Провадження № 22-ц/803/5172/20 Справа № 201/13356/19 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
27 жовтня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Куценко Т.Р.,
суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,
за участю секретаря - Синенка Є.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою
Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк”,
на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк”, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Зайченко Ірина Анатоліївна, ОСОБА_2 , Управління-служба у справах дітей Жовтневої районної у місті Дніпрі ради, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, -
ОСОБА_1 у грудні 2019 року звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” (далі - АТ КБ “Приватбанк”) про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 20 грудня 2005 року між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 укладено кредитний договір №DNG0GA00005658, на підставі якого банк надав ОСОБА_2 кредитні кошти на умовах платності і строковості.
20 грудня 2005 року між ОСОБА_1 і банком укладено договір іпотеки № DNG0GA00005658, на підставі якого з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором в іпотеку банка було передане домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка під цим домоволодінням.
29 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського МНО Дніпропетровської області Зайченко І.А. зареєстроване за банком право власності на указане домоволодіння, загальною площею 263,7 кв.м, житловою площею 130,2 кв.м.
Позивачка вважає, що реєстрація права власності здійснена з порушенням умов договору і Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян У країни, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки домоволодіння використовується як місце постійного проживання її, позичальника ОСОБА_2 та їх малолітньої дитини ОСОБА_3 , 2013 р.н., а загальна площа нерухомого майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 250 кв.метрів (для житлового будинку). Але при реєстрації права власності на нерухоме майно помилково зазначено, що загальна площа будинку, щодо якого укладено договір іпотеки, складає 263,7 кв.м, тоді як відповідно до технічного паспорта загальна площа будинку складає 249,53 кв.м.
Всупереч вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, банк не надав нотаріуса інформацію про реєстрацію у будинку малолітньої дитини, а нотаріус вчинив реєстрацію права власності без отримання дозволу органу опіки та піклування.
Крім того, вказує, що рішенням Жовтневого суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2015 року по справі №201/652/14ц задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу.
Отже банк скористався судовим способом захисту свого права - звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на підставі рішення суду, тому не мав права звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Окрім того, вважає, що банком не дотримані вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» щодо надіслання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення, оскільки жодних повідомлень від банка вона і ОСОБА_2 не отримували.
Повідомила також, що у травні 2017 року позивачка вже зверталась зі сходим позовом до суду, де відповідачем був приватний нотаріус Дніпровського МНО Зайченко І.А. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2018 року по справі №201/7030/17, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року, позов було задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Дніпровського МНО Зайченко І. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 жовтня 2016 року, номер запису про право власності 7175444, на підставі якого за AT КБ «ПриватБанк» зареєстрував право власності на домоволодіння.
Однак постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року означені рішення були скасовані, оскільки вимоги були заявлені до неналежного відповідача - нотаріуса, а не до банка.
У зв'язку з чим позивачка вимушена була знову звернутись до суду за захистом свого права.
Виходячи з викладеного просить взнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за банком, скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідний запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ПАТ КБ «ПриватБанк».
Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2020 року в позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Скасувано рішення про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк», індексний номер 32123653 від 31 жовтня 2016 року, зареєстроване приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Зайченко І.А. на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 263,7 кв.м.
Скасувано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 17175444 від 29 жовтня 2016 року про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» ( ЄДРПОУ 14360570) на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 263,7 кв.м.
Поновлено право власності ОСОБА_1 шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 263,7 кв.м, на підставі свідоцтва про право власності, НОМЕР_1 , 01.09.2005, виданого виконавчим комітетом Жовтневої районної у місті Дніпропетровську ради.
Не погоджуючись з рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк», подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволені позовних вимог.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що між ЗАТ КБ «Приват Банк» правонаступником якого у 2009 році став ПАТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_2 20 грудня 2005 року укладено кредитний договір №DNG0GA00005658 з послідуючими додатковими угодами до нього № 1, № 2 та № 3.
Згідно цього договору ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 520 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11.04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 10 вересня 2016 року.
Згідно з умовами кредитного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. У порушення чинного законодавства та умов договору позичальник зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, що призвело до збитків позивача, які мають вираз у залученні позивачем вільних коштів до страхового резерву, створеного в забезпечення простроченої заборгованості позичальника, також нести витрати по сплаті податків та інших обов'язкових платежів з цих коштів.
У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором станом на 12 серпня 2015 року позичальник за кредитом ОСОБА_2 мав заборгованість 14 174 293,84 грн., що підтверджувалося розрахунком суми заборгованості.
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_1 20 грудня 2005 року було укладено договір іпотеки №DNG0GA00005658, згідно з яким вона надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок загальною площею 263,70 кв.м, житловою площею 130,20 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку розміром 0, 0793 га.
До цього договору укладалися й додаткові угоди від 21 серпня 2006 року, 27 липня 2007 року, 10 вересня 2007 року.
Майно належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 01 вересня 2005 року виконкомом Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради на підставі рішення виконкому від 20 вересня 2002 року № 552.
Земельна ділянка площею 0, 0793 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія III-ДП № 049651, Д № 031953 Код ДЗК 69096050, виданого виконкомом Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 21 вересня 2000 року за № 2429, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 031953, кадастровий номер 1210100000:03:173:0022.
Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки в первісному договорі іпотеки від 20 грудня 2005 року дорівнювала 1 391 613грн., між тим додатковими угодами до договору іпотеки від 27 липня 2007 року, 10 вересня 2007 року вона змінена і становить 3 333 000грн. (п. 35.5.).
Указаним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 литопада 2015 року по справі № 201/652/14-ц (провадження № 2/201/585/2015) частково задоволені вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DNG0GA00005658 від 20 грудня 2005 року, укладеним зі ОСОБА_2 станом на 12 серпня 2015 року у розмірі 1 728 140,10 доларів США (що складається з: заборгованості за кредитом - 550 454,24 доларів США; заборгованості по процентам за користування кредитом - 557 189,16 Доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; заборгованості по комісії за користуванням кредитом - 70 042,66 доларів США; пені за несвоєчасне виконання зобовязань за договором - 550 454,24 доларів США) - звернене стягнення на будинок загальною площею 263,70 кв.м., житловою площею 130,20 кв.м. та земельну ділянку розміром 0, 0793 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №DNG0GA00005658 від 20 грудня 2005 року, укладеним зі ОСОБА_1 і ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу, в тому числі нотаріального укладення договору купівлі продажу з іншою особою-покупцем із встановленням початкової ціни продажу предмету іпотеки на рівні, зазначеному у Договорі іпотеки, а саме 3 333 000 грн., будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ ПриватБанк всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.
У задоволені іншої частини позовних вимог ПАТ КБ ПриватБанк про звернення стягнення на предмет іпотеки, про виселення - відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення розміру пені в сумі 550 454,24 доларів США за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором № DNG0GA00005658 від 20 грудня 2005 року, вказавши суму пені у гривнях в розмірі - 13 084 297 грн., також скасовано рішення в частині встановлення початкової ціни продажу предмета іпотеки на рівні, зазначеному у договорі іпотеки, а саме 3 333 000 грн. та зазначено, що початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Ухвалою ВССУ від 22 червня 2016 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2016 року залишено без змін.
Також установлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2018 року по справі 201/7030/17 (провадження 2/201/401/2018), залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року, задоволений позов ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпровського МНО Дніпропетровської області Зайченко І.А. (треті особи - ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 , Управління-служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради) про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію.
Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Дніпровського МНО Зайченко І.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про право власності 17175444 від 29 жовтня 2016 року, на підставі якого за ПАТ КБ «Приватбанк» зареєстровано право власності на предмет іпотеки, а саме - домоволодіння загальною площею 263,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатами оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанції ПАТ КБ «Приватбанк», постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 лютого 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року скасовано і ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпровського МНО Дніпропетровської області Зайченко І.А. - відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, Верховний Суд виходив з того, що спір виник з приводу порушення права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, спірні правовідносини виникли з виконання зобов'язань за кредитним договором та укладеного на його забезпечення договору іпотеки, а тому належним відповідачем у справі є ПАТ КБ «ПриватБанк», тобто особа, право власності якої на іпотечне майно оспорюється.
Зважаючи на наведене, оскільки позивач пред'явила позов до неналежного відповідача, то висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову у зв'язку з його обґрунтованістю та доведеністю є передчасними саме у зв'язку з неналежністю складу учасників справи.
Отже, розглядаючи указаний спір, суд враховує, що обставини даної справи (спору) вважаються встановленими судами у справі № 201/7030/17, а тому вони не доказуються при розгляді цієї справи в силу положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України.
Суд також враховує, що позивачкою при поданні цього позову враховані вищенаведені зауваження Верховного Суду щодо суб'єктного складу учасників справи і позов пред'явлено саме до АТ КБ «ПриватБанк», а приватного нотаріуса Дніпровського МНО Дніпропетровської області Зайченко І.А. залучено третьою особою.
Судами при розгляді справи № 201/7030/17 установлено таке.
На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32123653 від 31 жовтня 2016 року, прийнятого приватним нотаріусом Дніпровського МНО Дніпропетровської області Зайченко І.А., проведено державну реєстрацію за ПАТ КБ «Приватбанк» (іпотекодержателем) права власності на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 263,7 кв.м.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна підставою виникнення права власності (номер запису про право власності: 17175444) є: договір іпотеки № DNG0GA00005658, серія та номер 7499, виданий 20 грудня 2005 року повідомлення банку, серія номер 139, видане ПАТ КБ «ПриватБанк» 12 вересня 2016 року, отримане ОСОБА_1 21 вересня 2016 року; повідомлення банку, серія номер 140, видане ПАТ КБ «ПриватБанк» 12 вересня 2016 року, отримане ОСОБА_2 21 вересня 2016 року.
Тобто, підставою для реєстрації права власності є п. 29 договору іпотеки -звернення стягнення у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця.
Виходячи з аналізу положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя.
Згідно з п. 24 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється відповідно до Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя. Пунктом 29 договору іпотеки визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодавця може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за змістом Закону України «Про іпотеку» та погодженого сторонами іпотечного договору іпотекодержатель може скористатися лише одним із наведених вище способів звернення стягнення на предмет іпотеки.
У справі було встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» скористалося судовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки і судом було задоволено ці вимоги. Ці обставини не були враховані державним реєстратором при вчиненні державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Окрім того, відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 10 цього Закону державним реєстратором є нотаріус.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 цього Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно з п. 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Приватним нотаріусом ДМНО Зайченко І.А. було надано суду повідомлення ПАТ КБ «Приватбанк» від 12 вересня 2016 року № 139, що було направлене ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , згідно з яким банк повідомляє останніх, що вони є боржниками за договором іпотеки № DNG0GA00005658 від 20 грудня 2005 року та банк має намір здійснити перехід права власності на предмет іпотеки або укласти від свого імені договір купівлі-продажу нерухомого майна. Цим листом повідомлено, що протягом 30 днів з дня отримання повідомлення вони вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки, а у протилежному випадку банк вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.
Це повідомлення отримано ОСОБА_2 21 вересня 2016 року, про що свідчить накладна.
Виходячи з наведених норм закону колегія суддів погоджеється з висновком суду першої інстанції, що зазначене повідомлення ПАТ КБ «Приватбанк» від 12 вересня 2016 року № 139 за своїм змістом не відповідає вимогам пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, та статті 35 Закону України «Про іпотеку», оскільки не містить змісту порушених зобов'язань (а саме суми наявної заборгованості за кредитним договором) та не містить вимоги про усунення порушень.
Згідно з ч. 4 ст. 18 цього Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Проте, приймаючи 29 жовтня 2016 року рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 32123653, а саме: право власності ПАТ КБ «Приватбанк» на домоволодіння, приватний нотаріус ДМНО Зайченко І.А., яка діяла як державний реєстратор прав на нерухоме майно, не звернула увагу на те, що заявником ПАТ КБ «Приватбанк» не подано для державної реєстрації прав документів у повному обсязі, а також те що банк скористався судовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки і судом було задоволено ці вимоги.
Крім того, підставою для реєстрації права власності у п. 29 договору іпотеки чітко передбачено, що звернення стягнення у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, здійснюється після повідомлення про це іпотекодавця, який у цих правовідносинах відмінний від позивальника, і яким є ОСОБА_1 . Натомість, як встановлено судом у справі № 201/7030/17, повідомлення було отримане лише позичальником ОСОБА_4 21 вересня 2016 року (про що свідчила накладна), при тому, що позивачкою ОСОБА_1 заперечується факт отримання повідомлення банку. Доказів про те, що нею було отримано від банку будь-які повідомлення відповідачем суду не надано.
Таким чином, судом встановлено порушення приватним нотаріусом ДМНО Зайченко І.А. здійснення державної реєстрації прав та їх обтяжень № 32123653.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те що, на час здійснення державної реєстрації діяла заборона, встановлена Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки рішення про проведення державної реєстрації права власності на квартиру позивачки за ПАТ КБ «ПриватБанк» за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника.
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції прийшов до правильного та обгрунтованого висновку про те, що ПАТ КБ «ПриватБанк», реєструючи за собою право власності на спірне домоволодіння, діяв всупереч вимогам закону. Рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» призвело до незаконного позбавлення права власності позивачки, порушили її право на володіння своїм майном.
З огляду на викладене, задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ґрунтується на матеріалах справи та прийнятий відповідно до норм закону.
За таких обставин рішення суду першої інстації є достатньо обґрунтованим та таким, що ґрунтується на нормах закону.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, доводи апеляційної скарги були предметом розгляду в суді першої інстанції, яким надана оцінка, а тому додатковому правовому аналізу не підлягають.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
М.О. Макаров