Провадження № 22-ц/803/8101/20 Справа № 213/4018/19 Суддя у 1-й інстанції - Нестеренко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
10 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
сторони справи :
позивач - ОСОБА_1
відповідач- Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною позивача ОСОБА_1 на рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2020 року, ухваленого суддею Нестеренком О.М. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 28 травня 2020 року,-
У жовтні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення одноразової допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Просив стягнути з відповідача ПрАТ «Інгулецький ГЗК» на його користь одноразову допомогу при звільненні у сумі 5 503,92грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 110 078,40 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що він він більш як 34 роки - з 26.01.1971 по 16.07.2005 працював помічником машиніста електровоза, машиністом електровоза, машиністом локомотива по вивезенню гірничої маси з кар'єра, машиністом тепловоза тощо, в Інгулецькому ГЗК, звільнений з роботи 16.07.2005 за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію за ст.38 КЗпП України. Пізніше від колишніх співробітників він дізнався про те, що при звільненні підприємство зобов'язано було виплатити йому одноразову допомогу при звільненні у розмірі 3-х місячних середніх заробітних плат, як особі, що пропрацювала на одному підприємстві понад 20 років, що передбачено Галузевою угодою гірничо-металургійного комплексу України на 2005-2006 роки. До цього часу таки кошти йому підприємством не виплачені. Вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити йому одноразову вихідну допомогу в розмірі 5503,92 грн., та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2005 року по 01.10.2019 року, за 14 років становить 308 219,52 грн. (1834,64 грн. х 12 міс. х 14 років). Однак, з урахуванням розумності і виваженості враховуючи працю на підприємстві відповідача 34 роки,після уточнення позовних вимог просив суд стягнути суму середнього заробітку за час затримки за 5 років у розмірі 110 078,40 грн.
Рішенням Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення одноразової допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», на користь ОСОБА_1 одноразову допомогу при звільненні у розмірі 4838 гривень 09 копійок та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 28 620 гривень 36 копійок.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», судовий збір на користь держави у розмірі 768 гривень 40 копійок
Не погоджуючись з рішенням суду позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права ставить питання про скасування оскаржуваного судового рішення в частині визначення розміру середнього заробітку, за час затримки розрахунку при звільненні з ухваленням нового рішення про задоволення, позовних вимог в сумі заявленій в позові.
При цьому, позивач вказує на те, що про своє порушене право від довідався від колишнього співробітника тільки у 2019 році і відразу звернувся з цим позовом до суду, тому вважає, що його право на отримання повного розрахунку при звільненні не може бути обмежене судом.
Судом безпідставно застосовано принцип співмірності, оскільки його застосування є правом суду а не обов'язком., судом не враховано працю позивача на підприємстві відповідача 34 роки, вважає, що суд повинен був стягнути на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 110 078,40 грн., а не 28 620,36 грн.
Також, позивач зазначає, що оскаржуване ним судове рішення не відповідає судовій практиці, що склалася в Дніпропетровській області по аналогічних справах. Вказує, що судоми різних інстанціїй на користь позивачів стягувався середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, який перевищував від 20 до 74 разів розмір не виплаченої вихідної допомоги, а не в 6 разів, як розрахував суд на його користь. При цьому скаржник наводить приклади інакшого вирішення судами аналогічних справ, де судами стягувався середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, який перевищував невиплачену вихідну допомогу, зокрема в 43 рази (справа №212/6331/19), в 14 разів (справа №215/7061/19), в 74 рази (справа №212/8482/19).
У відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідач ПрАТ «ІНГЗК», просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відзиву на неї за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 відповідно до трудової книжки у період з 26.05.1971 року по 16.07.2005 року працював на Інгулецькому гірничо-збагачувальному комбінаті.
16.07.2005 року ОСОБА_1 звільнився за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію по ст.38 КЗпП України /а.с.11-17/.
На момент звільнення стаж роботи позивача на підприємстві відповідача склав більше 20 років.
Відповідно до довідки, наданої відповідачем 13.05.2019 року про середньоденну та середньочасову заробітну плату за останні 2 місяці перед звільненням, в травні 2005 року позивач отримав заробітну плату у розмірі 1834,64 грн., відпрацювавши 156 годин (по графіку - 180 годин), в червні 2005 року позивач не працював, оскільки знаходився у щорічній відпустці. Також в довідці вказано, що середньогодинна тарифна ставка позивача становить 11,76 грн., а середньомісячна заробітна плата розраховується із цього показника та кількості година за графіком (11,76 х 156) = 1834,64 грн. /а.с.10/.
Із наданих позивачем копій розрахункових відомостей за травень - серпень 2005 року (цех 13, таб. № 6403) встановлено, що у серпні 2005 року Позивачу виплачена одноразова допомога при виході на пенсію в розмірі 2 317,00 грн /а.с.8-9/.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що при звільненні йому не була виплачена вихідна допомога, що передбачена умовами Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2005-2006 роки (далі - Галузева угода) у зв'язку із чим, вважав, що відповідач зобов'язаний сплатити йому невиплачену вихідну допомогу та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а також моральну шкоду.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із доведеності того, що відповідачем порушені умови Галузевої угоди, які розповсюджують свою дію на ПрАТ «ІнГЗК» та передбачають обов'язок роботодавця виплатити тримісячну заробітну плату за стаж роботи на підприємстві понад 20 років, а також наявністю у зв'язку з цим підстав для стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в порядку, передбаченому ст.ст. 116, 117 КЗпП України .
Колегія суддів погоджується із такими висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Рішення суду в частині стягнення недоплаченої при звільненні одноразової вихідної допомоги в сумі 4838,09 грн. сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом в цій частині рішення суду не перевіряється.
Відповідно до ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Госпрозрахункові підприємства відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці» самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.
Пунктом 6.1 розділу VІ «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2005-2006 роки, яка була чинною на день звільнення позивача, передбачено, що сторона власника за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором зобов'язується: виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу у розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: тримісячної середньої заробітної плати при стажі від 20 і більше років (а.с.71-87).
Положеннями ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.
Статтею 9 цього ж Закону передбачено, що Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.
Як видно з тексту Галузевої угоди п.1.1. її укладено між власниками (роботодавцями) підприємств, установ, організацій галузі, їх уповноваженими представниками або органами в особі Міністерства промислової політики України, Фонду державного майна України, Федерації металургів України, господарських об'єднань, з однієї сторони (далі - Сторона власників), та профспілкою трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України (далі - ПМГУ) в особі Центрального комітету ПМГУ (далі - Сторона профспілки), з другої сторони.
Від сторони власників угоду підписано Міністром промислової політики України, Головою Фонду держмайна України, Головою Ради Всеукраїнського об'єднання обласних організацій роботодавців підприємств металургійного комплексу «Федерація металургів України», Генеральним директором ТОВ «Метінвест Холдинг», та іншими уповноваженими представниками ( а.с. 71-87).
Метінвест - міжнародна вертикально інтегрована гірничо-металургійна група компаній, керуюча кожним окремим ланцюжком виробничого процесу вартості від здобичі залізної руди та вугля до виробництва готової металопродукції.
Відповідно до інформації, що міститься на офіційному сайті https://ingok.metinvestholding.com/ua, ПрАТ «ІнГЗК» входить до складу Гірничовидобувного дивізіону Групи Метінвест, яка здійснює стратегічне управління гірничо-металургійним бізнесом Групи СКМ, управляючою компанією якої є ТОВ «Метінвест Холдінг».
ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» входить до складу Гірничовидобувного дивізіону Групи Метінвест (відповідна інформація міститься на офіційному сайті //ingok.metinvestholding.com/ua), є загальновідомою і в порядку ч.2 ст.81 ЦПК України не підлягає доказуванню, тому суд вважає, що дія зазначеної Галузевої угоди розповсюджується на ПрАТ «ІнГЗК», оскільки її підписано уповноваженим представником, і застосовуються до врегулювання даних спірних правовідносин між сторонами у справі.
Під час судового розгляду судом встановлено, що на момент виходу на пенсію за власним бажанням позивач мав 34 років стажу роботи на підприємстві відповідача, що перебільшує 20 років, у зв'язку з чим висновок суду, що на позивача розповсюджується дія пункту 6.1. Галузевої угоди та йому при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі тримісячної середньої заробітної плати, колегія суддів вважає правильним.
Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що так як ОСОБА_1, який звільнений 23 квітня 2010 року, не були виплачені всі належні йому суми у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, а повного розрахунку на момент ухвалення рішення судом першої інстанції проведено не було, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в межах заявлених вимог.
Згідно п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (п. 8 Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги в частині незгоди із визначеним судом першої інстанції розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, розміром середнього заробітку за період з 17.07.2005 року по 01.10.2019 року у розмірі 153 499,05 грн грн., виходячи з розрахунку 1255 робочих дня та середньоденної заробітної плати 122,31 грн.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)та в постанові Верховного суду від 09 вересня 2020 року провадження № 61-2578св19.
З огляду на вищевикладене колегія суддів погоджується із висновком суду щодо застосування принципу співмірності до завленої позивачем суми 110 078,40 грн . та стягнення на користь позивача ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 28 620, 36 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду на підставі п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 25 травня 2020 року -залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 10 листопада 2020 року.
Головуючий:
Судді: