12 листопада 2020 року Справа № 160/5258/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області
третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
14.05.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року із застуванням обмеження нарахування у сумі 9741,64 грн.;
- зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року з регіональним коефіцієнтом у розмірі 1,2 до базового розміру посадового окладу та щомісячної доплати в розмірі 30% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року;
- стягнути з територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18 по 30 квітня 2020 року в розмірі 9741 гривень 64 копійок з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач працює на посаді судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська та за період з 01.01.2020 року по 31.03.2020 року позивачу нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад та надбавка за вислугу років 30% від посадового окладу. Отримавши 30.04.2020 року суддівську винагороду за квітень 2020 року позивач дізнався про те, що розмір його виплати не відповідає розміру, встановленому Законом. Позивач не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди та вважає, що відповідачем порушено його право на належне матеріальне забезпечення, оскільки право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи до формування бюджету. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.
19.05.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області.
04.06.2020 року на електронну адресу суду від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що відповідно пункту 4 статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Порядок фінансування судів визначено статтею 149 Закону де вказано, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним Кодексом України. Відповідач зазначив, що він може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України за наявності усіх законних передбачених документів та в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік. Оскільки Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ встановлено обмеження нарахування, зокрема, суддівської винагороди, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, тому нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47 712 грн на місяць. Також, зазначено, що при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України. З огляду на вказане, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
16.06.2020 року від Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області надійшли пояснення по справі, відповідно до яких вказано, що казначейство не повинно нести цивільно-правову відповідальність за неправомірні дії посадових та службових осіб інших органів державної влади. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Положення Закону №553-ІХ, на підставі якого здійснювались нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди не визнані незаконними та не скасовані. Враховуючи викладене, третя особа просила здійснити розгляд справи у відповідності до чинного законодавства.
15.07.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення співвідповідача.
Також, 15.07.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду зупинено провадження у справі до прийняття Конституційним Судом України рішення за конституційним поданням Верховного Суду від 29.05.2020 року.
26.08.2020 року постановою Третього апеляційного адміністративного суду ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду.
22.09.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято справу до провадження, поновлено провадження у справі, розгляд справи продовжено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
01.10.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду вирішено розгляд справи продовжити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
13.10.2020 року у підготовче судове засідання особи, які беруть участь у розгляді справи належним чином повідомлені про дату, час та місце не з'явились. В матеріалах справи наявні клопотання позивача та відповідача про розгляд справи за їх відсутності, у зв'язку з чим закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
11.11.2020 року особи, які беруть участь у розгляді справи належним чином повідомлені про дату, час та місце у судове засідання не з'явились.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Таким чином, судом вирішено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 Указом Президента України від 18.05.2012 року №336/2012 призначений на посаду судді Пролетарського районного суду м.Донецька строком на 5 років.
Указом Президента України «Про переведення суддів» №81/2015 ОСОБА_1 переведено до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська.
Указом Президента України «Про призначення суддів» №429/2018 від 19.12.2018 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська.
02.01.2020 року наказом голови Індустріального районного суду м.Дніпропетровська №1-К «Про встановлення суддям щомісячної доплати за вислугу років» позивачу встановлено щомісячну доплату в розмірі 30% від посадового окладу.
За період з 01.01.2020 року по 31.03.2020 року позивачу була нарахована суддівська винагорода, для розміру якої використовувався посадовий оклад - 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та надбавка за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу.
Виплата суддівської винагороди позивача за квітень 2020 року складає: - посадовий оклад - 61 258,29 грн., доплата за вислугу років - 18 377,49 грн., відпустка - 18 737,83 грн.; обмеження - -9 741,64 грн.; разом нараховано - 88 631,97 грн.
Позивач не погоджується із діями відповідача щодо нарахованого розміру суддівської винагороди за квітень 2020 року та застосуванням обмеження щодо такої виплати, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Так, судом встановлено, що за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Вказані обставини підтверджуються розрахунком, наданим Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області №Б-с-800 від 01.06.2020 року за квітень 2020 року, та не заперечується відповідачем.
При цьому, суд зазначає, що статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу" через інші законодавчі акти.
Таким чином, враховуючи вищевказані норми права, суд дійшов висновку, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у зв'язку з чим при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Разом з цим, відповідно до частини 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
При цьому, суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Таким чином, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Вказані обставини виключають необхідність звернення до Верховного Суду клопотання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік». Питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що в свою чергу виключає можливість застосовувати до правовідносин стосовно суддівської винагороди інші Закони.
Таким чином, зменшення нарахування та виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 рік є протиправним, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про протиправність дій територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 30.04.2020 року із застуванням обмеження нарахування у сумі 9741,64 грн., а тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню судом.
Також, порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов'язання територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18.04.2020 року по 30.04.2020 року.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь недоплаченої суддівської винагороди в розмірі 9741,64 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів, то суд вважає їх передчасними та такими, що наразі не підлягають задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо вимоги допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць, суд зазначає наступне.
Відповідно пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки в задоволенні позовних вимог про стягнення суми суддівської винагороди судом відмовлено, тому правові підстави для застосування вказаних норм відсутні.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Так, ч.1 ст. 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно з частиною 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що повноваження адміністративного суду накладати на суб'єкта владних повноважень зобов'язання подати звіт про виконання рішення суду є правом суду, а не його обов'язком, реалізація якого можлива у випадку доведення позивачем або встановлення судом під час розгляду справи, що за відсутності такого контролю рішення суду залишиться не виконаним, чи для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Суд зазначає, що обґрунтованих пояснень щодо необхідності покладення на відповідача додаткового обов'язку під час виконання судового рішення позивач у позовній заяві не зазначив. Судом під час розгляду справи обставин, які б вимагали встановлення судового контролю, також не встановлено.
Керуючись ст.ст. 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд.21-А, код ЄДРПОУ 26239738), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул.Челюскіна, буд.1, код ЄДРПОУ 37988155) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року із застуванням обмеження нарахування у сумі 9741,64 грн.
Зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року з регіональним коефіцієнтом у розмірі 1,2 до базового розміру посадового окладу та щомісячної доплати в розмірі 30% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв