу ДВС Дарницького управління юстиції виніс постанову про закінчення виконавчого провадження не на підставі заяви стягувача про звернення стягнення на пенсію, а у зв'язку із відсутністю оригіналу виконавчого листа у матеріалах справи. Відтак, державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві незаконно прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі постанови іншого державного виконавця та у відсутність виконавчого листа.
Касаційна скарга також містить посилання на помилковість висновків суду щодо можливості прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження замість постанови про прийняття виконавчого провадження до виконання, що мають різну правову природу.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
17 січня 2013 року Дарницьким районним судом м. Києва видано виконавчий лист №2-3792/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Міжнародного освітнього фонду ім. Я. Мудрого 9 129,08 грн на рахунок відшкодування матеріальних збитків.
Виконавчий лист перебував на виконанні у державній виконавчій службі
з 2013 року і станом на 08 вересня 2015 року знаходився на виконанні у ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві.
08 вересня 2015 року стягувач звернувся до ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві із заявою про звернення стягнення на пенсію боржника.
08 вересня 2015 року державним виконавцем ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві Маріуцою Т.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №41698244 та на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону № 606-ХІV направлено виконавчий лист до ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві за місцем отримання ОСОБА_1 пенсії.
Постановою головного держвиконавця Телявського А. М. від 05 лютого
2016 року відкрито виконавче провадження № 50044601.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звертаючись із даною скаргою, ОСОБА_1 посилалась на те, що підставі пункту 4 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», головний держвиконавець Телявський А. М. повинен був відмовити у відкритті виконавчого провадження, оскільки виконавчий документ пред'явлено до органу державної виконавчої служби не за місцем виконання рішення.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону № 606-ХІV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною першою статті 25 Закону № 606-ХІV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
З обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, слідує, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні. Виконавчий лист перебуває на примусовому виконанні у державній виконавчій службі з 2013 року.
Частинами першою та п'ятою статті 20 Закону № 606-ХІV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.
У разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.
Підстави відмови у відкритті виконавчого провадження визначені в статті 26 Закону № 606-ХІV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Зокрема, пунктом 4 частини першої статті 26 наведеного закону встановлено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення.
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 49 Закону №606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.
Виконавче провадження може бути передано від одного органу державної виконавчої служби до іншого в порядку, встановленому Міністерством юстиції України (частина сьома статті 20 Закону №606-XIV).
За положеннями статті 383 ЦПК України в редакції, чинній на момент пред'явлення скарги, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Встановивши, що передача виконавчого провадження від одного органу державної виконавчої служби до іншого відбулась у відповідності до закону, відкриваючи виконавче провадження, матеріали якого надійшли з іншого відділу державної виконавчої служби, головний держвиконавець Телявський А. М. діяв правомірно, у відповідності з вимогами закону та в межах повноважень, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку по відмову в задоволенні скарги.
Доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні було дотримано норми матеріального і процесуального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої та апеляційної інстанції.
З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 06 вересня 2018 року тапостанову Київського апеляційного суду від 10 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська