Справа № 640/24771/19 Суддя (судді) першої інстанції: Балась Т.П.
05 листопада 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Парінова А.Б.,
суддів: Земляної Г.В.,
Василенка Я.М.,
при секретарі судового засідання Гужві К.М.,
за участю учасників судового процесу:
від позивача: Шарап С.О.,
від відповідача (апелянта): Хужин К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Адміністрації державної прикордонної служби України в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо не призначення ОСОБА_1 (Р-937845) на рівну посаду та звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 5 статті 26 ЗУ "Про військовий обов'язок та військову службу" в запас;
- визнати протиправним та скасувати наказ Голови Державної прикордонної служби України №1130-ОС від 11.11.2019 в частині розірвання контракту та звільнення генерал-майора ОСОБА_1 (Р-937845) з військової служби в запас;
- визнати протиправним та скасувати наказ Голови Державної прикордонної служби України № 1169-ОС від 15.11.2019 в частині виключення генерал-майора ОСОБА_1 (Р-937845) зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України;
- поновити генерал-майора ОСОБА_1 (Р-937845) на посаді директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України;
- стягнути з Адміністрації Державної прикордонної служби України на користь генерал-майора ОСОБА_1 (Р-937845) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.11.2019 до дня фактичного поновлення на посаді.
- зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України подати до суду звіт про виконання рішення суду у встановлений судом строк з моменту його виконання.
Позов обґрунтований порушенням відповідачем вимог законодавства під час звільнення позивача з Адміністрації Державної прикордонної служби України у зв'язку зі скороченням штатів. Так, зокрема, позивач зазначає, що всупереч вимог Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого наказом від 29.12.2009 №1115/2009, йому не було запропоновано посади, яка б відповідала його досвіду та кваліфікації.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погодившись з прийнятим судовим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує, що судом першої інстанції було безпідставно залишено поза увагою доводи заперечень Адміністрації державної прикордонної служби України та вимоги спеціального законодавства. Так, зокрема, апелянт, посилаючись на положення п. 94 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, стверджує про помилковість висновку суду першої інстанції щодо рівнозначності посад директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України та начальника управління - секретаря колегії управління апаратної роботи Адміністрації Державної прикордонної служби України. Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції було не правильно встановлено обставини справи, оскільки позивач був звільнений з посади наказом Голови Державної прикордонної служби України «По особовому складу» від 04.09.2019 № 904-ОС (який позивачем не оскаржувався), а не наказом Голови Державної прикордонної служби України № 1130-ОС від 11.11.2019, як то було встановлено судом першої інстанції.
Разом з цим, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що на момент звільнення з військової служби позивач займав посаду директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України, оскільки в цей час ОСОБА_1 перебував у розпорядженні. Апелянтом також вказується, що суд першої інстанції неправильно застосував норми КЗпП України до спірних правовідносин та не вірно обрав спосіб захисту порушеного права позивача з огляду на те, що ефективним способом захисту відповідно до вимог чинного законодавства буде поновлення позивача на військовій службі, а не на посаді. Окремо, апелянт звертає увагу на порушення позивачем строку звернення до суду з даним позовом.
За наведених обставин, Адміністрація державної прикордонної служби України вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України та у відповідності до приписів ст. 317 КАС України підлягає скасуванню.
Позивачем, у свою чергу було подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого останній зазначає, що з доводами апеляційної скарги категорично не погоджується та вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав їм належну правову оцінку у відповідності до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, у зв'язку з чим дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність правових для задоволення позовних вимог.
Разом з цим, позивач звертає увагу суду, новостворена посада начальника управління - секретаря колегії управління апаратної роботи Адміністрації Державної прикордонної служби України не є вищою за посаду директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України, яку він обіймав, водночас вимоги до неї відповідають його фаховій підготовці, освітньо-кваліфікаційному рівню, досвіду служби за фахом. З огляду на зазначене, позивач стверджує, що він мав переважне право на призначення на дану посаду оскільки обіймав аналогічну посаду до того, як вона була скорочена.
За наведених у відзиві обставин, позич просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У судовому засіданні учасники судового процесу підтримали доводи та вимоги викладені у апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу відповідно.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи генерал-майор ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в Адміністрації Державної прикордонної служби України на посаді директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України.
09 вересня 2019 року позивача було ознайомлено з попередженням про можливе звільнення у зв'язку з проведенням організаційно-штатних заходів відповідно до директиви Адміністрації Державної прикордонної служби України від 07 серпня 2019 року № 48 ДСК (а.с. 15).
З матеріалів справи вбачається, що 11 листопада 2019 року Головою Державної прикордонної служби України було видано наказ № 1130-ОС (про особовий склад), яким розірвано контракт та звільнено з військової служби у запас за підпунктом "г" (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) пункту 2 частини п'ятої статті 26 "Про військовий обов'язок та військову службу" з правом носіння військової форми одягу генерал-майора ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні Голови Державної служби України (остання займана штатна посада - директор Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України) (а.с.17).
Наказом від 15 листопада 2019 року № 1169-ОС (Про особовий склад) генерал-майора ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні Голови Державної служби України (остання займана штатна посада - директор Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України) було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України 15 листопада 2019 року. Відповідно до вказаного наказу позивача було визнано таким, що справи та посаду директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України здав 15 листопада 2019 року (а.с.18).
Позивач, вважаючи прийняті відповідачем накази протиправними, а звільнення з посади у зв'язку із скороченням штату незаконним, звернувся за захистом порушених прав та інтересів до суду до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення пункту 278 Положення №1115/2009 уповноважена посадова особа не запропонувала генерал-майору ОСОБА_1 іншу посаду в тому ж органі Держприкордонслужби, яким є Адміністрація Державної прикордонної служби України, а відразу було запропоновано нижчі посади в інших органах Держприкордонслужби, що передбачало окрім усього переїзд позивача із родиною в іншу місцевість. За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що звільняючи позивача з військової служби у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів Адміністрацією Державної прикордонної служби України було порушене переважне право ОСОБА_1 на призначення на рівнозначну посаду відповідно до нового штатного розпису № 123, затвердженого Директивою Адміністрації Державної прикордонної служби України від 09.08.2019 № 48 ДСК. Керуючись приписами ч. 1 ст. 235 КЗпП України та враховуючи, що день звільнення вважається останнім днем роботи, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на військовій службі на посаді директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України днем, наступним за днем звільнення, тобто з 12.11.2019.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає про таке.
Спірні правовідносини врегульовані, зокрема, ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Разом з тим, положеннями ч. 4 ст. 2 вказаного Закону передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період (далі - Положення №1115/2009).
Відповідно до п. 26 Положення №1115/2009 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, звільняється з військової служби з підстав, передбачених ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Днем припинення (розірвання) контракту, серед інших, є день, зазначений у наказі начальника органу Держприкордонслужби про виключення військовослужбовця зі списків особового складу цього органу в разі дострокового припинення (розірвання) контракту (п.27).
Відповідно до пп. "г" п. 2 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі.
Пунктом 129 Положення №1115/2009 визначено, що у разі проведення організаційно-штатних заходів, унаслідок яких передбачається скорочення посад військовослужбовців, до кадрового підрозділу органу Держприкордонслужби згідно з номенклатурою посад не пізніше ніж за два місяці до закінчення встановлених строків проведення зазначених заходів подається список військовослужбовців, які вивільняються, з пропозиціями щодо дальшого проходження ними військової служби.
Відповідно до п.130 Положення №1115/2009 у разі проведення в органі Держприкордонслужби організаційно-штатних заходів, унаслідок яких передбачається скорочення посад військовослужбовців, на вакантні посади в цьому органі спочатку призначаються з дотриманням вимог, визначених п.95 цього Положення, військовослужбовці, які згідно з законодавством належать до категорій громадян, що користуються переважним правом залишення на службі чи першочерговим правом призначення на вакантні посади, а потім інші військовослужбовці, які вивільнилися внаслідок проведення таких заходів.
Згідно з п. 131 Положення №1115/2009 якщо під час проведення організаційно-штатних заходів в органі Держприкордонслужби одночасно зі скороченням посад вводяться нові посади, що відповідають напряму підготовки чи основній або спорідненій спеціальності військовослужбовця, який вивільняється, то такий військовослужбовець має переважне право на призначення на зазначені посади.
У разі відсутності в органі Держприкордонслужби вакантних посад, які відповідають напряму підготовки чи основній або спорідненій спеціальності військовослужбовця, посада якого внаслідок проведення організаційно-штатних заходів скорочується, такий військовослужбовець призначається на посаду в іншому органі Держприкордонслужби з дотриманням порядку, визначеного цим Положенням.
Пропозиції щодо призначення на посаду доводяться до військовослужбовця начальником органу Держприкордонслужби, в якому він проходить військову службу, чи одним з його заступників за попереднім узгодженням з посадовою особою, якій відповідно до номенклатури посад надано повноваження щодо призначення військовослужбовця на цю посаду.
У разі неможливості призначення військовослужбовців, які вивільняються внаслідок проведення організаційно-штатних заходів, на рівні посади (в тому числі в іншому органі Держприкордонслужби) або відсутності їх згоди на призначення на нижчі посади такі військовослужбовці підлягають звільненню з військової служби в установленому порядку.
Аналогічні правові норми визначені п. 278 Положення №1115/2009, відповідно до приписів якого, військовослужбовці, які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з проведенням організаційно-штатних заходів, у разі неможливості їх використання на військовій службі і які не набули права на пенсію за вислугою років, попереджаються не пізніше ніж за два місяці до звільнення у письмовій формі про можливе звільнення з військової служби начальником органу Держприкордонслужби або уповноваженою ним посадовою особою. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку з проведенням організаційно-штатних заходів начальник органу Держприкордонслужби (структурного підрозділу Адміністрації Держприкордонслужби або її розвідувального органу в разі, коли зміни стосуються безпосередньо цих органів) або уповноважена ним посадова особа пропонує військовослужбовцю іншу посаду в тому ж органі Держприкордонслужби, а за відсутності таких - в інших органах Держприкордонслужби.
Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що у випадку якщо під час проведення організаційно-штатних заходів в органі Держприкордонслужби одночасно зі скороченням посад вводяться нові посади, що відповідають напряму підготовки чи основній або спорідненій спеціальності військовослужбовця, який вивільняється, то такий військовослужбовець має переважне право на призначення на зазначені посади. При цьому, лише у разі відсутності в органі Держприкордонслужби вакантних посад, такий військовослужбовець призначається на посаду в іншому органі Держприкордонслужби з дотриманням порядку, визначеного Положенням №1115/2009.
Як встановлено судом, позивач був звільнений з посади директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України 15 листопада 2019 року за пп. «г» (у зв'язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) п. 2 ч. 5 ст.26 Закону.
Вказана посада, яку займав позивач у період проходження військової служби була передбачена штатним розписом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 12.11.2014 № 132 ДСК. При цьому, як вбачається з Витягу зі штату Адміністрації Державної прикордонної служби України № ШК-32дск та підтверджується сторонами по справі, граничне військове звання на посаді директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України - генерал-лейтенант, посадовий оклад 58. (а.с.47).
Разом з тим, як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Директивою Адміністрації Державної прикордонної служби України від 07.08.2019 № 48 ДСК "Про оптимізацію Адміністрації Державної прикордонної служби України" затверджено та введено в дію новий штат Адміністрації Державної прикордонної служби України № 123 ДСК та визнано таким, що втратив чинність штат Адміністрації Державної прикордонної служби України, що затверджений Директивою Адміністрації Державної прикордонної служби України від 12.11.2014 № 132 ДСК (а.с. 195).
Зі змісту штатного розпису Адміністрації Державної прикордонної служби України № 123 ДСК вбачається, що Департамент апаратної роботи Державної прикордонної служби України та комунікацій і відповідно посаду директора цього департаменту було скорочено (а.с.196-262).
У свою чергу, на підставі наявних у справі доказів, колегією суддів встановлено, що 09 вересня 2019 року позивача було ознайомлено з попередженням від 07 серпня 2019 року № 48 ДСК у якому вказується про те, що у зв'язку із скороченням посади відповідно до директиви Адміністрації Державної прикордонної служби України від 07.08.2019 № 48 ДСК генерал-майора ОСОБА_1 директор Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України відповідно до п. 278 Положення №1115/2009 попереджається про можливе звільнення з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-XII не раніше ніж за 2 місяці після попередження.
Разом з цим, на підставі даних відомості щодо доведення генерал-майору ОСОБА_1 директиви Адміністрації Державної прикордонної служби України від 07.08.2019 № 48 ДСК про скорочення посади та пропозицій щодо подальшого проходження військової служби, судом встановлено, що після попередження про можливе звільнення позивачу пропонувались до призначення наступні посади: заступник начальника Західного регіонального управління з оперативно-розшукової роботи (полковник, 51 т.р.), заступник начальника Південного регіонального управління з персоналу (полковник, 51 т.р.), заступник начальника оперативно-розшукового управління Західного регіонального управління (полковник, 45 т.р.).
За наведених обставин, колегією суддів встановлено, що запропоновані позивачу посади є значно нижчими, ніж та, яку він обіймав та яка була скорочена відповідно до директиви Адміністрації Державної прикордонної служби України від 07.08.2019 № 48 ДСК.
Також, колегія суддів враховує, що позивачу було запропоновано посади в інших органах Державної прикордонної служби, а саме регіональних управліннях, у той час як скорочена посада, яку обіймав позивач передбачалась штатним розписом Адміністрації Державної прикордонної служби України, що не відповідає вимогам п. 131 та п. 278 Положення №1115/2009.
Разом з тим, досліджуючи штатний розпис № 123 ДСК судом встановлено, що новим штатним розписом передбачено, зокрема, утворення Управління апаратної роботи та відповідно посаду Начальника управління - секретаря колегії, граничне військове звання для призначення на яку вказано генерал-майор (посадовий оклад 54).
Отже, матеріали справи свідчать про те, що на момент звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій у новому штатному розписі Адміністрації Державної прикордонної служби України була наявна посада яка є більш рівнозначнрою посаді директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України, ніж ті, що пропонувались відповідачем позивачу.
З огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з доводами позивача та висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 мав першочергове право призначення на зазначену вакантну посаду.
При цьому, доводи апелянта про те, що вказані посади директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України та начальника управління - секретаря колегії управління апаратної роботи Адміністрації Державної прикордонної служби України не є рівнозначними, оскільки остання є нижчою, не спростовують обов'язку відповідача запропонувати позивачу вказану вакантну посаду.
За наведених обставин, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звільняючи позивача з військової служби відповідачем було порушене переважне право ОСОБА_1 на призначення на рівнозначну посаду відповідно до нового штатного розпису № 123, затвердженого Директивою Адміністрації Державної прикордонної служби України від 09.08.2019 № 48 ДСК.
При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до приписів ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання протиправними дій Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо не призначення ОСОБА_1 на рівнозначну посаду та звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 5 статті 26 ЗУ "Про військовий обов'язок та військову службу" в запас, а також про визнання протиправним та скасування наказів Голови Державної прикордонної служби України:
- № 1130-ОС від 11.11.2019 в частині розірвання контракту та звільнення генерал-майора ОСОБА_1 з військової служби в запас та
- № 1169-ОС від 15.11.2019 в частині виключення генерал-майора ОСОБА_1 (Р-937845) зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України є обґрунтованими та підлягають задоволенню як похідні.
При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта про те, що позивач був звільнений з посади наказом Голови Державної прикордонної служби України «По особовому складу» від 04.09.2019 № 904-ОС, оскільки зазначений наказ було прийнято до ознайомлення позивача з попередженням про можливе звільнення у зв'язку з проведенням організаційно-штатних заходів відповідно до директиви Адміністрації Державної прикордонної служби України від 07 серпня 2019 року № 48 ДСК. При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідно до вимог чинного законодавства після попередження про можливе звільнення працівнику доводяться до відома пропозиції щодо призначення на посаду та лише у разі неможливості призначення військовослужбовців, які вивільняються внаслідок проведення організаційно-штатних заходів, на рівні посади (в тому числі в іншому органі Держприкордонслужби) або відсутності їх згоди на призначення на нижчі посади такі військовослужбовці підлягають звільненню з військової служби в установленому порядку. Тобто, з наведеного вбачається, що наказ про звільнення з посади не може бути прийнятий раніше ознайомлення особи, посада якої скорочується, з попередженням про можливе звільнення, а також доведення до відома цієї особи пропозицій вакантних посад для призначення.
Також, як було встановлено судом, безпідставним є і посилання про те, що посада директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України та начальника управління - секретаря колегії управління апаратної роботи Адміністрації Державної прикордонної служби України не є рівнозначними.
Крім того, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що суд першої інстанції перебрав на себе дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень в частині поновлення позивача на посаді з якої його було звільнено, а також про те, що суд першої інстанції не правильно застосував до спірних правовідносин норми КЗпП України та при цьому не врахував норми спеціального законодавства, з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів п. 298 Положення №1115/2009, (на які безпосередньо посилався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні) у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби поновлення його на попередній або рівнозначній посаді здійснюється наказом посадової особи, яка має право звільнення цієї категорії військовослужбовців з військової служби, їй рівнозначної або вищої. Наказ видається на підставі копії рішення суду, матеріалів службового розслідування та копії наказу, виданого відповідним командиром (начальником), про притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, винних у незаконному звільненні військовослужбовця.
Тобто, з аналізу наведеної норми вбачається, що у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби поновлення його на попередній або рівнозначній посаді здійснюється за наказом відповідного суб'єкта владних повноважень, який видається, зокрема, на підставі копії рішення суду.
Вказана правова норма спеціального законодавства узгоджується з приписами ч. 1 ст. 235 КЗпП України, якою регламентовано, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі. Аналогічної правової позиції дотримується також і Верховний Суд, висновки якого відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковими для врахування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Так, зокрема, у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 820/6846/16 Верховним судом щодо посилань скаржника на ухвалення судами попередніх інстанцій рішення про поновлення позивача на посаді, якої не існує у штаті Національної поліції, в тому числі і в Департаменті, оскільки вона скорочена, зазначив, що вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, суди повинні керуватись принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. У зв'язку з тим, що встановлені у цій справі обставини свідчать про порушення прав позивача, то належним способом захисту порушеного права є приведення сторін у первісний стан, який існував до видання наказу про звільнення. Тобто позивач підлягає поновленню на тій посаді, з якої його було звільнено спірним у цій справі наказом.
Разом з цим, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта про те, що норми КЗпП не можливо застосувати до спірних правовідносин, оскільки відповідно до вимог ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Також, апелянтом не доведено суду факту пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки оскаржувані накази були видані відповідачем 11.11.2019 та 15.11.2019, у той час як позивач звернувся до суду з позовом про їх оскарження 11.12.2019, тобто в межах місячного строку встановленого приписами ч. 5 ст. 122 КАС України.
З огляду на зазначене, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення, у той час як, наведені апелянтами доводи не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права.
У свою чергу, вказані відповідачами в апеляційних скаргах доводи не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 310,315,-316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2020 р. залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: Г.В. Земляна
Я.М. Василенко