3Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
06 листопада 2020 р. № 520/8475/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Панова М.М.,
за участю секретаря судового засідання - Кравчені Т.І.,
представника позивача - Іванова Д.А.,
представника відповідача та третьої особи - Вишневського О.В.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати рішення Державної міграційної служби України від 15.06.2020 №217-20; зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення винесено відповідачем всупереч вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача та третьої особи проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що рішення є правомірним та прийнятими з дотриманням вимог законодавства.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку осіб, які беруть участь у справі, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , громадянин Арабської Республіки Єгипет, 07.11.2019 звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області.
Так, у своїй заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач зазначав, що він приїхав до України 21.08.2016 (м. Київ) з метою навчання. Причиною його виїзду з Єгипту були викликані політичними проблемами. Він є членом партії «Брати- мусульмани». Вказана партія займається соціальними справами, освітою, духовним вихованням і в той же час має свою політичну частину. Після революції у 2011 році, проти колишнього президента - ОСОБА_2 , населення відчуло свободу. Після виборів 2012 року партія «Браття-мусульмани» перейшла з опозиції до правлячого уряду, а президентом став представник партії - ОСОБА_3 . Він займав вказану посаду близько року з 2012 до 2013. У 2013 році генерал Сісі здійснив військовий переворот і посадив ОСОБА_3 до в'язниці, де він і помер у серпні 2019 року. Також Сісі почав переслідувати усіх членів партії «Брати-мусульмани».
Під час військового перевороту позивач навчався на першому курсі в університеті Аль- Азхар. Він був членом студентського союзу в якому є різні студенти з різних політичних партій. Вони постійно організовувані мирні мітинги режиму Сісі. Після цього позивача почали переслідувати. Його відрахували з університету Ачь-Азхар у травні 2016 року. Тоді батько позивача вирішив відправити його в іншу країну, для того, щоб він міг продовжити навчання. В цей час представниками служби безпеки Єгипту була затримана мати позивача. Тоді позивач зателефонував своєму адвокату, для того, щоб той перевірив чи може він виїхати за межі країни. Адвокат перевірив та повідомив йому, що справа проти нього перебуває у прокуратурі, а не в суді, тому, ще немає рішення про заборону виїзду з країни. Завдяки цьому позивач зміг приїхати в Україну.
У 2018 році позивач дізнався, що проти нього вже є рішення суду і його ім'я є у списках розшукуваних. У 2019 року поліцією було затримано батька позивача. Через це позивач перебував у пригніченому стані, у нього почались проблеми з навчанням і він не склав екзамен КРОК, після чого позивача було відраховано з університету.
Проте повернутись до Єгипту він не може, оскільки може стати жертвою переслідувань, тортур, принижуючого гідність поводження через його членство в партії «Брати-мусульмани» та участь в антиурядових протестах.
23.06.2020 позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області №64 від 22.06.2020 про те, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон) йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 15.06.2020 №217-20.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Абзац 2 ст. 6 Конституції України встановлює норму, відповідно до якої органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Частина 2 ст. 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 5 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачає, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів ти матеріалів, то можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Суд зазначає, що відповідно до п. 5.1 е) «Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», які затвердженні наказом МВС України №649 від 07.09.2011 (далі-Правила) відомості та обставини, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви.
Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, утому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об'єктом переслідування чи об'єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те. що заявник був чи може стати об'єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.
Той факт, що заявник вже був об'єктом переслідувань або йому було завдано серйозної шкоди, наявність прямих загроз такого переслідування або такої шкоди є важливим показником цілком обґрунтованих побоювань заявника стати жертвою переслідування або реального ризику отримати серйозну шкоду.
У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країні походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.
Відповідно до п. 6.1. 6.2 Правил у разі надходження до Державної міграційної служби України особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби протягом місяця здійснюються всебічне вивчення та оцінка всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Під час здійснення заходів, передбачених пунктом 6.1 цього розділу, Державна міграційна служба України має право: а) вимагати подання додаткової інформації від органу міграційної служби, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) з метою уточнення відомостей, що містяться у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або документів, які знаходяться в особовій справі заявника, отримувати додаткову інформацію, яка може мати суттєве значення для прийняття обґрунтованого рішення за заявою; в) звертатись з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів; г) повертати справу на доопрацювання до територіального органу ДМС, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за умови наявності недостатніх відомостей для розгляду справи і прийняття обґрунтованого та неупередженого рішення, неналежного оформлення особової справи.
Рішення ДМС України від 15.06.2020 №217-20 було прийнято на підставі висновку ГУ ДМС України в Харківській області щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Арабської Республіки Єгипет ОСОБА_1 від 07.05.2020.
Також представником позивача у судовому засіданні було зазначено, що третьою особою не були досліджені обставини та побоювання позивача зазначені ним у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивачу не було поставлено жодного питання щодо затримання поліцією його матері позивача у 2016 році; позивачу не було поставлено жодного питання щодо ув'язнення його батька протягом 2019-2020 років. Також не було досліджено та надано оцінку членству батька позивача у партії «Партія свободи і справедливості», яка до заборони в Єгипті була офіційним політичним осередком «Братів мусульман». Під час співбесід позивача не було розпитано про належним чином про його участь у мітингах та демонстраціях, його діяльність у студентському об'єднанні та партії «Брати мусульмани». Третьою особою не було досліджено інформацію про країну походження позивача щодо ризику бути затриманим в аеропорту правоохоронними органами по звинуваченню у приналежності до партії «Брати-мусульмани» чи за іншу інкриміновану антиурядову діяльність, хоча такі випадки не є поодинокими у країні громадянської належності позивача.
Таким чином, третя особа не виконало свого обов'язку по вивченню наявних відомостей, фактів про країну походження та інформації повідомленої заявником, щодо своїх побоювань та обставин їх виникнення.
Відповідно до п. 1.2. Правила, інформація про країну походження - інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН), національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів.
У Висновку третя особа, обґрунтовуючи необхідність відмовити позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, посилається на публікації з наступними заголовками: "Помер колишній президент Єгипту Мухаммед Мурсі"; "Египет: апеляційний суд скасував смертний вирок".
Вказані публікації не належать до інформація про країну походження та не дозволяють зробити висновок по наявність чи відсутність загрози переслідування чи завдання серйозної шкоди позивачу у Єгипті через належність до руху «Брати-мусульмани» чи антиурядову студентську активність.
Посилання третьої особи у висновку на те, що дата звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є значно пізнішою від дати його прибуття в Україну свідчить про відсутність у позивача реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження, свідчить про неповне з'ясування обставин справи.
Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не встановлює часових обмежень щодо можливості шукача притулку звернутися за захистом та бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за наявності відповідних умов.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не е громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або. не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до ст.10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючи з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захист) , протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може вимагати подання додаткової інформації від уповноважених посадових осіб цього центрального органу виконавчої влади, які здійснювали розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України. Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
Відповідно до Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» від 25.06.2009 №1 (зі змінами): ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником; ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою; при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій Ради Безпеки ООН. документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження; суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України. Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях; при розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.
Також суд зазначає, що відповідно до п.п. 196-197 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН, стосовно особи, яка клопоче про отримання статусу біженця, загальний правовий принцип полягає у тому, що обов'язок надати докази лежить на особі, яка подає клопотання ... В більшості випадків особа, яка рятується від переслідування, приїжджає у країну у бідуючому стані, часто навіть без документів. Таким чином, хоча обов'язок надавати докази лежить на заявнику, задача встановлення та відпрацювання відповідних фактів вирішується разом з перевіряючою особою. В деяких випадках саме перевіряюча особа має використовувати засоби, якими вона володіє, щоб зібрати усі необхідні докази, які підтверджують клопотання. Однак навіть цей незалежний пошук не завжди може бути успішним і можуть бути заяви, які неможливо підтвердити доказами. В таких випадках, якщо викладене заявником здасться правдоподібним, то перевіряючий повинен тлумачити сумніви на користь заявника. Таким чином, вимога надати докази не повинна сприйматися занадто буквально через складність зробити це в тій ситуації в якій знаходиться особа, яка клопоче про надання статусу біженця.
Згідно до положень п. 41 Керівництва, враховуючи важливе значення, яке надається у визначенні «біженець» суб'єктивному фактору, необхідна оцінка достовірності у тих випадках, коли наявні факти недостатньо проясняють картину. Необхідно брати до уваги, зокрема, його власне судження про своє положення, його власний досвід, іншими словами - все, що може слугуваги доказом того, що основним мотивом його звернення с побоювання. Ці побоювання мають бути обґрунтовані. Перебільшені побоювання, проте, можуть бути досить обґрунтованими, якщо враховуючи всі обставини справи, такий душевний стан може вважатися виправданим.
Згідно до положень п. 42 Керівництва, що стосується об'єктивних елементів, то необхідно надати оцінку твердженням заявника. Ці твердження не можуть розглядатися абстрактно, а мають оцінюватися в контексті відповідної вихідної інформації про ситуацію, то склалася. Знання змов країни походження заявника - якщо не основна мета, то дуже важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих заявником. Взагалі, побоювання заявника мають вважатися досить обґрунтованими, якщо він може довести у межах розумного, що його тривале перебування у країні походження стало нестерпним для нього з причин, зазначених у визначенні, або з тих самих причин стало б нестерпним, якби він повернувся назад.
Відповідно до п. 20 Позиції УВКБ ООН «Про обов'язки і стандарти доказів в заявах біженців»: «Відносно доказів, заяви біженців відрізняються від кримінальних справ та цивільних позовів. Дуже важко довести суб'єктивні елементи, і рішення щодо правдоподібності як правило не ґрунтується на «голих» фактах. Суддя часто буде вимушений покладатися на усні твердження заявника і зробити оцінку у світлі об'єктивної ситуації в країні походження».
Суб'єктивна сторона побоювань позивача полягає у висловлених ним твердженнях, щодо переслідувань, яких він зазнає від органів державної влади Єгипту, через те, що він є членом партії «Брати-мусульмани» та активно приймав участь у протестах, демонстраціях проти чинного президента Єгипту ОСОБА_4 .
Об'єктивну сторону побоювань позивача підтверджує інформація про країну його походження та докази надані до третьої особи, зокрема фото участі в протестах у Єгипті, картка членства в партії «Брати-мусульмани» його батька, документи з поліції Єгипту та інші документи надані до третьої особи.
Не дивлячись на те, що позивач бажає набути статус біженця в Україні, відмова в наданні йому можливості у подальшому претендувати на отримання додаткового захисту в Україні, у випадку не надання йому статусу біженця, не відповідає нормам чинного законодавства. Адже, якщо, він буду визнаний Україною особою, яка не є біженцем, то він буде відповідати усім умовам передбаченим п. 13 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» для визнання його особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Адже він залишається в Україні та не може повернутись до Єгипту внаслідок побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання та існування ситуації систематичного порушення прав людини.
Перевірка інформації, яку позивач надавав під час звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області, а також підтвердив в процесі проведення відповідних співбесід щодо ситуації в Єгипті, причин, через які він не можу до нього повернутися, всупереч вимогам законодавства, проводилася вкрай поверхово та не об'єктивно, ситуація у країні мого походження належним чином не вивчалась, докази надані на підтвердження обґрунтованості моїх побоювань оцінені не рули.
Суд зазначає, що відповідач при прийнятті спірного рішення, не надав оцінки ситуації, яка склалася в країні походження позивача, а саме політичні переслідування.
Отже, враховуючі вищевикладене, на даний час існують всі підстави вважати, що при поверненні позивача в країну походження існує реальна небезпека його життю. Таким чином, позивач повністю відповідає критеріям встановленим національним законодавством та міжнародними нормативно-правовими актами для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 37508470), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 37764460) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 15.06.2020 №217-20.
Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 11 листопада 2020 року.
Суддя М.М.Панов