12 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 620/1274/20
адміністративне провадження № К/9901/30029/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Кашпур О.В.,
суддів - Мацедонської В.Е., Уханенка С.А.
перевірив касаційну скаргу Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - Чернігівський ОТЦКСП) в якому просив: визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо ненарахування йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 07 липня 2019 року по 20 лютого 2020 року; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому такій заробіток за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року, залишеним без змін Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року, позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення із позивачем повного розрахунку у день звільнення з військової служби. Стягнуто з Чернігівського ОТЦКСП на користь ОСОБА_1 40000,00 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В іншій частині позову відмовлено.
05 листопада 2020 року Чернігівський ОТЦКСП звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права. Заявник просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції та відмовити в позові.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України “Про запобігання корупції” займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відомостей про те, що позивач є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями статті 50 Закону України “Про запобігання корупції” (на час відкриття провадження у справі судом першої інстанції) суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
Підстав, за яких судові рішення, постановлені у зазначеній справі можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, судом касаційної інстанції не встановлено.
У касаційній скарзі заявник послався на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки спір пов'язаний з виплатами грошового забезпечення військовослужбовцям, у зв'язку з чим норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) не поширюються на спірні правовідносини, так як спеціальне законодавство не передбачає таких виплат військовим, а висновки судів не відповідають висновкам Верховного Суду, висловленим у справах №802/28/16-а, 823/761/17 та 826/15879/18. Однак, такі доводи не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі можливо віднести до випадків, встановлених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки крім загальних посилань на винятковість справи, мотиви, наведені у касаційній скарзі, зводяться переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо права військовослужбовця отримати середній заробіток за час затримки виплати йому грошового забезпечення при звільненні, з посиланням на висновки Верховного Суду у справах №826/9793/18, 810/3573/18 та 825/1026/13-а щодо застосування положень статей 116, 117 КЗпП України.
Водночас, заявник посилається також і на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, проте щодо якої саме норми немає висновку не зазначає, що свідчить про те, що скаргу обґрунтовано взаємовиключними підставами.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з пунктом 8 частини другої якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначена конституційна норма кореспондується з положеннями частини першої статті 14 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на відхилення Верховним Судом, зазначених заявником виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
1. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
2. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: О.В. Кашпур
Судді: В.Е. Мацедонська
С.А. Уханенко