м. Вінниця
27 жовтня 2020 р. Справа № 120/4652/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,
за участі секретаря судового засідання Ковальова Віктора Олеговича,
представника позивача Середенка Михайла Миколайовича,
представника відповідача Пилипіва Сергія Орестовича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з вимогами визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати під час розрахунку при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а також зобов'язати нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 22 травня 2020 року №107 його з 24 травня 2020 року виключено із списків особового складу військової частини та направлено для взяття на військовий облік до Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату міста Вінниці.
Проте, на день звільнення зі служби позивачу не проведено нарахування та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, як того вимагає частина 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
При цьому, як зазначає позивач, звернувшись напередодні звільнення до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із рапортом щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, заявника повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати такої допомоги у зв'язку із тим, що його вислуга років в календарному обчисленні станом на 24 травня 2020 року становить менше 10 років.
Позивач вважає, що бездіяльність відповідача щодо невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби є протиправною та порушує його права і законні інтереси, у зв'язку із чим звернувся з позовною заявою до суду.
Ухвалою від 21 вересня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; розгляд справи призначено на 08 жовтня 2020 року.
02 жовтня 2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше. Водночас, відповідно до пункту 2 розділу XXXII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 березня 2018 року, строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1, 2 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393. Відтак, наведеними вище нормами передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби пов'язується із наявністю у військовослужбовця календарної вислуги 10 років і більше. Однак, на час звільнення позивача зі служби його вислуга років в календарному обчисленні становила 08 років 06 місяців 09 днів. За наведених обставин, на думку відповідача, відсутні підстави для виплати одноразової грошової допомоги.
У зв'язку із першою неявкою позивача у судове засідання ухвалою суду від 08 жовтня 2020 року розгляд справи відкладено на 27 жовтня 2020 року.
22 жовтня 2020 року позивачем подано відповідь на відзив, у якій додатково наведені аргументи для задоволення позовних вимог. Зокрема, у відповіді на відзив позивач звернув увагу на те, що поняття "календарна вислуга років" застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини 2 статті 15 України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є наявність у військовослужбовця вислуги 10 років і більше. На думку позивача, у частині 2 статті 15 вказаного Закону відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
У судовому засіданні, яке відбулося 27 жовтня 2020 року, представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві та у відповіді на відзив.
Натомість, представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 в період з 15 листопада 2011 року по 24 травня 2020 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується записами у його послужному списку.
20 травня 2020 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із рапортом щодо виплати одноразової грошової допомогу при звільненні.
Проте, 22 травня 2020 року відповідач повідомив заявника про відсутність правових підстав для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки його вислуга років в календарному обчисленні станом на 24 травня 2020 року становить менше 10 років.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 22 травня 2020 року №107 позивача з 24 травня 2020 року виключено із списків особового складу військової частини та направлено для взяття на військовий облік до Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату міста Вінниці.
Як свідчить витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії від 22 травня 2020 року №107, вислуга років ОСОБА_1 станом на 24 травня 2020 року становить: час служби в календарному обчисленні - 08 років 06 місяці 09 днів; час служби в пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) - 02 роки 05 місяців 05 днів.
Відтак, на день звільнення зі служби позивачу не проведено нарахування та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (надалі - Закон №2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Абзацом 1 пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей, пунктом 4 якого установлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.
Подібні за змістом до абзацу 1 пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII містяться й приписи у пункті 10 згаданого вище Порядку. Зокрема, визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що поняття "календарна вислуга років" застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги "в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби". При цьому, набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини 2 статті 15 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" законодавець пов'язує із наявністю у військовослужбовця вислуги 10 років і більше.
Відтак, на думку суду, слушними є твердження позивача про те, що в частині 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
До подібних висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №806/2104/17.
В ході судового розгляду встановлено, що загальна вислуга років ОСОБА_1 станом на час його звільнення зі служби становила 11 років 01 місяць 14 днів, що підтверджує факт набуття позивачем права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.
За наведених вище обставин відповідачем необґрунтовано відмовлено позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відтак, позовна вимога щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати під час розрахунку при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
З приводу вимоги зобов'язального характеру, то варто врахувати наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Водночас, згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.
З огляду на те, що суд дійшов висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності в частині ненарахування та невиплати під час розрахунку при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а тому позовна вимога щодо зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" також підлягає задоволенню.
Окрім того, задовольняючи позовну вимогу щодо зобов'язання відповідача вчинити конкретну дію, суд зважає на те, що така вимога є похідною, що залежить від задоволення основної вимоги.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своєї бездіяльності та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 1 якої визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як свідчать матеріали справи, позивач при зверненні до суду з позовною заявою сплатив судовий збір в розмірі 840,80 гривень, що підтверджується квитанцією від 14 вересня 2020 року.
Відтак, на користь позивача слід стягнути витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі 840 гривень 80 копійок, за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 243, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (місцезнаходження: 21001, м. Вінниця, вул. Некрасова, 72; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 08803572)
Повний текст рішення складено 02.11.2020
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович