Провадження № 22-ц/803/4247/20 Справа № 211/4861/19 Суддя у 1-й інстанції - Ніколенко Д. М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
10 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
секретар судового засідання-Кислиця І.В.
сторони справи :
позивач - ОСОБА_1
відповідач- ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 , Відділ з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконкому Криворізької міської ради, Департамент регулювання містобудівної діяльності та земельних відносин виконкому Криворізької міської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2020 року, ухваленого суддею Ніколенко Д.М. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 16 січня 2020 року,-
У серпні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 , Відділ з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконкому Криворізької міської ради, Департамент регулювання містобудівної діяльності та земельних відносин виконкому Криворізької міської ради, про визнання права власності на будівельні матеріали.
Просив суд визнати за ним право власності на будівельні матеріали, обладнання, конструкції, тощо, що були використані в процесі будівництва житлового будинку «Н-1» по АДРЕСА_1 , посилаючись на будівництво ним вказаного житлового будинку та благоустрій подарованої йому відповідачем з її слів земельної ділянки, на якій розташований будинок.
В обґрунтування позову зазначив, що в період перебування в шлюбі з 18 серпня 2007 року з ОСОБА_3 , яка є дочкою відповідача, у нього виникло бажання збудувати дім, а тому коли 23 лютого 2008р. ОСОБА_2 запропонувала будувати дім на земельній ділянці, що перебувала у її користуванні по АДРЕСА_1 , загальною площею у 0,14 га, завіривши, що вказану земельну ділянку вона йому дарує, він погодився та придбав проект будинку. Після цього відповідач визначила, де саме він може розпочати будівництво та вказала яку частину вона дарує йому, та де має бути розподільча огорожа.
У період з 01.07.2008 р. по 26.07.2009 р. ним було збудовано житловий будинок розміром 19,09x14,29м та зроблено благоустрій подарованої йому ділянки, а також за свої кошти ним зроблено зовнішню огорожу ділянки, яка залишилася у користуванні ОСОБА_2 , збудовано господарське приміщення, розміром 3x6м.
На земельній ділянці за юридичною адресою: АДРЕСА_1 , залишився й досі будинок, в якому мешкає відповідач ОСОБА_2 та поруч будинок, збудований ним і в котрому мешкає він вже майже десять років. Вся земельна ділянка з початку будівництва фактично розподілена на дві частини, кожен з них користується тією частиною, на якій розташоване його домоволодіння, та частиною земельної ділянки, прилеглою до будинку, розподіляє територію невисокий парканчик.
Дружина з 10.12.2010 р. з власної ініціативи в новозбудованому будинку з ним не проживає, забравши особисті речі, шлюб між ними не розірвано, однак фактично сім'я розпалась. Про факт відсутності права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку на момент будівництва, йому стало відомо вже після завершення будівництва свого дому, коли ОСОБА_2 розпочала процес приватизації земельної ділянки. Він пропонував придбати у відповідача частину земельної ділянки, на якій розташований його будинок, однак вона відмовилась.
Рішенням суду від 24 липня 2019 року йому відмовлено у визнання права власності на будинок як окремий об'єкт нерухомого майна, оскільки він збудований самочинно. Тому, враховуючи викладені обставини, з метою захисту майнових прав, просив задовольнити заявлені вимоги.
Рішенням Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на будівельні матеріали, обладнання та конструкції, тощо, що були використані в процесі будівництва житлового будинку «Н-1» за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 , будучи незгодною з ухваленим судовим рішенням подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову позивачу ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі.
При цьому, скаржник не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що житловий будинок було збудовано за кошти позивача. Відповідач вказує, що у рішенні як на докази суд послався на надані позивачем договори з будівництва будинку, придбання будівельних та інших матеріалів, накладні, квитанції, однак суд проігнорував той факт, що більшість з цих доказів не містять адреси спірного будинку, тобто адреси куди саме поставлялись будівельні матеріали та надавались відповідні послуги. Окрім того, майже, з усіх цих доказів вбачається покупець та замовник - приватне підприємство «СЛ», а отже будматеріали та послуги купувались та надавались для його потреб.
Також, відповідач вказує, що у рішенні суд не зазначив матеріали, обладнання, конструкції, що були використані в процесі будівництва житлового будинку, не вказав їх кількості, що не узгоджується з правовим висновком, який міститься у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі №6-388цс15.
Окрім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 не врахував норми сімейного законодавства, оскільки не взяв до уваги, що під час будівництва спірного будинку позивач перебував у шлюбі з ОСОБА_3 . Скаржник вважає, що надані позивачем докази є неналежними доказами, оскільки вони не містять інформації щодо предмета доказування.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
У письмових поясненнях на апеляційну скаргу відповідача, третя особа, Відділ з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконкому Криворізької міської ради, вказує, що враховуючи той факт, що будівельні роботи не ведуться по АДРЕСА_1 , тому предмет та підстави державного архітектурно-будівельного контролю згідно діючого законодавства відсутні. У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку судом може бути визнано право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визначаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд в своєму рішення має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання. До виникнення права власності на нерухоме майно, право власності існує лише на матеріали, обладнання, тощо, що були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Отже законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстровано раніше в установленому порядку. Третя особа просить при ухваленні судового рішення урахувати наданні Відділом пояснення та ухвалити рішення відповідно до норм чинного законодавства України, розглянути справу за відсутності представника третьої особи.
09.11.2020 року на адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки він перебуває на обов'язковому карантині з підозрою захворювання на корона вірус COVID-19 без права виходу з помешкання та відбуває карантин у м.Люблін, Польща.
Відповідно до Параграфу 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява №3572/03 у справі «Цихановський проти України» національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного терміну. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції. Така позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України».
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів, вислухавши думку представника відповідача ОСОБА_4 , яка не заперечувала проти розгляду справи за відсутності позивача, з урахуванням того, що цивільна справа перебуває в провадженні суду з 20 лютого 2020 року, при цьому позивачем двічі, у травні та червні 2020 року заявлялися відводи колегії суддів, головуючому по справі судді Бондар Я.М., які розглядалися іншими суддями Дніпровського апеляційного суду, розташованого в м.Дніпро, окрім того за клопотаннями позивача йому на електронну адресу та засобами поштового зв'язку, неодноразово надсилались документи, які він просив, позивач особисто ознайомлювався з матеріалами справи, також, беручи до уваги, що справа призначалася до розгляду на 25 серпня 2020 року на 14.10. год. і була відкладена за клопотанням позивача на 10 листопада 2020 року на 10.10 год., визнала неявку ОСОБА_1 в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку представника відповідача ОСОБА_2 , адвоката Кіщак А.А., яка підтримала вимоги і доводи апеляційної скарги, просила їх задовольнити з викладених у скарзі підстав, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що відповідачу ОСОБА_2 на підставі Державного акту на земельну ділянку серії ЯМ № 852796, виданого 29 грудня 2012 року, виданого на підставі рішення Криворізької міської ради від 27.07.2011 р. за №509, належить земельна ділянка площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 (а.с.12 - копія акту).
Рішенням Виконкому Довгинцівської районної в місті ради від 17.09.2009 р. №461 надано ОСОБА_2 дозвіл на будівництво житлового будинку розміром 19,09х14,29 м. замість старого на території домоволодіння по АДРЕСА_1 (а.с.13 - копія рішення).
За повідомленням КП ДОР «Криворізьке БТІ» від 30.01.2014 р., при обстеженні житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 встановлено самочинне будівництво, а саме: житловий будинок «Н-2» загальною площею приміщень 246,1 м 2, житловою площею 84,7 м2, сарай «М», сарай «О» (а.с.14, 15 - копії повідомлень).
На підтвердження заявлених вимог позивачем надано докази будівництва ним самочинного будинку «Н-1» по АДРЕСА_1 .
Так, 25 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «РОС.ТАЛ» було укладено договір підряду, за яким ТОВ «РОС.ТАЛ» зобов'язувалось збудувати житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , згідно проекту Лавенда фірми «Горизонт» (а.с.34-35).
За договором поставки та установки виробів з ПВХ від 06.11.2008 р. він сплатив 34000,95 грн. за установку вікон у будинку (а.с.27, 28).
02 березня 2009 року між ОСОБА_1 та польською фірмою «Bruk-Bet» було укладено договір купівлі-продажу, за яким позивач за 50000 євро, що в еквіваленті склало 200000 польських злотих, придбав тротуарну плитку (а.с.22-26).
01 липня 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Вестшляхбуд» укладено договір підряду, за яким ТОВ «Вестшляхбуд» зобов'язується виконати роботи по благоустрою території на суму 33828 гривень (а.с.30,31).
19 травня 2009 року ОСОБА_1 уклав договір з ПП ОСОБА_5 на суму 17636,42 гривень на виготовлення та поставку металевого паркану, воріт, хвіртки, перил тераси. (а.с.32).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року (а.с.7-10) встановлено, що згідно договору №2503 від 27.03.2009 року ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_6 за 1488,6 євро будівельний матеріал.
21 квітня 2009 року ОСОБА_1 уклав договір з ТОВ «Капітальний підземний ремонт свердловин» на суму 3000 гривень на буріння свердловини за місцем будівництва будинку.
07 липня 2009 року позивач уклав договір з ОСОБА_7 на суму 2690 гривень на укладку карбонового утеплювача.
Згідно з додатковим договором від 02.03.2009 року до вказаного договору придбано додатково матеріал на суму 1017,68 євро, а відповідно до додаткового договору від 16.05.2009 року до вказаного договору придбано додатково матеріал на суму 1359,49 євро.
Відповідно до договору, укладеному між позивачем та ОСОБА_8 , остання зобов'язалася поставити вироби на суму 20157 гривень.
Згідно накладної, витрати ОСОБА_1 в період з 19 по 30 червня 2009 року на будівельні матеріали склали 12936 гривень.
16 січня 2009 року за СПА-басейн сплачено 50000,00 гривень.
01 серпня 2008 року за бетону суміш та її транспортування сплачено 3447,70 гривень.
08 серпня 2008 року за бетону суміш та транспортування сплачено 1848,85 гривень та за бетон 3790,02 гривень.
31 жовтня 2008 року за бетон сплачено 2030 гривень
11 вересня 2008 року за цемент сплачено 990 гривень
18 жовтня 2008 року за клей сплачено 1604 гривні.
27 вересня 2008 року за гідробар'єр та плівку сплачено 2227,50 гривень.
30 січня 2009 року за покрівельний матеріал сплачено 2400 гривень, за пиломатеріал.
15 грудня 2008 року сплачено 15096,20 гривень.
28 жовтня 2008 року сплачено 10052 гривні.
18 та 30 вересня 2008 року за брус сплачено 8262,72 гривні та 5321,40 гривні, відповідно.
Договори про поставку будматеріалів №02/03-09 від 02.03.2009 р., №РН-01042 від 31.10.2008 р., №09-1454/22 від 11.09.2008 р., №1350 від 26.03.2009 р., №204 від 28.07.2008 р., №334 від 13.10.2008 р., №1-11 від 27.11.2008 р., №2-04 від 07.04.2009 р., №КР-0001423 від 27.09.2008 р., №Р 30/01-02 від 30.01.2009 р., №РНк-0000041 від 15.12.2008 року, №РН-00061 від 30.09.2008 р. та №РН-00058 від 18.09.2008 р. укладалися від імені приватного підприємства «СЛ» та платіжні доручення про оплату проводилися за кошти ПП «СЛ», яке згідно свідоцтва про реєстрацію юридичної особи належить ОСОБА_1 .
Відповідно до висновку судової будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи №1672/1673/17-27/2176/18-27 від 31 травня 2018 року, проведеної експертом Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Шевченко І.І., вартість будинку АДРЕСА_1 складає 1950884 гривень без урахування ПДВ; земельна ділянка за вказаною адресою розділена фізичною межею у вигляді паркану з металевої сітки по металевих стовпчиках на дві відокремлені земельні ділянки з окремими в'їздами та входами для користування будинком «Н-1» та будинком «А-1».
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , керувався нормами статей 181, 316, 328,329, 176 ЦК України і на підставі досліджених доказів, наданих сторонами, виходив з того, що спірний об'єкт не прийнятий в експлуатацію, будівництво проведено без надання дозволу користувачем чи власником земельної ділянки, а визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено, тому до завершення будівництва позивач ОСОБА_1 вважається власником матеріалів, обладнання, тощо, які були використані в процесі будівництва житлового будинку «Н-1» по АДРЕСА_1 , оскільки наданими позивачем копіями платіжних доручень, чеків, на придбання будівельних матеріалів, конструкцій, тощо, підтверджено одноособове придбання будівельних матеріалів для спорудження спірного будинку, що не спростовано відповідачем ОСОБА_2 належними та допустимими доказами та встановлено постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції і не може погодитись із доводами відповідача ОСОБА_2 , викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке.
За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі вважає, що суд першої інстанції у повній мірі з'ясував всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв'язку із чим рішення в даній справі є законним і належним чином обґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Згідно ч.5 ст.376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
За змістом ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Предметами права власності може бути лише майно, яке складається з речей (стаття 179 ЦК України), сукупності речей та майнових прав (стаття 190 цього Кодексу). Право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить тільки власникові (стаття 317 ЦК України).
До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).
Відповідно до ст.331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року №534 та іншими нормативними актами Кабінету Міністрів України та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.
Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.
Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.
Однак, не будучи житловим будинку з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доводи відповідача про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що спірний житловий будинок був збудований за кошти позивача, оскільки надані останнім договори з будівництва будинку, придбання будівельних та інших матеріалів, накладні, квитанції, не містять адреси спірного будинку, тобто адреси куди саме поставлялись будівельні матеріали та надавались відповідні послуги, що з усіх цих доказів вбачається покупець та замовник - приватне підприємство «СЛ», а отже будматеріали та послуги купувались та надавались для його потреб, колегія суддів відхиляє, оскільки вони були предметом розгляду судом першої інстанції, що повно відображено в оскаржуваному судовому рішенні.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, яка набрала чинноста 24.07.2019 року і не була оскаржена сторонами в касаційному порядку, а також наданими позивачем доказами, наявними в матеріалах справи дослідженими судом, встановлено, що спірний будинок збудований саме за власні кошти ОСОБА_1 , тоді, як відповідачем належними і допустимими доказами не доведено її участь у придбанні будь-яких будівельних матеріалів під час будівництва спірного будинку (а.с.7-10, т.1).
Твердження скаржника про те, що покупець та замовник послуг з будівництва спірного будинку є приватне підприємство «СЛ», тому послуги надавались саме для його потреб, а не для потреб позивача, колегія суддів вважає надуманими, оскільки з Договору №20/06-08 надання фінансової допомоги від 20.06.2008р., укладеному між приватним підприємством «СЛ» та позивачем ОСОБА_1 вбачається, що Надавач допомоги ПП «СЛ» за рахунок коштів підприємства надає Отримувачу- ОСОБА_1 фінансову допомогу у вигляді придбання та наступної передачі Отримувачу будівельних матеріалів у визначеному ним асортименті та обсягах. Загальна сума фінансової допомоги за Договором складає один мільйон гривень, будівельні матеріали придбані за цим Договором призначаються на будівництво індивідуального житлового будинку Отримувача та доставляються за адресою: АДРЕСА_1 . Погашення фінансової допомоги з придбання будівельних матеріалів відбуватиметься протягом 60 календарних місяців, рівними частками, починаючи з 01.01.2011 року (п.1, 2,3,4 Договору) (а.с.181, т.1)
Доводи відповідач про те, що суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 не врахував норми сімейного законодавства, оскільки не взяв до уваги, що під час будівництва спірного будинку позивач перебував у шлюбі з ОСОБА_3 , колегія суддів не приймає до уваги, оскільки питання щодо віднесення будівельних матеріалів, які використані для самочинного будівництва, до спільної сумісної власності чи особистої власності позивача судом не вирішувалось, так як не було предметом позову.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_3 , яка є третьою особою по справі до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності на будівельні матеріали не зверталась, в судові засідання не з'являлась, письмових пояснень по суті спору не надавала, тому твердження відповідача про порушення судом першої інстанції норми сімейного законодавства, а отже прав третьої особи ОСОБА_3 , колегія суддів відхиляє.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів повністю погоджується із висновком суду першої інстанції, що наданими позивачем доказами підтверджено його одноособове придбання будівельних матеріалів для спорудження спірного будинку та наявності підстав для задоволення позову про визнання права власності на будівельні матеріали за ОСОБА_1 .
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не містить доводів на спростування висновків суду першої інстанції, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні обставин справи судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки судом апеляційної інстанції рішення суду залишено без змін розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 11 листопада 2020 року.
Головуючий:
Судді: