Провадження № 22-ц/803/8321/20 Справа № 212/4028/20 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
10 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання: Кислиця І.В.
сторони:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович, та відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 липня 2020 року, яке постановлено суддею Чайкіним І.Б. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 28 липня 2020 року,-
У червні 2020 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук І.В., звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (надалі ПАТ «Кривбасзалізрудком») про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, посилаючись на отримання ним виробничої травми, що потягло за собою втрату професійної працездатності. Висновком МСЕК у 1995 році йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 50 % та визнано особою з інвалідністю третьої групи, внаслідок трудового каліцтва - безстроково.
Просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 236 150,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 80 000,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь держави судовий збір у розмірі 840,80грн.
В решті позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук І.В., ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Також, просить врахувати, що внаслідок отриманої травми та значної втрати професійної працездатності, позивач не має змоги вести звичне життя. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманої травми, позбавлений реалізувати свої звички та бажання, при пересуванні та виконанні робіт по господарству позивач систематично відчуває больові відчуття в області очей, на теперішній час стан його здоров'я не відновлений, негативні зміни у його житті довготривалі.
При цьому, наводить в апеляційній скарзі, як приклад, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 275 000 гривень, за умови, що позивачем втрачено 100 % професійної працездатності.
Також, на постанову Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 522/3388/18, якою визнано розумним, виваженим та справедливим грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 233 000 грн., яке стягнуто з відповідача-роботодавця на користь позивача за умови втрати ним 75% професійної працездатності.
В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Вважає, що позивач помилково зазначив відповідачем ПАТ «Кривбасзалізрудком», оскільки в Акті про нещасний випадок зазначено, що нещасний випадок з позивачем стався в РУ імені Рози Люксембург ВО «Кривбасруда» тресту «Кривбасшахтострой» та ніде не вказано ПАТ «Кривбасзалізрудком», на що суд першої інстанції не звернув уваги.
Вказує на відсутність вини підприємства в настанні нещасного випадку з позивачем, оскільки в Акті про нещасний випадок відсутні особи, які допустили порушення вимог законодавства з охорони праці.
Акцентує увагу на тому, що відсоток втрати професійної працездатності з часом суттєво не погіршився, а отже розмір моральної шкоди необґрунтований.
Також вказує, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466) внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року).
Зокрема, чинним податковим законодавством передбачено, що у разі якщо сума моральної шкоди, визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, на сьогодні це 18 892 грн., сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов'язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення.
Відзиви на апеляційні скарги не надходили.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» - Ратушну О.В., яка наполягала на доводах апеляційної скарги та просила задовольнити апеляційну скаргу відповідача, заперечувала проти доводів апеляційної скарги позивача, просила залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг,колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, щопозивач ОСОБА_1 у період з 10. 08. 1968 року працював на різних посадах РУ ім. Рози Люксембург ВО «Кривбасруда», правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком» ( а.с. 17-20).
Відповідно до Акту №53 від 27.11.1987 року про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом встановлено, що 09 січня 1977 року нещасний випадок на виробництві стався під час виконання позивачем трудових обов'язків, а саме: Відповідно до наряду начальника дільниці ДПК ОСОБА_2 виданому на 2 зміну бригада слюсарів у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , виконувала роботи з демонтажу дозатора південного ствола гор. 765 м. При видачі металобрухту з камери дозатора, металічна футерувальна плита р-р впала з полиці живильника №2 на підошву камери дозатора та перебила дошку, що там лежала. Відбитим шматком дошки, що знаходилась за течкою №3 електрослюсар ОСОБА_1 був травмований в область правого ока.
Пунктом 16.1 Акту про нещасний випадок № 53, причиною нещасного випадку стала незадовільна організація робочого місця та недостатність навчання та інструктажів працюючих безпечним прийомам праці (а.с.10-13).
Висновком МСЕК від 04.07.1995 року ОСОБА_1 первинно встановлено втрату професійної працездатності 50% у зв'язку з трудовим каліцтвом та третю групу інвалідності з 15 грудня 1994 року безстроково. (а.с. 8).
Спір виник з приводу відшкодування роботодавцем моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок нещасного випадку на виробництві при виконанні трудових обов'язків.
Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки травму отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків, і наявності у зв'язку з цим підстав, передбаченихЗаконом України «Про охорону праці», для відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності 04.01.1995 року, тобто встановлено наявність ушкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року (з наступними змінами).
У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР,в редакції1963року,було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14,№ 6-188цс14та №6-207цс14від 24 грудня 2014 року.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4723 00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23 615,00 грн., а максимальний - 944600,00 грн.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
В судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з виробничою травмою позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, на теперішній час, втратив професійну працездатність у розмірі 50%, який встановлено безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
Доводи відповідача про те, що в Акті про нещасний випадок на виробництві не зазначено вини підприємства, в зв'язку з чим це не породжує у відповідача обов'язку відшкодування йому моральної шкоди, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки нещасний випадок з позивачем стався під час виконання ним трудових обов'язків, а ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Крім того, відсутність причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і винною протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач помилково зазначив відповідачем ПАТ «Кривбасзалізрудком», оскільки в Акті про нещасний випадок зазначено, що нещасний випадок з позивачем стався в РУ імені Рози Люксембург ВО «Кривбасруда» тресту «Кривбасшахтострой» та ніде не вказано ПАТ «Кривбасзалізрудком», на що суд першої інстанції не звернув уваги, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки згідно матеріалів справі позивач працював на ш. " Гвардійська" ВО «Кривбасруда». Згідно Акту про нещасний випадок на виробництві № 53 від 27 листопада 1987 року з позивачем стався нещасний випадок при виконанні ним трудових обов'язків, який завірений відтиском печатки Рудоуправління імені В.І. Леніна, а також печатками ДАК «Укррудпром» ДП «Криворізький залізорудний комбінат» шахта «Гвардійська» (а.с. 10-12).
Наведене свідчить про те, що відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком» був правонаступником ш. «Леніна» ВО «Кривбасруда» на якому під час нещасного випадку працював позивач, у зв'язку з чим, колегія суддів робить висновок, що відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком» є належним відповідачем по справі та особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника позивача про те, що розмір стягнутої судом моральної шкоди з відповідача необґрунтований та занижений. Так, при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд не в повній мірі врахував роз'яснення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
З моменту травмування ОСОБА_1 в значній мірі позбавлений можливості реалізувати свої звички та бажання, змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя, при пересуванні та виконанні робіт по господарству позивач систематично відчуває больові відчуття в області очей, на теперішній час стан його здоров'я не відновлений, негативні зміни у його житті довготривалі, тяжкості наслідків, які настали в здоров'ї позивача, незворотності змін його здоров'я, розміру втрати працездатності, постійний характер страждань, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності період роботи у відповідача на протязі багатьох років в умовах впливу шкідливих факторів.
Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок нещасного випадку, тривалості праці позивача в шкідливих умовах, що перевищували нормативи на підприємствах, правонаступником яких є ПАТ «Кривбасзалізрудком», відсоток втрати ним професійної працездатності, на теперішній час, в розмірі 50 % визнання його особою з інвалідністю, що встановлені безстроково, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 80 00,00 грн. до 150 000,00 грн.
Посилання представника позивача, як приклад, на судові рішення у цивільних справах, які виникли з подібних правовідносин, а саме наПостанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою стягнуто більшісуми компенсації моральної шкоди, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступні обставини.
Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те,що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне.
Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Аргументи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Зі змістуположень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров'я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави та збільшує цей розмірі з 840,80 грн. до 1500,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.
Крім того, з відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 2250,00 грн. за подання позивачем апеляційної скарги (1500,00 грн. х 150%).
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 липня 2020 року змінити, збільшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 з 80 000,00 гривень до 150000 (сто п'ятдесят тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 липня 2020 року змінити, збільшивши розмір стягнутого з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судового збору з 840 гривень 80 копійок до 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень 00 (нуль) копійок.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» за подання апеляційної скарги позивача на користь держави судовий збір у розмірі 2250 (дві тисячі двісті п'ятдесят) гривень 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 10 листопада 2020 року.
Головуючий:
Судді: