Житомирський апеляційний суд
Справа №295/8319/18 Головуючий у 1-й інст. Лєдньов Д. М.
Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.
10 листопада 2020 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т. М.,
суддів Микитюк О.Ю., Миніч Т.І.,
за участю секретаря Кучерявого О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу №295/8319/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 05 червня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Лєдньова Д.М. в м. Житомирі,
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в якому просила стягнути з відповідачів на її користь 15 675 доларів США з кожного. Зазначала, що в січні 2012 року подружжя ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулось до неї із проханням надати у позику грошові кошти для погашення заборгованості за укладеним ними договором кредиту, який брався для купівлі квартири. 21.01.2012 року вона передала кошти ОСОБА_3 в загальній сумі 35 000 доларів США, які вона позичила у своїх знайомих. 25.01.2012 відповідачем ОСОБА_2 складено розписку з підтвердженням факту отримання коштів. У жовтні 2017 року їй стало відомо про те, що відповідач ОСОБА_3 розірвала шлюб із ОСОБА_2 та на підставі ст. 60 СК України звернулась до Богунського районного суду м.Житомира з позовом про визнання права власності на ? частину квартири, придбаної в кредит. Заочним рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 24.03.2015 позов задоволено. В обгрунтування позову посилається на положення ч.4 ст. 65 СК України, відповідно до якої договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Відповідач ОСОБА_2 за цей час повернув їй 3 650 доларів США, тобто відшкодуванню підлягає борг в сумі 31 350 доларів США.
Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 05 червня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 31 350 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 4 111 грн 97 коп. з кожного
Ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 03 липня 2020 року виправлено в четвертому абзаці описової частини рішення Богунського районного суду м.Житомира від 05 червня 2020 року допущену описку в зазначенні ініціалів відповідача, а саме замість « ОСОБА_4 » вважати вірним « ОСОБА_2 ».
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема вказує, що позивачка не довела факт передачі коштів саме їй 21 січня 2012 року. Суд першої інстанції зробив висновок, що між позивачем та відповідачем було укладено договір позики саме 21.01.2012, якщо в матеріалах міститься лише розписка датована 25 січня 2012 року. Крім того, позивач пропустила строк позовної давності до неї щодо стягнення грошових коштів. Також, за час шлюбу вони з колишнім чоловіком придбали не одну, а дві квартири, одну з яких було продано для погашення кредиту. 27 травня 2020 року суд першої інстанції провів судове засідання без її участі, тоді як в матеріалах справи містилося повернуте 26 травня 2020 року поштове повідомлення за закінченням терміну зберігання.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 12 серпня 2005 року уклали шлюб, шлюбні відносини між ними припинилися в травні 2012 року.
Згідно розписки від 25.01.2012 ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 в борг 35 000 доларів США з терміном повернення до 31.12.2016 без сплати відсотків за користування коштами. В розписці вказано, що дані кошти позичені (зі згоди дружини ОСОБА_3 ) для дострокового погашення кредиту, який був отриманий ОСОБА_2 у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 26.12.2006 для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
У встановлений строк ОСОБА_2 свого зобов'язання не виконав, грошових коштів не повернув.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 цього Кодексу).
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Отже інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї.
Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України вказує на те, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об'єктивний підхід, оскільки він не пов'язує виникнення обов'язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору, він вважатиметься зобов'язаною особою, якщо об'єктивно цей договір було укладено в інтересах сім'ї та одержане майно було використано в інтересах сім'ї. Такий підхід, у першу чергу, спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім'ї.
Зазначеного правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2019 року у справі № 569/2255/17 (провадження № 61-6203св19), від 04 грудня 2019 року у справі № 235/5555/16-ц (провадження № 61-28858св18), від 12 лютого 2020 року у справі № 2-2093/10 (провадження № 61-34656св18).
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановлено, що 11 жовтня 2005 року року між ВАТ « Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №МL -001/197/2005, відповідно до умов якого банк надав останньому кредит в розмірі 152 000 грн зі сплатою процентів в розмірі 14 % річних, з кінцевим терміном повернення коштів до 21 грудня 2026 року.
За договором купівлі-продажу від 11 жовтня 2005 року ОСОБА_2 купив у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2 .
21 грудня 2006 року між ВАТ « Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №014/0911/74/101970, відповідно до умов якого банк надав останньому кредит в розмірі 46 000 доларів США зі сплатою процентів в розмірі 4,5 % річних, з кінцевим терміном повернення коштів до 11 жовтня 2025 року.
Згідно договору купівлі-продажу від 27 грудня 2006 року ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_3 .
Таким чином, відповідачі придбали квартиру АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_3 за кредитні кошти.
24 січня 2012 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу відчужив квартиру АДРЕСА_2 .
Згідно квитанції №3 від 24 січня 2012 року ОСОБА_2 сплатив на рахунок АТ «ОТПБанк» в м. Житомирі 136 507 грн 01 коп. Призначення платежу : поповнення поточного рахунку для погашення кредиту №МL -001/197/2005 від 11.10.2005.
Факт повного погашення кредитних коштів 24 січня 2012 року, отриманих за кредитним договором №014/0911/74/101970 від 11 жовтня 2005 року, підтверджується довідкою ПАТ «ОТП Банк», який є правонаступником усіх прав та обов'язків АКБ « Райффайзен Банк Аваль».
За квитанцією №11ML132866737 від 10 лютого 2012 року ОСОБА_2 сплатив на рахунок АТ «Райффайзен Банк Аваль» 47 521, 74 дларів США, що еквівалентно 379 693 грн 95 коп. Призначення платежу: погашення заборгованості за кредитом згідно договору №014/0911/74/101970 від 21 грудня 2006 року.
Згідно довідки ВАТ « Райффайзен Банк Аваль» №345 С 06-0000-101/60 від 17 лютого 2012 року станом на цей день повність погашений кредитний договір №014/0911/74/101970 від 21 грудня 2006 року.
Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 24 березня 2015 року задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на ? частину спільного сумісного майна. Суд визнав квартиру АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визнав за ОСОБА_3 право власності на ? частину нерухомого майна.
Встановлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_3 заявила клопотання про витребування у приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Катюхи О.В. копію договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .
Ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 07 червня 2019 року клопотання було задоволено та витребувано зазначений доказ.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази про направлення ухвали суду першої інстанції для виконання до приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Катюхи О.В.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилалася на те, що за час перебування у шлюбі з відповідачем вони купили не одну, а дві квартири це - квартира АДРЕСА_2 та квартира АДРЕСА_3 . 24 січня 2012 року була продана квартира АДРЕСА_2 ОСОБА_6 за 39 000 доларів США. Після продажу цієї квартири був погашений кредит від 26 грудня 2006 року, а тому у відповідачів не було потреби позичати кошти у ОСОБА_1 .
Апеляційний суд перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 витребував у приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Катюхи О.В. копію договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , який посвідчений 24 січня 2012 року.
Згідно пунктів 2.1, 2.2 договору купівлі-продажу від 24 квітня 2012 року продаж квартири АДРЕСА_2 вчинено за домовленістю сторін за 56 479 грн 00 коп., які гроші покупець спрлатив продавцю до підписання цього договору. Зазначену в цьому договорі ціну продажу продавець вважає вигідною для себе, реальною та остаточною. ЇЇ розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких для нього обставин, повністю його задовільняє, і має бути врахований в якості грошової суми, котра буде повернута продавцем покупцю у випадку розірвання цього договору (за згодою сторін чи в судовому порядку). Ніяких матеріальних претензій сторони одна до одної не мають.
Пункти 2.1, 2.2 договору купівлі-продажу в судовому порядку недійсними не визнавались.
Тому доводи ОСОБА_3 про те, що квартира АДРЕСА_2 була продана за 39 000 доларів США спростовуються змістом договору купівлі-продажу від 24 січня 2012 року.
Доказування не може грунтуватися на припущеннях ( ч.6 ст.81 ЦПК України).
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач ОСОБА_2 в той період коли були отримані кошти за договором позики, повністю виплатив кошти не тільки за кредитним договором №014/0911/74/101970 від 21 грудня 2006 року на суму 47 521, 74 доларів США, але він виплатив ще кошти за кредитним договором №МL -001/197/2005 від 11.10.2005 на суму 136 507 грн 01 коп. Погашення кредитів відбулося під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у шлюбі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відносно того, що позичені кошти не були використані у інтересах сім'ї, а тягар спростування презумпції спільно сумісної власності подружжя, покладено на відповідача ОСОБА_3 не заслуговують на увагу та спростовуються вищенаведеним.
Тому, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно виходив з того, що факт витрачання отриманих ОСОБА_2 в позику коштів в інтересах сім'ї підтверджено відповідними доказами, а відтак договір позики укладено в інтересах сім'ї, що створює солідарний обов'язок для відповідачів перед позивачем ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом із пропуском строку позовної давності, є безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до ст.253 ЦПК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки ( ст.257 ЦК України).
Згідно ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Умовами договору встановлена кінцева дата повернення коштів - 31 грудня 2016 року. До суду ОСОБА_1 звернулася у липні 2018 року - тобто в межах трирічного строку.
Суд першої інстанції правильно вважав, що у виниклому спорі фактичний час розірвання шлюбу між відповідачами, а також поділ майна не є початком строку перебігу позовної давності для вимог позивача, які визначаються строком виконання зобов'язання.
Факт відсутності судових рішень про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 грошових коштів на правильність судового рішення не впливає.
Предметом даної справи є солідарна відповідальність відповідачів за договором позики, а тому суд першої інстанції не був зобов'язаний перевіряти наявність коштів у ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 для їх позики ОСОБА_1 .
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. тиїаііз тиіапсііз рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Ргопіпа V. ІІкгаіпе») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв'язку з наведеним апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 05 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 11 листопада 2020 року.
Головуючий
Судді