м. Вінниця
11 листопада 2020 р. Справа № 120/4761/20-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди,-
Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідача відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 увільнено від займаної посади і зараховано в розпорядження командира військової частини та припинено всі види забезпечення з 09.06.2019 року, як військовослужбовця, що самовільно залишив військову частину чи місце служби. Під час проведеного службового розслідування комісією виявлено майнову шкоду завдану військовій частині в розмірі 6430,22 грн.
Ухвалою суду від 14.09.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання.
Даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подачу відзиву на позов. Разом з тим, відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.
Вказану вище ухвалу суду від 14.09.2020 року надіслано на адресу відповідача. Яка була отримана дружиною ОСОБА_1 28.09.2020 року, що підтверджується її підписом на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи судом встановлено наступне.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.10.2018 року за № 248 солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини та прийнято на військову службу на посаду водія гранатометного відділення взводу бойового забезпечення 2 розвідувальної роти. /а.с. 16/.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.12.2018 року за № 285 відповідача призначено стрільцем-санітаром 1 розвідувального відділення 1 розвідувального взводу 2 розвідувальної роти. /а.с. 17/.
09.06.2019 року відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.07.2019 року за № 163 відповідача увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження командира військової частини та припинено усі види забезпечення з 09.06.2019 року, як військовослужбовця, що самовільно залишив військову частину чи місце служби. /а.с. 18/.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.11.2019 року за № 285 відповідача звільнено з військової служби через службову невідповідність, встановлену на підставі проведеного службового розслідування, в ході якого, комісією встановлено факт неналежного виконання службових обов'язків ОСОБА_1 . Та виявлено майнову шкоду завдану військовій частині у розмірі 6430,22 грн. /а.с. 19/.
Згідно довідки за № 37 начальника речової служби військової частини НОМЕР_1 про відшкодування вартості предметів речового майна строки носіння яких не закінчилися з урахуванням зносу, заборгованість становить 6430,22 грн. /а.с. 11/.
Разом з цим позивачем неодноразово пропонувалося звільненому ОСОБА_1 в добровільному порядку відшкодувати нарахування вартості майна та роз'яснено про правові наслідки щодо несплати вказаних грошових коштів. /а.с. 28-32/.
Щодо суті позовних вимог.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовані Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.
Абзацом 2 частини 1 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV.
За приписами статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців, зокрема, обов'язок берегти державне майно. Відповідно до статті 127 "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил" солдат (матрос) у мирний і воєнний час відповідає за точне та вчасне виконання покладених на нього обов'язків і поставлених йому завдань, а також за утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, за збереження виданого йому майна.
Згідно абзацу 7 пункту 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232 у разі звільнення з військової служби осіб офіцерського складу, сержантського і старшинського складу та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту, засудженням особи до позбавлення волі або обмеженням волі за вироком суду, що набрав законної сили, вартість виданих їм предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися, утримується з урахуванням зносу та проводяться взаєморозрахунки в разі неотримання військовослужбовцем речового майна, право на отримання якого наступило за час проходження служби.
Згідно статей 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 року № 243/95-ВР (надалі також - Положення), яким визначено, що відповідно до Конституції України інших актів законодавства України військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані зобов'язані бережливо ставитися до довірених їм озброєння, техніки та іншого військового майна, вживати заходів до запобігання шкоді.
За змістом пунктів 2, 14, 31 Положення, військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами.
Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані за шкоду, заподіяну розкраданням, марнотратством або втратою зброї та боєприпасів, оптичних приладів, засобів зв'язку, спеціальної техніки, льотно-технічного, спеціального морського і десантного обмундирування, штурманського спорядження, спеціального одягу і взуття, інвентарних речей та деяких інших видів військового майна, несуть матеріальну відповідальність у 2-10-кратному розмірі вартості цього майна. Перелік військового майна, недостача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.11.2019 року за № 285 відповідача звільнено з військової служби через службову невідповідність, встановлену на підставі проведеного службового розслідування, в ході якого, комісією встановлено факт неналежного виконання службових обов'язків ОСОБА_1 . Та виявлено майнову шкоду завдану військовій частині у розмірі 6430,22 грн.
Позивачем неодноразово пропонувалося звільненому ОСОБА_1 в добровільному порядку відшкодувати нарахування вартості майна та роз'яснено про правові наслідки щодо несплати вказаних грошових коштів.
Дії військової частини НОМЕР_1 не призвели до добровільної сплати відповідачем, завданої майнової шкоди, в зв'язку з чим за останнім рахується заборгованість в розмірі 6430,22 грн.
Оскільки на час розгляду цієї справи відповідачем не надано суду доказів добровільного відшкодування завданої державі в особі військової частини НОМЕР_1 майнової шкоди, суд вважає необхідним стягнути її з останнього в повному розмірі на користь позивача.
Суд враховує, що в силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, на підставі наявних доказів, аналізу чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги військової частини НОМЕР_1 підлягають задоволенню
Щодо розподілу судових витрат, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз. При розгляді даної справи свідки не залучалися, експертизи не проводилися, отже, судові витрати в даному випадку з відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідент.номер НОМЕР_3 ) про стягнення матеріальної шкоди задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 матеріальну шкоду в сумі 6430,22 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович