Справа № 346/2358/20
Провадження № 22-ц/4808/1172/20
Головуючий у 1 інстанції Веселов В. М.
Суддя-доповідач Фединяк
10 листопада 2020 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач)
суддів: Бойчука І.В., Девляшевського В.А.
секретаря Мельник О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного Акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" про стягнення невиплаченого страхового відшкодування, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 07 вересня 2020 року, ухвалене у складі судді Веселова В. М. в м.Коломия,
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Приватного Акціонерного товариства " Страхова група "ТАС" про стягнення 67 014,00 грн невиплаченого страхового відшкодування.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 19 травня 2018 року близько 23 год. 30 хв. водій ОСОБА_4 , керуючи автомобілем марки «OPEL COMBO», р.н. НОМЕР_1 , проїжджаючи між населеними пунктами с. Раківчик - с. Корнич, Коломийського району, вчинив наїзд на велосипедиста ОСОБА_5 . Після падіння велосипедиста на проїжджу частину, на нього було вчинено наїзд автомобілем «SKODA OCTAVIA», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_6 . Внаслідок ДТП, велосипедист від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці пригоди. З постанови про закриття кримінального провадження від 26 квітня 2018 року вбачається, що ДТП сталась внаслідок необережних дій велосипедиста ОСОБА_5 . Відповідно до виписки з сайту М(Т)СБУ автомобіль станом на дату ДТП був застрахований в Приватному акціонерному товаристві «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС». 02.10.2019 року ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» в інтересах позивачки звернулась до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування. Відповідач мав здійснити виплату страхового відшкодування моральної шкоди в розмірі 44 676,00 грн та відшкодування шкоди по втраті годувальника в розмірі 134 028,00 грн. 25 березня 2020 року відповідач виплатив лише частину страхового відшкодування, а саме 89 352,00 грн., посилаючись на п.36.3 Закону України « Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Так, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб, таким чином, відповідач прийняв рішення виплатити лише 50% від розміру завданої шкоди. Просить стягнути з страхової групи «ТАС» 67014,00 грн. невиплаченого страхового відшкодування на її користь.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 07 вересня 2020 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує на те, що заподіяна шкода не може розподілятись між водієм транспортного засобу (в даному випадку - страховиком) та велосипедистом, який загинув внаслідок наїзду на нього транспортного засобу. Велосипед не є джерелом підвищеної небезпеки, а наявність чи відсутність вини велосипедиста у настанні дорожньо-транспортної пригоди не може бути підставою для покладення на нього зобов'язання із відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відповідно ст. 1200 Цивільного кодексу України особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони в справі у встановленому законом порядку повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, проте в судове засідання не з'явились, що відповідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.
Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення судової повістки не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
На підставі доказів, які містяться у матеріалах справи судом установлено, що 9.05.2018 року близько 23 год. 30 хв. мала місце ДТП, де водій ОСОБА_4 , керуючи автомобілем марки «OPEL COMBO», р.н. НОМЕР_1 , проїжджаючи між населеними пунктами с. Раківчик - с. Корнич, Коломийського району, вчинив наїзд на велосипедиста ОСОБА_5 . Після падіння велосипедиста на проїзну частину на нього було вчинено наїзд автомобілем «SKODA OCTAVIA», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_6 . Внаслідок ДТП, велосипедист від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці пригоди.
Відповідно постанови про закриття кримінального провадження встановлено, що потерпілий ОСОБА_5 не дотримався правил дорожнього руху у зв'язку з чим настала дорожньо-транспортна пригода, яка спричинила смерть ОСОБА_5 (а.с. 17-20). При судово-токсилогічній експертизі в крові від трупа ОСОБА_7 було виявлено етиловий спирт в концентрації 1.34 проміле,що свідчить про те,що останній незадовго до смерті вживав спиртні напої і на момент смерті перебував в стані алкогольного сп'яніння.
Цивільно - правова відповідальність ОСОБА_6 застрахована в AT «СГ «ТАС» (приватне) згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/9318444 від 23.02.2018 р.(далі - Поліс).
02.10.2019 року ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» в інтересах позивачки звернулась до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування. Відповідач мав здійснити виплату страхового відшкодування моральної шкоди в розмірі 44 676,00 грн, відшкодування шкоди по втраті годувальника в розмірі 134 028,00 грн. 25 березня 2020 року відповідач виплатив лише частину страхового відшкодування, а саме 89 352,00 грн., обґрунтовуючи своє рішення щодо виплати частини коштів тим, що відповідно до п.36.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб, таким чином, відповідач прийняв рішення виплатити лише 50% від розміру завданої шкоди.
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
За змістом частин першої, другої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам (які не є власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, від взаємодії яких завдана шкода, (наприклад пасажир транспортного засобу) застосовується положення частини другої статті 1188 ЦК України, згідно з яким, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
За змістом цієї норми обов'язок з відшкодування шкоди покладається на власників (володільців) джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох водіїв або одного з них, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України).
Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки та третіми особами, яким такий володілець завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця незалежно від його вини.
Частиною першою статті 1190 ЦК України передбачено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
В разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина перша статті 543 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) інвалідам - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті.
Особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується (стаття 1201 ЦК України).
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим.
Закон № 1961-IV регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом пункту 22.1 статті 22, статті 23 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Отже, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IV порядку.
Згідно зі статтею 27 Закону № 1961-IV страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
За змістом пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
За змістом постанови про закриття кримінального провадження від 26 квітня 2018 року водій автомобіля «Оpel Combo», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_4 не мав технічної можливості уникнути наїзду на велисопидиста ОСОБА_5 та водій автомобіля марки «Shkoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_6 не мав технічної можливості уникнути наїзду на велисопидиста ОСОБА_5 .
Відтак, водії автомобілів ОСОБА_4 та ОСОБА_6 є відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
Разом з тим, цивільно - правова відповідальність ОСОБА_6 застрахована в AT «СГ «ТАС» (приватне) згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/9318444 від 23.02.2018 р.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України) у заподіянні шкоди не встановлено.
Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18);від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_5 , який являється учасником дорожнього руху, порушив Правила дорожнього руху , що призвело до даної ДТП, проявив грубу необережність, а тому АТ «СГ «ТАС» правомірно відшкодовано лише половину витрат пов'язаних зі смертю ОСОБА_5 , його матері ОСОБА_1 у розмірі: 134028,00:2=67014,00 грн. Також зазначив, що озовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивачки невиплаченого страхового відшкодування, заподіяного внаслідок ДТП в розмірі 67014,00 грн. є безпідставними, а дії відповідача правомірними.
Однак такий висновок ґрунтується на неправильному застосуванні вищенаведених норм матеріального права.
Суд першої інстанції залишив поза увагою те, що внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки (автомобіля «Оpel Combo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та «Shkoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_2 ) було завдано шкоди іншій особі, а тому на підставі частини другої статті 1188 ЦК України особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини. У такому випадку позивач має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх володільців транспортних засобів разом, так і від будь-кого з них окремо.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 376 ЦПК України).
Враховуюючи наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову до Приватного Акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" про стягнення 67 014,00 грн. невиплаченого страхового відшкодування з підстав, передбачених пунктом 36.3 статті 36 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якими встановлено, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову в даній справі становить 67014,00 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102 грн*100=210 200 грн).
Отже зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, тому в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 07 вересня 2020 року скасувати й ухвалити нове рішення.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до Приватного Акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" про стягнення 67 014,00 грн. невиплаченого страхового відшкодування.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає, а у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст складено 11 листопада 2020 року.
Судді: В.Д.Фединяк І.В.Бойчук
В.А.Девляшевський