Справа № 500/2689/20
11 листопада 2020 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2019 роках додаткову відпустку, що належить йому, як учаснику бойових дій;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 :
- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану у 2017-2019 роках додаткову відпустку, що належить йому, як учаснику бойових дій, з розрахунку грошового забезпечення, що виплачувалось ОСОБА_1 на день звільнення з Збройних Сил України (01.06.2019), з проведеною її компенсацією у зв'язку з порушенням термінів виплати.
В обґрунтування позову позивач вказує, що проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 з 02.06.2017 по 01.06.2019. 01.06.2019 позивач виключений зі списків особового складу на підставі наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 від 31.05.2019 №48 у зв'язку зі звільненням з Збройних Сил України.
17.09.2020 ОСОБА_1 витребував у відповідача довідку №10/1/5996 про усі виплати, які позивачу були здійснені при звільнені з ЗСУ.
З цього приводу 17.09.2020 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із відповідною заявою. Листом від 18.09.2020 року №10/1/5998 відповідач підтвердив право позивача на зазначені виплати, однак відмовив у їх здійсненні.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними та з метою відновлення порушених прав, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 23.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у строк, встановлений статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідачем 02.10.2020 подано до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до виду щорічних відпусток, а тому така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення військовослужбовця, який має право на зазначену відпустку, не виплачується компенсація за дні невикористаної відпустки.
Також зазначає, що під час дії особливого періоду надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів було припинено (тобто у позивача не було права на отримання такої відпустки), відтак вимоги щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку до задоволення не підлягають.
З огляду на викладене, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою від 15.10.2020 судом ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання та призначено судове засідання на 11.11.2020 о 09:45.
Позивач в судове засідання не з'явився, подавши до суду заяву про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подавши до суду заяву про розгляд справи без участі представника в порядку письмового провадження. Заперечує проти задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи положення ч.3 ст.194, ч.9 ст.205 та ч.4 ст. 229 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду клопотання сторін у справі в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позовній заяві та відзиві на позов, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходив службу в Козівському районному військовому комісаріаті Тернопільської області.
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 21.11.2015 Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 , ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
31.05.2019 військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_4 видано наказ №48 (по стройовій частині), згідно з яким майора ОСОБА_1 , начальника відділення забезпечення Козівського районного військового комісаріату Тернопільської області оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_5 ", звільненого наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_5 " від 17.05.2019 №148 у запас за підпунктом “а” пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону “Про військовий обов'язок і військову службу” - у зв'язку із закінченням строку контракту, вважати таким, що 1 червня 2019 року справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до Козівського районного військового комісаріату Тернопільської області.
Згодом позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 як органу управління про виплату компенсації грошового забезпечення військовослужбовця.
ОСОБА_1 на його заяву ІНФОРМАЦІЯ_6 надано довідку від 17.09.2020 №10/1/5996 про щомісячне грошове забезпечення, яке виплачене майору ОСОБА_1 за період його військової служби в Козівському районному військовому комісаріаті Тернопільської області, з якої вбачається, що за вказаний період позивачу не було виплачено компенсацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, що належить йому як учаснику бойових дій.
Згодом 17.09.2020 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату грошової компенсації за невикористану у 2017-2019 роках додаткову відпустку, що належить йому як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ).
Відповідач листом від 18.09.2020 №10/1/5998 повідомив заявника, що ОСОБА_1 така відпустка протягом 2017-2019 років не надавалась, виплата грошової компенсації в разі невикористання даної відпустки здійснюється лише при звільненні військовослужбовця зі Збройних сил України за його рапортом на підставі відповідного наказу. Відповідач вказує, що при звільненні заявником не подавався такий рапорт, тому про виплату компенсації у наказі від 31.05.2019 №48 не зазначено, відтак виплата здійснена не була.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористану у 2017-2019 роках додаткову відпустку, що належить йому як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
За змістом частини другої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статтями 1 та 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Пунктами 1 та 2 Порядку №159 передбачено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
За змістом абзацу п'ятого пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету (абзац третій пункту 7 Порядку №159).
Згідно з пунктом 8 Порядку №159 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Суд вважає за необхідне зазначити, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу” за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації-невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Разом із тим, основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону №2050-III, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, відтак компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Отже, за наявності визначених Законом №2050-III умов, присуджена за рішенням суду сума індексації підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Відтак, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
Верховний Суд у постанові від 16.04.2020 у справі № 200/11292/19-а дійшов правового висновку про те, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі №140/1547/19.
Вирішуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2019 роках додаткову відпустку, що належить йому, як учаснику бойових дій та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану у 2017-2019 роках додаткову відпустку, що належить йому, як учаснику бойових дій, з розрахунку грошового забезпечення, що виплачувалось ОСОБА_1 на день звільнення зі Збройних Сил України (01.06.2019), з проведеною її компенсацією у зв'язку з порушенням термінів виплати, суд виходить з наступного.
За приписами частини першої статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон №3551-ХІІ, який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 4 Закон № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР визначено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 № 3543-XII та “Про оборону України” від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Згідно з статтею 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону № 1932-XII визначено термін “особливий період”, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, у статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Проаналізувавши викладене, слід констатувати, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України № 504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (№ 620/4218/18), якою залишено без змін рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019.
Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання днів такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2017-2019 роках, набувши право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв'язку із звільненням зі служби.
Як вбачається змісту наказу військового комісара від 31.05.2019 №48 та довідки від 17.09.2020 №10/1/5996, на час його прийняття, відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті Закону № 3551-XII, за 2017-2019 роки.
Зважаючи на викладене, суд зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у нарахуванні та виплаті позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Також враховуючи повноваження, якими наділений суд при вирішенні справи відповідно до статті 245 КАС України, суд вважає, що у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення із списків особового складу Козівського районного військового комісаріату, а саме 01.06.2019.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, суд зазначає таке.
За приписами частини першої статті 2 Закону №2050-III індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.
Аналогічні норми містяться у пункті 3 Порядку №159.
Суд зазначає, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки має разовий характер, а тому не є об'єктом компенсації відповідно до вимог Закону №2050-III, відтак позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Також суд звертає увагу на те, що Тернопільський обласний військовий комісаріат є належним відповідачем у цій справі, незважаючи на те, що позивач проходив військову службу у Козівському районному військовому комісаріаті Тернопільської області, оскільки відповідно до Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 389 від 03.06.2013, районні, об'єднані районні, міські, об'єднані міські, військові комісаріати підпорядковуються відповідному обласному військовому комісаріату, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.
Отже, Козівський районний військовий комісаріат Тернопільської області повністю підпорядковується ІНФОРМАЦІЯ_7 , який і здійснює фінансове забезпечення, грошові виплати. Відтак позивач знаходився на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 , де безпосередньо здійснюється нарахування грошового забезпечення і саме Тернопільський обласний військовий комісаріат слід зобов'язати нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, на підставі аналізу норм чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, та встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні, оскільки згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” від 08.07.2011 №3674 -VІ позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 72-77, 242-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2019 роках додаткову відпустку, що належить йому, як учаснику бойових дій.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення із списків особового складу Бучацького Козівського районного військового комісаріату, а саме 01 червня 2019 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13 листопада 2020 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач:
- ІНФОРМАЦІЯ_2 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 ).
Головуючий суддя Подлісна І.М.