ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
09 листопада 2020 року м. Київ № 640/9492/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судових засідань Левкович А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу матеріали адміністративної справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої
служби головного територіального управління юстиції у місті Києві (01001, м.
Київ, пров. Музейний, 4Д)
про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого
збору, -
за участю:
представника позивача - не прибув,
представника позивача - не прибув,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору №48283653 від 07 серпня 2015 року.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що державним виконавцем сума заборгованості за виконавчим документом стягнута не була, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження. Водночас, державний виконавець має право на стягнення виконавчого збору в розмірі 10 % від фактично стягнутої суми за виконавчим документом. Оскільки, державним виконавцем не було фактично стягнуто розмір заборгованості за виконавчим документом, то і підстави для стягнення виконавчого збору відсутні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/9492/20 та призначено до судового розгляду.
Представник відповідача на виконання вимог ухвали від 28 серпня 2020 року, від 26 жовтня 2020 року про витребування копій матеріалів виконавчого провадження №48283653 від 07 серпня 2015 року зазначив, що вказані матеріали знижено, що підтверджується відповідним актом від 20 березня 2020 року; надав до суду довідку з автоматизованої системи виконавчих проваджень (спецрозділ).
При цьому, представник відповідача зазначив, що проти адміністративного позову заперечує та просить проводити розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до вимог частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
З наявних матеріалів справи вбачається, що на виконанні відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві перебуває виконавче провадження №48283653 з виконання виконавчого документа, а саме - виконавчого листа №761/25636/14-ц, виданого 20 липня 2015 року Шевченківським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитом у розмірі 2 064 838,91 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 1 582 814,85 грн.; судового збору у розмірі 3 654,00 грн.
В межах вказаного виконавчого провадження головним державним виконавцем прийнято постанову про стягнення виконавчого збору від 07 серпня 2015 року в розмірі 365 130,77 грн. у зв'язку з невиконанням боржником рішення суду у наданий строк.
Незгода позивача із вказаною постановою від 07 серпня 2015 року зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV (далі - Закон №606-ХІV, чинний на момент прийняття спірної постанови).
Відповідно до статті 1 Закону №606-ХІV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 11 Закону №606-ХІV визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно вимог пункту 1 частини 1 статті 19 Закону №606-ХІV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
При цьому, згідно з частиною 1 статті 17 Закону №606-ХІV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Статтею 32 Закону №606-XIV встановлено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.
При цьому, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення (частина 1 статті 27 Закону №606-XIV).
Таким чином, заходи примусового виконання здійснюються державним виконавцем виключно в разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення.
Статтею 25 Закону №606-XIV передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.
Окрім того, положеннями частини третьої статті 27 зазначеного закону передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду України від 28.01.2015 року, №6-785цс15 від 06.07.2015 р.
Крім того, вимогами пункту 3.7 Інструкції з організації примусового виконання рішень від 02 квітня 2012 року №512/5 (в редакції станом на момент винесення оскаржуваної постанови) передбачено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 28 Закону.
Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.
Вимогами статті 28 Закону №606-XIV визначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
Суд враховує, що в оскаржуваній постанові державним виконавцем розмір виконавчого збору обраховано правильно.
При цьому, суд відхиляє посилання позивача на вимоги статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, оскільки останній набрав чинності лише 05 жовтня 2016 року, тобто після прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови від 07 серпня 2015 року та в ході її прийняття державний виконавець не міг та не повинен був керуватися нормами Закону №1404-VIII.
Згідно з п.6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду №3 від 13.12.2010 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України №924/205/13-г від 28.01.2015 року, стягнення виконавчого збору можливе лише в разі вчинення державним виконавцем заходів щодо примусового виконання судового рішення.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На переконання суду, стягнення виконавчого збору з підстав, передбачених частиною 1 статті 28 Закону №606-XIV пов'язане з передбаченими Законом фактично здійсненими під час виконавчого провадження заходами примусового виконання рішення.
З наявної в матеріалах справи довідки з Автоматизованої системи виконавчих проваджень (спецрозділ), сформованої 06 листопада 2020 року, вбачається, що державним виконавцем в межах виконавчого провадження №48283653 вчинялись виконавчі дії, спрямовані на примусове виконання судового рішення.
Так, державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження звернено стягнення на майно боржника, про що прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 29 липня 2015 року. На підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 16 грудня 2015 року по справі №761/25622/14-ц майно боржника звільнено з-під арешту; 27 квітня 2016 року державним виконавцем прийнято постанову про відкладення провадження виконавчих дій.
При цьому, в ході виконання даного рішення суду вчинялись дії направлені на розшук майна боржника. Згідно повідомлення адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС України в місті Києві боржник зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно повідомлення Державної інспекції сільського господарства в місті Києві за боржником сільськогосподарська техніка не зареєстрована. Відповідно до повідомлення Регіонального сервісного центру МВС в місті Києві транспортні засоби за боржником не зареєстровані. Зі змісту повідомлення Територіального управління державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та м. Києва за боржником великотоннажні та інші високотехнічні засоби не реєструвалися. Згідно повідомлення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку боржник, серед власників, які володіють значними пакетами акцій (10 % і більше статутного капіталу) емітентів відсутній.
Крім того, згідно повідомлення КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за боржником зареєстровано нерухоме майно: квартира АДРЕСА_3 та квартира АДРЕСА_4 . Однак, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира АДРЕСА_3 не належить боржнику.
Згідно довідки (форма 3), виданої КП «Центр комунального сервісу» за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрований боржник та неповнолітня ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, листом від 29 квітня 2016 року №109/02/403723 органом опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації не надано згоду на реалізацію квартири, право на користування якою, має малолітня дитина.
Пунктом 28 глави VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень від 02 квітня 2012 року №512/5 (в редакції станом на момент вчинення виконавчих дій щодо розшуку майна боржника) визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 37 Закону.
Суд враховує, що відповідно до довідки з Автоматизованої системи виконавчих проваджень (спецрозділ) виконавчий документ підлягає поверненню стягувачу у відповідності до пункту 2 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», адже вчинені виконавчі дії не призвели до виконання рішення суду, а єдиним майном, яке виявлено під час проведення виконавчих дій, є квартира АДРЕСА_4 , право користування якою має неповнолітня дитина, тобто у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення.
Водночас, неможливість за наслідками вчинених виконавчих дій виконання судового рішення не нівелює факту вчинення таких виконавчих дій з метою примусового виконання виконавчого документа.
В частині доводів позивача стосовно того, що сума заборгованості за виконавчим документом стягнута не була, тобто рішення суду не виконане ні в добровільному, ні в примусовому порядку, суд зазначає, що можливість стягнення з боржника виконавчого збору пов'язана із фактом вчинення державним виконавцем виконавчих дій, а не фактичним виконанням рішенням суду.
З урахуванням вищенаведеного в сукупності, зважаючи, що державним виконавцем вчинялися заходи примусового характеру з метою виконання виконавчого документа, суд приходить до висновку, що стягнення з позивача виконавчого збору у сумі 365 130,77 грн. є правомірним та, як наслідок, підстави для скасування постанови від 07 серпня 2015 року в судовому порядку - відсутні.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи з критеріїв, визначених частиною 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору державний виконавець діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а відтак підстави для її скасування в судовому порядку відсутні.
Відповідно до положень частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для здійснення розподілу судових витрат - відсутні.
Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною першою статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону №2147-VIII).
Суддя А.Б. Федорчук