Справа № 438/1475/19
Провадження № 2/438/149/2020
іменем України
(ЗАОЧНЕ)
06 листопада 2020 року Бориславський міський суд Львівської області
в складі головуючого судді Слиша А.Т.,
за участю секретаря судового засідання Гадубяк О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бориславі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
Представник позивача - адвокат Кравчук П.І. звернувся до суду в інтересах позивача ОСОБА_1 з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 372 518,44 гривень, з них 300 000,00 гривень основного боргу за договором позики, 18 750,00 гривень три % річних, 53 768,44 гривень інфляційного збільшення боргу.
В обґрунтування позову посилається на те, що між позивачем (Позикодавцем) та відповідачем (Позичальником) було укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у власність грошові кошти в сумі 300 000 гривень, які останній зобов'язався повернути до 16 жовтня 2017 року. Факт укладення договору підтверджується розпискою Позичальника. У розписці зазначено, що позика надана Позичальнику Позикодавцем під час складання цієї розписки. Доказом отримання грошей є підпис Позичальника на цій розписці. Всупереч умовам договору, незважаючи на те, що строк повернення позики сплив, кошти Позикодавцю не повернуті. У зв'язку з цим з відповідача повинна бути стягнена сума основного боргу. Також, посилаючись на ст.1050, 625 ЦК України, представник позивача вказує на право позичальника на отримання 3% річних від простроченої суми та боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення.
Також згідно з наданим розрахунком 3 % річних становлять 18 750 грн. Зокрема, обов'язок щодо повернення коштів у відповідача виник 17 жовтня 2017 року; до дня подання позову минуло повних 25 місяців прострочення боржника; 300 000,00 (грн) / 100 % х 3 % /12 (міс.) х 25 (міс.) = 18 750,00 (гривень). Інфляційне збільшення боргу розраховано таким чином: обов'язок щодо повернення коштів у відповідача виник 17 жовтня 2017 року; індекс інфляції за кожен місяць прострочення встановлено у розмірі: жовтень 2017 - 101.2; листопад 2017 - 100.9; грудень 2017 - 101.0; січень 2018 - 101.5; лютий 2018 - 100.9; березень 2018 - 101.1; квітень 2018 - 100.8; травень 2018 - 100.0; червень 2018 - 100.0; липень 2018 - 99.3; серпень 2018 - 100.0; вересень 2018 - 101.9; жовтень 2018 - 101.7; листопад 2018 - 101.4; грудень 2018 - 100.8; січень 2019 -101.0; лютий 2019 - 100.5; березень 2019 - 100.9; квітень 2019 - 101.0; травень 2019 - 100.7; червень 2019 - 99.5; липень 2019 - 99.4; серпень 2019 - 99.7; вересень 2019 - 100.7; жовтень 2019 - 100.7; відтак інфляційне збільшення боргу становить: 53 768,44 гривень.
Ухвалою судді від 20.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та визначено, що справа буде розглядатися за правилами загального позовного провадження. Ухвалою суду від 26.05.2020 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судове засідання 06 листопада 2020 року позивач ОСОБА_1 та його представник- адвокат Кравчук П.І. не прибули. Позивач подав до суду заяву, в якій просить розглянути справу без його участі, позов підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не прибув двічі, належним чином був повідомлений про дату, час і місцесудових засідань шляхом надіслання судових повісток за зареєстрованою адресою його проживання, проте судова кореспонденція повернулася до відправника без вручення адресату. За змістом ч. 7, п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України повістки вважаються врученими відповідачу. Крім цього, відповідач викликався до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Причин своєї неявки відповідач не повідомив та не подав до суду відзив на позовну заяву.
Враховуючи повторну неявку відповідача в судове засідання та відсутність заперечень позивача щодо проведення заочного розгляду справи, суд відповідно до вимог ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.
Дослідивши наявні матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Матеріали справи містять розписку, написану власноручно ОСОБА_2 , якою він визначає, що: позикодавець ОСОБА_1 передав позичальнику ОСОБА_2 кошти в сумі 300 000 грн. Позичальник зобов?язується повернути їх до 16 жовтня 2017 року. Доказом отримання грошей і підпис позичальника на цій розписці. Неповернення суми позики у строк є порушенням умов домовленості. Ця розписка має характер договору позики (а.с.5-6).
Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.1, ч.3 ст.1049 ЦК України).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Верховний Суд зауважив, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Крім цього, статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора), свідчить про те, що боргове зобов'язання відповідачем не виконане. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, підтвердженій у постановах від 26.09.2018 у справі №483/1953/16-ц, від 31.10.2018 у справі №707/2606/16-ц.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.525 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, досліджуючи боргову розписку, написану власноручно відповідачем ОСОБА_2 та засвідчену його підписом, суд дійшов висновку, що вона містить усі необхідні та достатні ознаки договору позики, за умовами якого, зокрема, позикодавець - позивач ОСОБА_1 передав позичальнику- відповідачу ОСОБА_2 кошти в розмірі 300 000 грн. Отримані кошти відповідач зобов'язався повернути до 16 жовтня 2017.
Крім цього, враховуючи, що позивачем до позовної заяви додано копію вищевказаної розписки та беручи до уваги, що відповідач будь-яких заперечень щодо наявності в позивача підстав для звернення до суду з даним позовом не надав, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 як позикодавець, підставно звернувся до суду з позовом, посилаючись на дану розписку.
Суд враховує встановлену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину.
Суд установив, що відповідач, отримавши вказані кошти, свої зобов'язання за договором позики не виконав та суму боргу у встановлений строк не повернув позикодавцеві ОСОБА_1 .
Суд дійшов до висновку, що неналежним виконанням умов договору позики з боку відповідача (неповернення грошових коштів) були порушені права позивача, внаслідок чого його права підлягають захисту з передбачених ст. 1046 ЦК України підстав, шляхом стягнення зазначеної в письмовій розписці суми основного боргу - 300 000 грн.
Відповідач на пропозицію суду відзив на позовну заяву не надав, окрім цього не надав суду жодних доказів на спростування вимог позивача.
За умови невиконання позичальником свого зобов'язання з повернення отриманих коштів, він несе тягар наслідків, передбачених ст. 1050 ЦК України, у якій зазначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст. 625 цього Кодексу: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторів. Проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями.
З огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов'язання, у встановлений сторонами у договорі строк - до16 жовтня 2017 року не повернув позивачеві грошові кошти, відтак у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до ст. 625 ЦК України.
Суд вважає правильним представлений представником позивача розрахунок заборгованості за період з 17 жовтня 2017 до часу звернення з позовом до суду в розмірі 372 518,44 гривень, з них 300 000 гривень основного боргу за договором позики, 18 750 гривень -трьох відсотків річних та 53 768,44 гривень інфляційного збільшення боргу. Таким чином, позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.
При зверненні до суду із вказаним позовом позивачем було оплачено судовий збір у розмірі 3725,20 грн. У відповідності до ст.141 ЦПК України, оскільки позовні вимоги задоволені, - з відповідача підлягає стягненню в користь позивача сума оплаченого судового збору.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 264-265, 279, 280-282 ЦПК України, суд
позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики в розмірі 372 518,44 гривень, з них 300 000,00 гривень основного боргу, 18 750,00 гривень - трьох відсотків річних та 53 768,44 гривень інфляційного збільшення боргу, а також стягнути 3725,20 гривень сплаченого позивачем при поданні позову судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Бориславський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: А.Т.Слиш