Провадження № 22-ц/803/7918/20 Справа № 204/969/20 Суддя у 1-й інстанції - Токар Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
04 листопада 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Куценко Т.Р.,
суддів: Деркач Н.М., Макарова М.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
ОСОБА_1 ,
на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів, -
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів (а.с. 1-3).
В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 20 листопада 2019 року рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська шлюб між сторонами розірвано. Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 30 жовтня 2020 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти у розмірі 600 грн. на дитину щомісячно, починаючи стягнення з 2014 року і до досягнення дитиною повноліття. На даний час розмір аліментів, який був визначений вказаним рішенням, значно менший ніж прожитковий мінімум для дитини відповідного віку. Аліментів, що стягуються з відповідача, в умовах збільшення цін та прожиткового мінімуму на дитину, недостатньо для матеріального утримання їх доньки, що ставить позивача у скрутне матеріальне становище. Позивачу стало відомо, що відповідач має постійний неофіційний дохід, у зв'язку з чим, позивач вирішила звернутись до суду для збільшення розміру аліментів на дитину до розміру 2500 грн.
Просила суд змінити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканця м.Дніпропетровська за рішенням Красногвардйського районного суду м.Дніпропетровська від 30 жовтня 2014 року, на її користь на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі з 600 гривень на дитину щомісячно, на 2500 гривень на дитину щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання законної сили рішенням і до досягнення донькою повноліття.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2020 року у задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі /а.с. 27-31/.
ОСОБА_1 з рішенням суду не погодилась та подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовано обставини справи, у зв'язку з чим винесено необґрунтоване рішення /а.с. 34-36/.
ОСОБА_2 скористався своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України та подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2020 року без змін (а.с. 47-49).
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2020 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України.
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивачем жодних доказів того, що з жовтня 2014 року на теперішній час змінився матеріальний стан відповідача, погіршився стан здоров'я чи матеріальний стан її чи дитини, надано не було, чим не виконано вимоги ст.81 ЦПК України, а зміни в законодавстві щодо мінімального розміру аліментів не є підставою для зміни розміру стягнутих з відповідача аліментів.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого у сторін народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 13).
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, що підтверджується копією рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 20 листопада 2019 року (а.с. 11-12).
Згідно рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 30 жовтня 2014 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання доньки у розмірі 600 грн. щомісячно до її повноліття (а.с. 10).
Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за № 3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 ЦК України, ст. ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).
Статтею 51 Конституції України та ст. 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини - батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов'язок виховувати та розвивати дитину найважливіший обов'язок матері і батька.
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олссон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року за № 2402-ІІІ, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
При цьому розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини (ч. 2 ст. 182 СК України).
За правилами ст. 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.
Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Згідно частин 1 та 2 статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Частина перша ст. 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13.
Таким чином, виходячи з наведеного положення закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов'язаний з'ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров'я. вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» № 2037-VІІІ від 17 травня 2017 року, який набрав чинності 08 липня 2017 року, збільшений мінімальний розмір аліментів на одну дитину, який не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і відповідно внесені зміни до частини 2 статті 182 Сімейного кодексу України.
Отже, вказаним законом збільшено мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів. Визначаючи розмір аліментів на дитину (дітей), суд не може визначити їх розмір на одну дитину менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (до внесення змін у статтю 182 СК України - 30%).
Як зазначено в пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині 2 статті 182 Сімейного кодексу України. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.
Таким чином, збільшення мінімального розміру аліментів на одну дитину, який визначено законом, не є підставою для пред'явлення позову про зміну розміру аліментів.
Такий правовий висновок викладно у Постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 536/1557/17, провадження № 61-7584св18.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.
Разом з тим, збільшення мінімального розміру аліментів не є підставою для ухвалення нового рішення про збільшення розміру аліментів, як і не може бути підставою для відмови в перерахунку розміру аліментів.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка, ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції доказів того, що з жовтня 2014 року на теперішній час змінився матеріальний стан відповідача, погіршився стан здоров'я чи матеріальний стан її чи дитини не надала.
Крім того, як вбачається з відзиву наданого відповідачем на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 здійснює догляд за хворою бабусею з якою разом проживає та матір'ю, у зв'язку з чим був змушений звільнитися з роботи, що підтверджується наданими доказами (а.с. 50-52), що спростовую твердження позивача щодо покращення матеріального стану платника аліментів.
Таким чином, враховуючи недоведеність зміни матеріального або сімейного стану позивачки, погіршення або поліпшення здоров'я платника чи одержувача аліментів та відсутності підстав для зміни розміру аліментів у зв'язку зі збільшенням їх мінімального розміру, який визначено законом, колегія суддів вважає, що підстави для збільшення розміру аліментів відсутні.
Суд першої інстанції, дослідивши і надавши належну оцінку доказам у справі, з'ясувавши належним чином фактичні обставин справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, дійшов обгрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Доводи скарги стосовно того, що розглядаючи справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд першої інстанції порушив процесуальні права позивача щодо можливості надання доказів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивач у відповідності до вимог ч. 2 ст. 83 ЦПК України та ч. 1 ст. 177 ЦПК України повинна була подати докази разом з поданням позову.
Доводи заявника щодо її матеріального стану та знаходження дитини на її утриманні, колегія суддів не бере до уваги, оскільки дані обставини не можуть впливати на визначення розміру аліментів, оскільки у відповідності до ст. 182 СК України при визначені розміру аліментів враховуються стан здоров'я та матеріальний стан дитини на користь якої стягуються аліменти та платника аліментів.
Доводи скарги про те, що судом не враховано факт відсутності у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини та батьків є безпідставними, оскільки як вбачається з відзиву на апеляційну скаргу та підтверджується відповідними доказами, відповідач по справі здійснює догляд за хворою бабусею з якою разом проживає та матір'ю, у зв'язку з чим був змушений звільнитися з роботи.
Доводи стосовно того, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву таким чином погодився з позовними вимогами є безпідставними, оскільки є лише припущеннями заявника.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову в повному обсязі, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Н.М. Деркач
М.О. Макаров