Справа №:755/18544/16-ц
Провадження №: 2-п/755/73/20
"13" листопада 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретаря - Міроненко С.П.,
представника заявника - відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
представника позивача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16.03.2017 року у справі №755/18544/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
25.08.2020 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16.03.2017 року у справі №755/18544/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якій заявниця просить скасувати заочне рішення та призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Вимоги заяви мотивовано тим, що в липні 2020 року відповідачка дізналась про наявність арешту її майна в рамках триваючого виконавчого провадження з виконання рішення суду від 16.03.2017 року. 31.07.2020 року відповідачка ознайомилась з матеріалами цивільної справи №755/18544/16-ц та заочним рішенням суду від 16.03.2017 року. Відповідачка вказує, що не отримувала судових повісток та не була повідомлена про розгляд справи у будь-який інший спосіб, у зв'язку із цим вона не була присутня при розгляді справи і отримала копію заочного рішення суду лише 31.07.2020 року. Відповідачка зазначає, що судова кореспонденція на її ім'я при розгляді справи надсилалась за іншою адресою ніж її дійсне місце реєстрації. В матеріалах справи відсутня власноручно написана розписка про отримання грошей та інші докази, які свідчать про те, що грошові кошти дійсно передані в позику, оскільки відповідачка стверджує, що кошти в позику від позивачки не отримувала. Будь-яких дій спрямованих на визнання боргу, як то часткова сплата, листи про відстрочення оплати тощо позивачем теж до суду не надавалось. Жодних коштів в якості позики відповідачі від позивача не отримували. У договорі позики не зазначено, що позика береться для потреб сім'ї, що могло бути підставою для солідарного стягнення якщо б договір позики був укладений. В іншому випадку в договорі позики мало бути зазначено в якому розмірі надаються кошти в позику кожному із позичальників. Відсутні докази, які підтверджують факт отримання кожним із позичальників відповідної суми коштів і позивачем не доведено яку суму коштів він передав кожному з позичальників. Відповідач стверджує, що відносини, які склались між сторонами в дійсності випливають з договору доручення, який уклав ОСОБА_5 та за яким він мав придбати електромобіль для позивача. 29.12.2013 року ОСОБА_5 придбав для позивача автомобіль, що підтверджується уніфікованою митною квитанцією. Отже, насправді між сторонами не укладався договір позики, а був укладений договір доручення. Ці обставини не були досліджені судом, а відповідачі були позбавлені можливості надати свої докази та обґрунтування, оскільки не були обізнані про розгляд справи.
01.10.2020 року до суду надійшли письмові заперечення сторони позивача щодо заяви про перегляд заочного рішення суду, у яких сторона позивача просить відмовити у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення та залишити відповідне рішення без змін посилаючись на наступне. Сторона позивача вважає, що у представника відповідачки відсутні повноваження на підписання заяви про перегляд заочного рішення, оскільки зі змісту договору про надання правової допомоги не вбачається волевиявлення відповідачки на надання адвокату права підпису. Крім того, сторона позивача вважає, що у представника відповідачки відсутні повноваження на участь у судовому процесі, адже в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду. Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики за своєю юридичною природою є реальною, одностороннєю, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший документ, незалежно від його найменування. Розписка лише може підтверджувати факт укладення договору позики і є необов'язковою. Стосовно доказів на підтвердження отримання кожним із відповідачів певної суми грошей, а також те, що позика береться для потреб сім'ї, сторона позивача вказує, що ЦК України не встановлює такі вимоги до змісту договору позики. При цьому, позивач звертає увагу на положення п.п. 3.2., 3.3. договору позики. Крім того, позивач стверджує, що не укладала з відповідачами жодних договорів доручення та не надавала їм жодних повноважень на представництво своїх інтересів, в якості довірителя шляхом видачі нотаріально посвідчених довіреностей. Посилання відповідачки на укладення договору доручення є надуманими та безпідставними. Крім того, на думку позивача, відповідачі належним чином повідомлялись про розгляд справи за адресою вказаною у позовній заяві та у довідці Адресно-довідкового бюро від 04.01.2017 року.
В судовому засіданні представник заявника підтримала вимоги заяви про перегляд заочного рішення з підстав викладених у ній, просить її задовольнити та додатково пояснила суду, що між сторонами був укладений договір доручення з приводу поставки автомобіля, а не позики. Доказами укладення саме договору доручення є електронна переписка сторін. Отже позики не було і відсутні докази про передачу коштів. Крім того, при розгляді справи повістки направлялись не за адресою місця реєстрації відповідачки. Також представник заявника вказує, що за наявною судовою практикою, яка викладена у постанові ВП ВС від 14.11.2019 року не є обов'язковим вказувати у ордері конкретний суд у якому надається правова допомога.
Представник позивача в судовому засіданні заперечує проти задоволення заяви відповідача про перегляд заочного рішення з підстав викладених у письмовий запереченнях та додатково пояснив суду, що жодних договорів доручення позивачка з відповідачами не укладала, роздруківка електронної переписки не є належним доказом, а будь-яких відносин стосовно поставки автомобіля у позивачки з відповідачами не було.
Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Суд, вивчивши матеріали заяви про перегляд заочного рішення, вислухавши пояснення учасників справи, оцінивши надані суду докази приходить до наступного висновку.
Стосовно посилань сторони позивача на відсутність повноважень представника відповідачки ОСОБА_1 , слід зазначити, що з цього приводу наявною є різна практика Верховного Суду, а за змістом ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).
Україна як учасниця конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Рішенням ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ від 28.10.98 у справі «Перес де Рада Каванил'єс проти Іспанії»).
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).
Так у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).
Також згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
Стосовно ж можливості задоволення заяви про перегляд заочного рішення суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення відповідачу строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, натомість не вбачає підстав для задоволення відповідної заяви, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 284 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
З урахуванням тверджень сторони відповідача про дату отримання копії заочного рішення суду (31.07.2020 року) та ураховуючи відсутність в матеріалах справи будь-яких підтверджуючих даних, які б свідчили про отримання відповідачкою копії заочного рішення у будь-яку іншу дату, з огляду на дату подання заяви про перегляд заочного рішення (19.08.2020 року), відповідачу слід поновити строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду, оскільки відповідач звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду в межах двадцятиденного терміну від дня фактичного отримання копії заочного рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи ухвалою суду від 22.12.2016 року було відкрите провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Відповідачка викликалась в судове засідання за вказаною у довідці ВАДР ГУ ДМС України в м. Києві адресою її реєстрації і двічі направлена на адресу відповідача кореспонденція поверталась до суду з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».
16.03.2017 року у справі було ухвалене заочне рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Поскільки фактично судова кореспонденція відповідачці вручена не була та повернулась до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», суд дійшов висновку, що відповідач не з'явилась в судове засідання, в якому було ухвалене заочне рішення та не повідомила про причини своєї неявки з поважних причин.
При цьому, зі змісту положень ч. 1 ст. 288 ЦПК України вбачається, що скасування заочного рішення судом, що його ухвалив, можливе у випадку встановлення судом одночасно кількох обставин: відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин; докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Однак, в даному випадку суд, дійшовши висновку про наявність поважних причин неявки в судове засідання та не повідомлення суду про причини неявки, не вбачає у заяві про перегляд заочного рішення суду посилань на докази, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Так, відповідно до положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
У своїй заяві відповідач здійснюючи посилання на відсутність розписки, доказів отримання коштів в інтересах сім'ї, розміру коштів наданих кожному з позичальників тощо, фактично вдається до переоцінки доказів та обставин, які судом оцінені і встановлені при прийнятті рішення, тобто заявник фактично не погоджується з прийнятим рішенням, здійсненою судом оцінкою доказів та встановленими обставинами справи і відповідно застосованими судом нормами чинного законодавства України.
Однак, такі посилання відповідача не є доказами, що мають істотне значення для правильного вирішення справи в розумінні положень ч. 1 ст. 288 ЦПК України, а є підставою для апеляційного перегляду рішення суду, поскільки суд першої інстанції не може скасувати заочне рішення суду для надання іншої правової оцінки тим самим доказам у справі.
Стосовно доданої до заяви уніфікованої митної квитанції, слід зазначити, що з неї не вбачається жодного фігурування даних позивача стосовно вказаного у ній автомобіля.
08.11.2020 року до суду надійшло клопотання представника відповідача про приєднання до матеріалів справи у якості доказів викопіювання з електронної переписки, однак відсутнє будь-яке належне підтвердження приналежності електронних адрес саме сторонами у справі.
Крім того, відповідно до положень ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
При цьому, викопіювання з електронної переписки не було подане представником відповідача разом із заявою про перегляд заочного рішення, а саме клопотання про приєднання письмових доказів не містить обґрунтування неможливості їх подання разом із заявою про перегляд заочного рішення суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76, 83, 259-261, 284, 288, 353-355 ЦПК України, суд, -
Поновити відповідачу ОСОБА_1 пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16.03.2017 року у справі №755/18544/16-ц.
Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16.03.2017 року у справі №755/18544/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Роз'яснити учасникам справи, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів від дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Повний текст ухвали складено 13.11.2020 року.
Суддя -