м. Вінниця
12 листопада 2020 р. Справа № 120/5704/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши в письмовому провадженні порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, б. 7, м. Вінниця, 21100)
про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача № 905090800433 від 19.08.2020 року «Про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до ЗУ «Про судоустрій і статус судді» ОСОБА_1 »; зобов'язання відповідача здійснити з 19.02.2020 року перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачеві у розмірі 84% суддівської винагороди судді на відповідній посаді, визначеної на підставі ст. 135, п. 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», згідно даних довідки Господарського суду Вінницької області № 47 від 17.03.2020 року без обмеження граничного розміру довічного грошового утримання; зобов'язання відповідача виплатити позивачеві різницю щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці між тим, що виплачене за період з 19.02.2020 року та визначеним в результаті вищезазначеного перерахунку.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що у зв'язку з виходом у відставку, знаходиться на обліку у відповідача, де й отримує довічне грошове утримання. У зв'язку зі зміною посадового окладу працюючого судді з 01.01.2020 року, позивачем отримано довідку Господарського суду Вінницької області № 47 від 17.03.2020 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. З огляду на це, позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Відповідач, за наслідками розгляду заяви позивача, рішенням № 905090800433 від 19.08.2020 року відмовив останньому у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з мотивів того, що після прийняття рішення Конституційним Судом України (після 18.02.2020 року) будь-яких змін розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, не відбулося. Не погоджуючись з цим, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 20.10.2020 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім цього, вказаною ухвалою витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача. Додатково зобов'язано позивача надати до суду власне письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
26.10.2020 року за вх. № 33850 позивачем надано до суду надано до суду власне письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
06.11.2020 року за вх. № 36156 відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній позов не визнає, вважає його безпідставним та необґрунтованим. По суті спірних правовідносин вказує, що 19.08.2020 року позивач звернулася із письмовою заявою до відповідача щодо проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. До заяви про перерахунок було додано довідку № 47 від 17.03.2020 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці. У довідці зазначено суддівську винагороду судді, працюючого на відповідній посаді станом на 01.01.2020 року. При цьому, рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18.02.2020 року визнано таким, що не відповідає Конституції України п. 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII (далі - ЗУ «Про судоустрій та статус суддів»), відповідно до якого право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, мав суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. Таким чином, з моменту прийняття вказаного рішення (з 18.02.2020 року) порядок визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці регулюється ст. 142 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», згідно з якою розмір зазначеної виплати не залежить від факту проходження суддею кваліфікаційного оцінювання або призначення на посаду судді за результатами конкурсу. Проте, у наданій позивачем довідці відображений розмір суддівської винагороди станом на 01.01.2020 року. В той час як після прийняття рішення Конституційним Судом України 18.02.2020 року будь-яких змін розміру складових суддівської винагороди не відбулося. Тож з огляду на це, відповідачем було прийнято рішення про відмову у здійсненні перерахунку пенсії позивачеві.
09.11.2020 року за вих. № 36265 відповідачем через канцелярію суду подано матеріали пенсійної справи позивача.
09.11.2020 року за вх. № 36316 позивачем надано до суду заперечення на відзив. Проте, в силу вимог ч. 3 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах цієї категорії заявами по суті є позов та відзив. Відтак, суд не приймає до розгляду та до уваги під час ухвалення рішення по суті відповідь позивача на відзив.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Позивач є суддею у відставці, знаходиться на пенсійному обліку у відповідача, де й отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
18.08.2020 року позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, у зв'язку зі зміною розміру складових суддівської винагороди. До заяви позивач додала довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 47 від 17.03.2020 року.
Відповідач, за наслідками розгляду заяви позивача та доданих до неї документів, рішенням № 905090800433 від 19.08.2020 року відмовив позивачеві у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Відмова мотивована тим, що право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, який не проходив кваліфікаційного оцінювання, не призначався на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», не пропрацював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання або конкурсу за викладених умов виникає за зверненнями, що надходять після 18.02.2020 року за дотримання умов ч. 4 ст. 142 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Натомість у наданій позивачем довідці відображена суддівська винагорода станом на 01.01.2020 року, яка в підставі своєї видачі не містить жодних нормативних документів, які підтверджують, що саме з цієї дати відбулися зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, для здійснення перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання відповідно до п. 4 ст. 143 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Після прийняття рішення Конституційним Судом України (18.02.2020 року) жодних змін розміру складових суддівської винагороди не відбулось, відповідно відсутні підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді позивача.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Ст. 48 Конституції України кожному гарантується право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає ЗУ «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно із п. 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», крім положень, зазначених у п. 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Згідно із ч. 1 ст. 142 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (ч. 2 ст. 142 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до ч. 3 ст. 142 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Ч. 4 та 5 цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до ч. 3 ст. 135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Так, п. 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (п. 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»).
Законом України від 16.10.2019 року №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07.11.2019 року, було виключено зазначені вище п. 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у п. 23 цього розділу, становить з 01.01.2020 року:
а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (п. 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»).
П. 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді» Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 року № 18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24.06.1999 року № 6-рп/99, від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18.02.2020 року № 2-р/2020.
Так, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020року № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» зі змінами.
У вказаному рішенні (п. 15-17) зазначено, що згідно з положеннями п. 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Системний аналіз норм свідчить, що право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (п. 4 ч. 6 ст. 126 Конституції України). Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абз. 4 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 року № 10-рп/2013).
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п'ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013).
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному ЗУ «Про судоустрій і статус суддів».
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями п. 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням ч. 1 ст. 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
У зв'язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020 п. 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.
Згідно з ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Ст. 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року № 2-р/2020 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 06.03.2019 року у справі № 638/12586/16-а та від 11.02.2020 року у справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
У цьому контексті суд зазначає, що набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Відтак, такі правовідносини безпосередньо пов'язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.
Таким чином, перерахунок, який просить здійснити позивач, обумовлений відновленням раніше порушених його прав з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020.
Отже, саме з 19.02.2020 року, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020, у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до ЗУ «Про судоустрій і статус суддів».
Аналогічний правовий висновок сформульовано Верховним Судом у рішенні від 16.06.2020 року у зразковій справі № 620/1116/20 (провадження № Пз/9901/5/20).
З матеріалів справи вбачається, що позивач у зв'язку зі зміною розміру складових суддівської винагороди звернулася до відповідача з відповідною заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, до якої додала довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 47 від 17.03.2020 року. Проте, відповідач, за наслідками розгляду заяви позивача, відмовив останньому у здійсненні такого перерахунку.
З огляду на все вищезазначене та враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що позивач має право на перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Господарського суду Вінницької області № 47 від 17.03.2020 року, оскільки саме з цієї дати втратили чинність обмеження, встановлені п. 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», згідно з якими право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
Таким чином, рішення відповідача № 905090800433 від 19.08.2020 року «Про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до ЗУ «Про судоустрій і статус судді» ОСОБА_1 » є протиправним, відповідно позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Стосовно вимог про скасування рішення відповідача № 905090800433 від 19.08.2020 року «Про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до ЗУ «Про судоустрій і статус судді» ОСОБА_1 », суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.
Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв'язок визнання протиправним акту індивідуальної дії та його скасування у повному обсязі чи частково. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої. Адже внаслідок визнання акту індивідуальної дії протиправним, неминучим є його скасування в повному обсязі чи частково.
З огляду на те, що суд задовольнив позовну вимогу про визнання протиправним рішення відповідача № 905090800433 від 19.08.2020 року «Про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до ЗУ «Про судоустрій і статус судді» ОСОБА_1 », відповідно позовна вимога щодо його скасування також підлягає задоволенню, як похідна.
Щодо позовних вимоги про зобов'язання відповідача здійснити з 19.02.2020 року перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачеві у розмірі 84% суддівської винагороди судді на відповідній посаді, визначеної на підставі ст. 135, п. 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», згідно даних довідки Господарського суду Вінницької області № 47 від 17.03.2020 року без обмеження граничного розміру довічного грошового утримання, суд зазначає таке.
Кожна особа, відповідно до ст. 5 КАС України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, суд може прийняти рішення, яким зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень вчинити на користь позивача певні дії, якщо для їх вчинення виконані всі умови, визначені законом.
У своїх рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини")..
В п. 145 рішення від 1511.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року).
Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:
- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 року у справі "Гурепка проти України", п. 59);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16.08.2013 року у справі "Гарнага проти України", п. 29).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.
З огляду на викладене, враховуючи те, що оскаржуване рішення порушує право позивача, гарантоване ст. 1 Протоколу Першого до Конвенції, з метою забезпечення ефективного поновлення порушених прав позивача у спірних правовідносинах, суд доходить висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити з 19.02.2020 року перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачеві у розмірі 84% суддівської винагороди судді на відповідній посаді, визначеної на підставі ст. 135, п. 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», згідно даних довідки Господарського суду Вінницької області № 47 від 17.03.2020 року також підлягають задоволенню.
Разом з тим, позивач у прохальній частині позовної заяви просить здійснити такий перерахунок без обмеження граничного розміру. З цього приводу суд зазначає наступне.
Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Суд вказує, що вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача без обмеження граничного розміру є передчасними, адже спір в цій частині фактично не існує, відповідно позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачеві різницю щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці між тим, що виплачене за період з 19.02.2020 року та визначеним в результаті вищезазначеного перерахунку, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
За таких обставин, вказані позовні вимоги також підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно . 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на те, що позов задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у сумі 630 грн. 60 коп..
Керуючись Конституцією України, Законом України «Про судоустрій та статус суддів», Законом України «Про Конституційний Суд України» та ст. 2, 9, 73 - 77, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 905090800433 від 19.08.2020 року «Про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до ЗУ «Про судоустрій і статус судді» ОСОБА_1 ».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Вінницькій області здійснити з 19.02.2020 року перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 84% суддівської винагороди судді на відповідній посаді, визначеної на підставі ст. 135, п. 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», згідно даних довідки Господарського суду Вінницької області № 47 від 17.03.2020 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Вінницькій області виплатити ОСОБА_1 різницю щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці між тим, що виплачене за період з 19.02.2020 року та визначеним в результаті вищезазначеного перерахунку.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 630 грн. 60 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, б. 7, м. Вінниця, 21100)
Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 12.11.2020 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна