Справа № 826/10862/17 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.
12 листопада 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г. В.
суддів Мєзєнцева Є. І., Парінова А. Б.
розглянувши у порядку письмового провадження скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2020 року
у справі № 826/10862/17 (розглянуто в порядку письмового провадження)
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (правонаступник Головне управління Державної податкової служби у місті Києві)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У серпні 2017 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач), в якому просила суд: визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.04.2017 №45934-1305.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки позивач є пенсіонером, що звільняє його від обов'язку нарахування, сплати земельного податку. Звернув увагу суду на не правомірність визначення розрахунку податкового зобов'язання.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 28.04.2017 року № 45934-1305.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (надалі - апелянт) подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволені позовних вимог у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що пільги по сплаті земельного податку за використання земельної ділянки під нежитловим приміщенням (його частиною), у т.ч. для осіб, які мають статус пенсіонера (за віком) або інвалідність законом України не передбачені.
Крім того, представником Головного управління Державної податкової служби у м. Києві заявлене клопотання, в якому останній просив здійснити заміну сторони у справі на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537.
Відповідно до частини 1 статті 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537 утворено, як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, реорганізувавши деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне здійснити процесуальне правонаступництво відповідача у справі з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.
Позивач заперечує проти апеляційної скарги у повному обсязі, з підстав викладених у письмовому відзиві.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивач є власником нерухомого майна, а саме, нежитлового підвального приміщення загальною площею 134.10 кв.м., яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 . Вказане приміщення набуто позивачем 25.10.2016 на підставі договору купівлі - продажу.
Відповідачем, 28.04.2017 на підставі підпункту. 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення - рішення № 45934-1305, яким за позивачу нараховано податкові зобов'язання по сплаті земельного податку з фізичних осіб у сумі 12614,95 гривень.
Вважаючи протиправним податкове повідомлення-рішення відповідача від 28.04.2017 № 45934-1305, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є пенсіонером, а отже останній звільнений від сплати земельного податку. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві не надано до суду, всупереч вимог статті 69, частини 1 статті 70 і частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України документальних доказів на підтвердження правильності проведеного розрахунку суми грошового зобов'язання визначеним податковим повідомленням-рішенням від 28.04.2017 № 45934-1305 грошового зобов'язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб, що є додатковою підставою для визнання його протиправним та скасування.
Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Приписи ст. 270 Податкового кодексу України закріплюють, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
При цьому, положеннями п. 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Пунктом 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Відповідно до п. 286.6 ст. 286 ПК України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
Приписи п. 286.1 ст. 286 ПК України визначають, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
При цьому, колегія суддів зазначає, що власники будівель, споруд (їх частини), що розташовані на земельній ділянці, сплачують податок за земельні ділянки на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, натомість, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Так, позивач стверджував, та не заперечується відповідачем, що належне позивачу нежиле приміщення є частиною багатоквартирного жилого будинку.
Разом з тим, апелянтом не наведено аргументів, які б свідчили про правомірність визначення ним площі земельної ділянки з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, який обмежився зазначенням площі нежитлового приміщення, ототожнивши таку з площею земельної ділянки.
Колегія суддів звертає увагу, що контролюючим органом не було використано дані державного земельного кадастру при розрахунку податкового зобов'язання.
Відповідно до абзацу 1 п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
У відповідності до п. п. 3 п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій.
Відповідно до розрахунку контролюючого органу, сума земельного податку за 2018 рік, за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, площею 102,50 кв.м становить 2163,35 х 102,5 х 2,0 х 1,5 х 1,249 х 1,433 х 1,06 = 1262078,59 грн., де:
- 102,50 кв. м - площа земельної ділянки;
- 2163,35 - грошова оцінка за 1 кв. м;
- 2,0 - функціональний коефіцієнт;
- 1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт;
- 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держземагенства від 14.01.2015 N 6 -28-0 22-215/2-15;
- 1,433 - коефіцієнт індексації грошової, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 N 6-28-0.22-201/2-16 "Про індексацію нормативної грошової оцінки земель";
- 1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2017 року N 22-28-0.22-443/2-17 "Про індексацію нормативної грошової оцінки земель");
- 3 % - відсоток ставки земельного податку, відповідно до п. 5 додатку 3 "Положення про плату за землю в місті Києві" до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 N 242/5629.
Колегія суддів звертає увагу, що нормативна грошова оцінка за 1 кв. м, яка бралась відповідачем для розрахунку земельного податку за 2017 рік, становить 2163,35 грн., що розраховано відповідачем на підставі пункту 2 рішення Київської міської ради "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення" від 26 липня 2007 року N 43/1877. Разом з тим, в контексті наведених положень законодавства, податковий орган не наділений повноваженнями щодо самостійного визначення нормативно грошової оцінки, оскільки уповноваженим на це органом є Держгеокадастр.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України, Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до статті 194 Земельного кодексу України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.
Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований статтею 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:
- витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру;
- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;
- викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану);
- копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.
Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.
Доступ до Державного земельного кадастру надається банкам, центральному органу виконавчої влади, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів.
Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги.
Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.
На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.
Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором та посвідчується його печаткою.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр", відомості Державного земельного кадастру є офіційними.
Згідно підпунктом 14 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року N 1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Разом з тим, при визначені площі земельної ділянки, за яку визначено грошове зобов'язання, відповідачем в розрахунку зазначено 225,70 кв. м, що відповідає площі приміщень, які на праві власності належать позивачеві, проте не свідчить про правомірність визначення площі земельної ділянки, яка є базою для нарахування земельного податку.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною 2 статті 74 КАС України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що апелянт в апеляційній скарзі зазначає про розрахунок за 2018 рік, в той час, як податкове повідомлення винесено за 2017 рік, а отже контролюючим органом взагалі необґрунтовано розрахунок грошової оцінки.
Так, колегія суддів при розгляді апеляційної скарги звертає увагу на складові розрахунку суми податкового зобов'язання, визначеного спірним податковим повідомленням-рішенням від 28.04.2017 № 45934-1305, та вказує про їх необґрунтованість і відсутність достатніх доказів та відомостей, які б свідчили про наявність підстав для застосування контролюючим органом саме вказаних значень.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В свою чергу, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, зазначений обов'язок не виконано, та у встановленому порядку не обґрунтовано правомірність прийнятого рішення.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що ним правомірно самостійно визначено нормативну грошову оцінку на підставі рішення Київської міської ради від 03.07.2014 №23/23, позаяк зазначені аргументи не свідчать про обґрунтованість застосування складових, які наведені у розрахунку до спірного податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 № 45934-1305.
Відтак, апелянтом не наведено обґрунтовані доводи та не надано належні та допустимі докази, які б вказували на правомірність дій суб'єкта владних повноважень в межах спірних правовідносин та наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог щодо правомірності дій останнього під час складання розрахунку з земельного податку.
Колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на позовну заяву та змісту акту перевірки, а отже, доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.
Щодо посилання апелянта на те, що на позивача не поширюється вимоги підпункту 281.1.3 пункту 281.1 статті 281 Податкового кодексу України від сплати земельного податку звільняються пенсіонери (за віком), колегією суддів погоджується з наступних підстав.
Відповідно до пп. 281.1.3 п. 281.1 ст. 281 Податкового кодексу України від сплати земельного податку звільняються пенсіонери (за віком).
Проте, згідно п. 281.2 ст. 281 ПК України звільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб пунктом 281.1 цієї статті, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм: для ведення особистого селянського господарства - у розмірі не більш як 2 гектари; для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара; для індивідуального дачного будівництва - не більш як 0,10 гектара; для будівництва індивідуальних гаражів - не більш як 0,01 гектара; для ведення садівництва - не більш як 0,12 гектара.
Колегія суддів звертає увагу, що земельна ділянка, яка розташована під будинком по АДРЕСА_1 належить до будь-якої категорії з земельних ділянок, передбачених у п. 281.2 ст. 281 Податкового кодексу України та суду першої інстанції документів у підтвердження таких обставин, що на неї розповсюджується дана норма не надано, а судом першої інстанції не встановлено.
Отже, посилання суду першої інстанції про звільнення позивача від сплати земельного податку є необґрунтованим.
Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про виключення з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на те, що позивачка звільнена від сплати земельного податку, оскільки є пенсіонеркою.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Частиною 1 ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, апеляційна скарга апелянтів підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції підлягає частково зміні шляхом виключення з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на те, що позивачка звільнена від сплати земельного податку, оскільки є пенсіонеркою. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Отже, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, однак обґрунтував його з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, в частині факту наявності у позивачки права на звільнення від сплати земельного податку. Наведені вище обставини є підставою для зміни судового рішення.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Допустити процесуальне правонаступництво відповідача у справі з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2020 - змінити виключивши з мотивувальної частини посилання на те, що ОСОБА_1 звільнена від сплати земельного податку, оскільки є пенсіонеркою.
В іншій частині Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Г. В. Земляна
Судді: Є. І. Мєзєнцев
А. Б. Парінов