Житомирський апеляційний суд
Справа №285/2257/20 Головуючий у 1-й інст. Михайловська А. В.
Категорія 18 Доповідач Миніч Т. І.
11 листопада 2020 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді: Миніч Т.І.
суддів: Трояновської Г.С.,
Павицької Т.М.
секретаря
судового засідання Кучерявого О.В.
без участі сторін
розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без повідомлення учасників справи в м.Житомирі апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на заочне рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 15 вересня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Михайловської А.В.
у цивільній справі №285/2257/20 за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У червні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» (далі-Банк) звернувся до суду з позовом. Банк просив постановити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором б/н від 20.05.2011 року в сумі 134054,67 грн. та судові витрати в розмірі 2102,00 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що всупереч умовам Договору про надання банківських послуг № б/н від 20.05.2011 року, укладеного між ним та відповідачем, остання своїх договірних зобов'язань належним чином не виконувала, у зв'язку з чим перед позивачем станом на 31.03.2020 року виникла заборгованість у розмірі 236653,39 грн., з яких: 3632,08 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 231836,31 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 1185,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нараховано комісії. Однак, використовуючи своє право вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, позивач просить стягнути лише 134054,67 грн., що складається з наступного: 3632,08 грн. - заборгованість за кредитом, 130422,59 грн. заборгованість по процентах за користування кредитом за період з 20.05.2011 року по 28.06.2019 року.
Заочним рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 15 вересня 2020 року позовну заяву задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 3100 грн. 00 коп. заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором № б/н від 20.05.2011 року та 48 грн. 56 коп. судових витрат, а всього: 3148 ( три тисячі сто сорок вісім) грн. 56 коп.
У задоволені решти вимог - відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» просить зазначене рішення суду скасувати в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків та штрафів і задовольнити позовні вимоги в цій частині, в іншій частині рішення залишити без змін та вирішити питання судових витрат. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого і незаконного рішення. Зокрема зазначає, що суд першої інстанції безпідставно послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, не маючи обґрунтованих заперечень відповідача та відповідних доказів проти вимог позивача. Крім того вказує, що у виписці по руху коштів чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, а також факти використання відповідачем грошей, отримання ним коштів через банкомат, а отже й отримання кредитної картки, оскільки проведення вказаних операцій є неможливими без наявності картки. Із виписки вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, а також частково погашав заборгованість за договором. Тому, суд першої інстанції встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту.
Розгляд справи Житомирським апеляційним судом проведено згідно положень ч.1 ст.369 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 20.05.2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг з позивачем, згідно з умовами якого остання отримала кредитну платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації з можливістю збільшення кредитного ліміту. Як вбачається з довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки відповідача розмір кредитного ліміту Банком 04.02.2014 року було збільшено до 3100, 00 грн.(а.с.18,20).
У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг, розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
Згідно з наданого Банком розрахунком, заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 31.03.2020 року становить у розмірі 236 653,39 грн., з яких: 3 632,08 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 231 836,31 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 1 185,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісія (а.с.7-11).
Позивач, користуючись своїм правом стягнути будь-яку частину суми заборгованості заявляє вимоги щодо стягнення лише 134 054,67 грн. з відповідачки, яка складається з: 3 632,08 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 130 422,59 грн. заборгованість по процентах за користування кредитом за період з 20.05.2011 року по 28.06.2019 року.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
При цьому судом враховано, що відповідно до ч.1,2 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1,2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч.1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 20.05.2011 р. кредитний ліміт та процентна ставка не зазначені (а.с.20). Відсутні ці дані і у витягу із поточного рахунку позичальника.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді штрафів за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту, проценти за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 20.05.2011 р. посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів позичальник та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною 6 ст.81 ЦПК доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Отже, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного сторонами 20.05.2011 року шляхом підписання заяви-анкети. А тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові Великої Палати від 03.07.2019 року у справі №342/180/17.
За наведених обставин суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що підстав для задоволення вимог Банку в повному обсязі не було.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів»(далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зазначити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.
За наведених обставин підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 15 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: