ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/19308/16-ц
провадження № 2/753/1679/20
"19" лютого 2020 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Даниленко В.В.,
при секретарі Скромній І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Соната», третя особа: ОСОБА_2 про захист порушеного права споживача,
В провадженні Дарницького районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 №753/19308/16-ц про захист порушеного права споживача до Відповідача-1 - Приватного підприємства «СОНАТА» та Відповідача-2 - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 . Уточнивши свої вимоги Позивач просить суд захистити Позивача, розірвавши Договір №POLANDФ-ОМ-00132/1 про надання послуг щодо працевлаштування за кордоном від 20 квітня 2016 року та стягнути з Відповідача-1 та Відповідача-2 на її користь збитки у розмірі 5659,00 гривень, сплачені за візові збори, у розмірі 2382,55 гривень, неустойку за прострочення надання послуги у розмірі 3 % загальної вартості замовлення, що складає 169,77 гривень, суму упущеної вигоди, що складає 15 552,00 гривень, моральну шкоду у розмірі 15000,00 гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 3600,00 гривень, та судовий збір у розмірі 551,21 гривень.
В обґрунтування зазначила, що 20 квітня 2016 року між нею та Відповідачем-1 було укладено Договір про надання послуг щодо працевлаштування за кордоном. Відповідачем 1 було запропоновано роботу в Польщі «під Краковом» стосовно збору ягід у липні та серпні місяці 2016 року. У кінці червня співробітниками Відповідача 1 було повідомлено, що Позивач успішно заочно пройшла співбесіду з роботодавцем і контракт з ним урегульований та можна реєструватися на отримання національної візи для роботи у Польщі. Заздалегідь представникам Відповідача 1 було повідомлено про наявність шенгенської візи в закордонному паспорті Позивача, але Відповідач 1 завірив, що це не стане на заваді отримання національної візи та відповідного виїзду.
При спробі зареєструватись через електронну систему реєстрації, Позивачеві вдалося записатися лише на дати у вересні, оскільки Відповідачем 1 занадто пізно було повідомлено про укладення контракту з роботодавцем, тож Позивачу необхідно було знову звертатись до Відповідача 1 за допомогою. У свою чергу представники Відповідача 1 виписали квитанцію, кошти відповідно до якої були сплачені на картковий рахунок ФОП ОСОБА_3 , відповідача 2, 08.06.2016 року (Додаток - 2). Після оплати квитанції Позивачеві надійшов лист на електронну адресу про запис до Консульського відділу Посольства РП в м. Києві на 7 липня 2016 року.
Перший похід Позивача до візового центру закінчився невдало, так як їй було відмовлено в отриманні національної візи через наявність шенгенської візи та рекомендовано звернутися за роз'ясненнями до консула.
Після співбесіди з консулом Консульського відділу Посольства РП в м. Києві, Позивач звернулась до Відповідача 1 повторно, оскільки ще мала надію почати роботу в Польщі.
Відповідач 1 виписав квитанцію на сплату інформаційно-консультативних коштів. Позивач оплатила квитанцію 15.06.2016 року, перерахувавши кошти на картковий рахунок Відповідача 2 (Додаток - 3). Позивач знову заповнила документи для отримання національної візи, і на цей раз, керуючись вказівками Відповідачів, написала заяву про відмову від шенгенської візи, виданої консульською установою посольства Словаччини. Консульський відділ Посольства РП в м. Києві прийняв рішення про відміну шенгенської візи за заявою Позивача (Додаток - 4).
25.07.2016 року Позивач отримує відмову від Консульського відділу Посольства Республіки Польща у м. Києві і у видачі національної візи. Таке рішення було прийняте на підставі наступних причин: не обґрунтовано мету та умови запланованої поїздки; виявилося, що інформація, яка надавалась для підтвердження мети та умов запланованої подорожі, не достовірні.
На таке рішення Позивач не очікувала, оскільки при оформленні та подачі документів для отримання національної візи для роботи стосовно збору ягід зазначала лише ту інформацію, яка їй у свою чергу надавалась Відповідачем 1. На жаль, така інформація виявилась неповною та недостовірною.
У підсумку, Позивач залишилась з відміненою шенгенською візою, з відмовою у видачі національної візи, без запланованої роботи та з нервовим стресом, у результаті якого Позивач змушена була звернутись за медичною допомогою.
В судове засідання позивач та її представник подали заяви про розгляд справи у їх відсутність, просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином. До суду подав письмові заперечення в яких просив позовні вимоги про розірвання Договору про надання послуг щодо працевлаштування за кордоном від 20 квітня 2016 року задовольнити, в решті відмовити. Посилаючись на те, що позовні вимоги Позивача - ОСОБА_1 , являються незаконними, безпідставними та необґрунтованими, крім того Позивач та його представник не надали Суду необхідних належних та допустимих доказів, навмисно приховали відому їм інформацію, що б вести суд в оману та не погоджується із позовними вимогами.
Третя особа подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність.
Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , про захист порушеного права споживача, закрито, у зв'язку зі смертю ОСОБА_3 12.09.2016 року (а.с.192 ).
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до положень, закріплених у частині першій, пункті 7 частини третьої, частині шостій статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 230 Цивільного кодексу України, обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша). У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (частина друга).
Статтею 610 Цивільного кодексу України, передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
20 квітня 2016 року між Відповідачем-1 та Позивачем було укладено Договір №POLANDФ-ОМ-00132/1 про надання послуг щодо працевлаштування за кордоном.
За умовами даного Договору № №POLANDФ-ОМ-00132/1 про надання послуг від 20 квітня 2016 року Агентство (Відповідач-1) зобов'язується надати консультаційні послуги щодо працевлаштування за кордоном, а Замовник (Позивач) зобов'язується прийняти їх та виконати інші взяті на себе зобов'язання.
Згідно умов пп. 2.1. п. 2.1. Договору №POLANDФ-ОМ-00132/1 про надання послуг від 20 квітня 2016 року Відповідач-1 брав на себе зобов'язання:
Надати Позивачу інформацію про можливість працевлаштування у Республіці Польща, правила найму та звільнення працівників, права та обов'язки працівників і роботодавців, згідно трудового законодавства Польщі;
Вчасно надавати Позивачу всю необхідну інформацію стосовно роботи та заповнення необхідних документів.
Перевірити контракт з роботодавцем.
Проінформувати Позивача про:
Основні вимоги щодо оформлення контракту на роботу в Польщі;
Можливі дати початку та закінчення роботи;
Адреси і телефони українських дипломатичних установ в Польщі та місцевих служб, до яких можна
звернутися під час поїздки.
Зазначені послуги Відповідач-1 надавав Позивачу безкоштовно, оскільки оплата послуг Відповідача-1 по працевлаштуванню Позивача здійснювалась роботодавцем.
Крім вище зазначеного договору, 20 квітня 2016 року між Відповідачем-2 та Позивачем було укладено Договір № №POLANDФ-ОМ-00132/2 про надання послуг, за умовами якого замовник (Позивач) доручає, а Агентство (Відповідач-2) бере на себе виконання інформаційного обслуговування та консультацій з питань оплати необхідних витрат для подорожі до Республіки Польща, умов участі та порядку оплати вартості міжнародної програми Work&Travel Poland, а також надання інших послуг. У відповідності до пп. 2.1.1. п. 2.1. Договору № №POLANDФ-ОМ-00132/2 про надання послуг від 20 квітня 2016 року Відповідач-2 брав на себе зобов'язання надати Позивачу наступні послуги:
Надати загальну інформацію про Польщу, традиції, закони країни, географію клімат тощо;
Надати перелік документів, які необхідні для оформлення поїздки до Польщі;
Передати Позивачу Збірник основних тез консультації з питань подорожі на умовах міжнародної програми Work&Travel Poland;
Перевірити пакет документів та їх достатність для участі у програмі, а також відповідність вимогам, що висуваються до кандидатів умовами міжнародної програми Work&Travel Poland та передати його іноземній компанії, що безпосередньо здійснює реалізацію міжнародної програми Work&Travel Poland.
Згідно п. 4.1. Договору № Poland Ф-ОМ-О0132/2 про надання послуг від 20 квітня 2016 року вартість послуг Відповідача-2 становила 200 євро у гривневому еквіваленті, Із них Позивач 20 квітня 2016 року сплатила 60 (Шістдесят євро 00 центів) євро, що станом на дату оплати складало 1830,00 (Одна тисяча вісімсот тридцять грн 00 коп.) гривень. Про, що Сторони (і Відповідач-2, і Позивач) підписали відповідний Акт. Решту суми - 140 (Сто сорок євро 00 центів) євро в гривневому еквіваленті Позивач сплатила декількома етапами, а саме::
08.06.2016р. у розмірі 1200,00 гривень;
15.06.2016р. у розмірі 1429,00 гривень;
13.07.2016р. 1 розмірі 1500,00 гривень.
Загальна сума сплачених Позивачем Відповідачеві-2 за Договором № Poland Ф-ОМ-00132/2 про надання послуг від 20 квітня 2016 року 5959,00 грн., що за курсом станом да кожну окрему дату оплати становило 200 євро.
У відповідності до п. 2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з посередництва V працевлаштуванні за кордоном, затверджених Постановою КМУ № 1060 від 16 грудня 2015 року, під господарською діяльністю з посередництва у працевлаштуванні за кордоном розуміють послугу, яка надається суб'єктами господарювання в межах укладених з іноземним суб'єктом/іноземними суб'єктами господарювання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном з метою сприяння укладенню трудового договору (контракту наймання) відповідно до заявок іноземного роботодавця щодо вільних робочих місць (вакансій), включаючи надання інформаційно-консультаційних послуг щодо можливостей працевлаштування, найменування та місцезнаходження роботодавця, умов і розмірів оплати праці тощо.
Зобов'язання Відповідача-1 за Договором № Poland Ф-ОМ-00132/1 про надання послуг щодо працевлаштування за кордоном від 20 квітня 2016 року послуг були виконані у повному обсязі та належним чином оскільки Відповідач-1 надав Позивачеві повну та достовірну інформацію у відповідності до вимог Закону України «Про захист прав споживачів», «Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном», затверджених Постановою КМУ № 1060 від 16 грудня 2015 року, умов Договору № PolandФ-ОМ-00132/1 про надання послуг щодо працевлаштування за кордоном від 20 квітня 2016 року, що підтверджується наступним:
По-перше, Відповідачем- 1 під час укладання Договору № Poland Ф-ОМ-00132/1 про надання послуг щодо працевлаштування за кордоном від 20 квітня 2016 року було повідомлено Позивачеві інформацію про характер робіт, загальну інформацію про роботодавця (Компанія «МІІАР») та місце його знаходження, що було підтверджено самим Позивачем у своєму позові. Крім того від зазначеного роботодавця безпосередньо було направлено запрошення на роботу для Позивача, яке згідно вимог законодавства Республіки Польща має форму Заяви про намір доручити виконання роботи громадянину Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Молдова, Російської Федерації, України.
По-друге, Відповідач-1 під час укладання Договору № PolandФ-ОМ-00132/1 про надання послуг щодо працевлаштування за кордоном від 20 квітня 2016 року повідомив Позивача про умови і розміри оплати праці. Зазначений факт Позивач підтверджує у своєму позові апелюючи оголошеними йому під час укладання сумами орієнтованої заробітної плати (1200 польських злотих), яку б вона отримала під час участі у програмі Work&Travel Poland.
По третє, домисли Позивача про те як, на його думку, мала б проходити процедура надання інформаційно- консультаційних послуг є суб'єктивними та такими, які виражають бажане.
Процедура надання послуг за Договором № Poland Ф-ОМ-00132/1 про надання послуг щодо працевлаштування за кордоном від 20 квітня 2016 року розділена на декілька етапів:
Отримання заявки від потенційного працівника для участі у програмі Work&Travel Poland.
Передача зазначеної інформації роботодавцям за кордоном, з якими у Відповідача-1 укладені договори щодо здійснення ним послуг із підбору працівників.
Затвердження роботодавцем підібраних Відповідачем-1 кандидатур, за потреби роботодавця - проведення співбесіди.
Надання роботодавцем запрошення на роботу, яке дає можливість кандидату на участь у програмі Work&Travel Poland отримати візу в відповідній посольській або консульській установі Республіки Польща.
Після отримання візи - укладення трудового договору із роботодавцем, що може бути укладений не пізніше дати виїзду працівника на роботу за кордон.
Відповідач-1 за умовами Договору № Poland Ф-ОМ-00132/1 про надання послуг щодо працевлаштування за кордоном від 20 квітня 2016 року надавав послуги безкоштовно та ніяких грошових коштів від Позивача не отримував. Цю ж інформацію Позивач підтверджує у своєму позові, пояснюючи, що грошові кошти у розмірі 5659,00 гривень вона оплачувала за рахунками наданими їй від імені ФОП ОСОБА_3 (Відповідач-2) на банківський рахунок Відповідача-2.
Щодо вимоги Позивача відшкодувати суми сплачені за візові збори у розмірі у розмірі 2382,55 гривень.
Як видно із наданого Позивачем документі - Відмова у видачі візи, виданого 25 липня 2016 року консульським відділом Посольства Республіки Польща у м. Києві, причинами відмови у наданні візи є те, що Позивач не обґрунтував мету та умови запланованої поїздки.
Рішення про видачу або відмову і видачі візи приймає Консул Республіки Польща у м Києві. При прийнятті рішення він користується документами, які надаються йому заявниками на отримання візи та доступною йому інформацією, в т.ч. і щодо умов та обставин при оформленні раніше отриманих заявником віз. обставин перебування заявника у країнах Шенгенської зони під час попередніх подорожей, і а ні Відповідачі, а ні Позивач не можуть вплинути на зазначене рішення.
У відповідності до п. 2.2.8. Договору № Poland Ф-ОМ-00132/1 про надання послуг щодо працевлаштування за кордоном від 20 квітня 2016 року усі витрати на оформлення віз, поїздки Позивач здійснював самостійно.
Крім того, згідно п. 5.2. Договору № Poland Ф-ОМ-00132/1 про надання послуг щодо працевлаштування за кордоном від 20 квітня 2016 року, укладеного Позивачем із Відповідачем-1, Агентство (Відповідач-1) не несе відповідальності за дії державних установ, посольств, консульств, авіакомпаній і інших не пов'язаних із компанією юридичних і/або фізичних осіб.
Разом з тим, факт укладання Позивачем двох окремих договорів із різними суб'єктами господарювання з приводу різних послуг спростовує надану Позивачем інформацію про те, що Відповідач-1 незаконно передавав свої обов'язки третій особі - Відповідачу-2, а адже саме Позивач 20 квітня 2016 року уклала окремий Договір із Відповідчем-2 № Poland Ф-ОМ-00132/2 про надання послуг.
Щодо сплати суми упущеної вигоди у розмірі 15 552.00 гривень, відшкодування моральної шкоди у розмірі 15000,00 гривень.
Суд вважає, що пред'явивши вимоги про стягнення з Відповідачів компенсації за заподіяну ними моральну шкоду позивач не надав жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування її наявності та її розміру, зокрема.
Позивач у своєму позові в обґрунтування вимог щодо стягнення з Відповідача моральної шкоди, зазначає, що вона перебувала на лікуванні в Голованівській центральній районній лікарні Кіровоградської області у невролога з 08 серпня 2016 року до 19 серпня 2016 року.
Дослідивши надані документи, суд вважає, що а ні довідка, а ні копії чеків не можуть бути прийняті до уваги як підтвердження душевних страждань, бо із зазначеної довідки не відомо, що лікував Позивач, в довідці відсутні необхідні для офіційного документу реквізити (номер вихідної кореспонденції, а також не вказано діагноз пацієнта, не зазначено в якій формі лікування перебував пацієнт (амбулаторне чи стаціонарне), не зазначено посада та ПІБ особи, яка підписала довідку, а також ПІБ лікаря, який здійснював лікування, також відсутня особиста печатка лікаря), а копії чеків без копій відповідних рецептів чи виписки із історії хвороби/амбулаторної карти не свідчать про те, що саме Позивач вживав зазначені препарати.
Як передбачено ч.3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
В рахунок вказаних вище обставин, згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями) передбачено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Крім того, в п. 9 вказаної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно абз. 2 та 3 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями), відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювана шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Вимога що відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 3600,00 гривень, також не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Частиною 2, 3 та 4 ст. 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Однак будь-яких документів, передбачених чинним законодавством, позивачем на підтвердження даних витрат до суду не надано.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, встановив, що позивачем залишилося не доказаним факт невиконання відповідачем оспорюваного договору, тому приходить до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для розірвання договору № Poland Ф-ОМ-00132/1.
Оскільки основна вимога позову про розірвання договору залишається без задоволення, похідні вимоги також судом відхиляються.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними у залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст.ст. 3, 8, 21, 22, 24, 41, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст. 1-16, 22, 203, 215, 230, 525, 526, 610, 611, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживача», ст.ст. 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 274-279, 289, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України,
В позові ОСОБА_1 до приватного підприємства «Соната», третя особа: ОСОБА_2 про захист порушеного права споживача, відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя :