21 квітня 2010 р. № 44/538-б
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Яценко О.В. -головуючого ( доповідач у справі)
Катеринчук Л.Й.
Білошкап О.В.
розглянувши касаційну скаргуДержавної податкової адміністрації у м. Києві
на постановугосподарського суду м. Києва від 05.10.2009р.
у справі
господарського суду№ 44/538-б
м. Києва
за заявою
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Практікер"
Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомерц груп"
пробанкрутство
в судове засідання представники сторін не з'явились
ухвалою господарського суду м. Києва від 25.08.2009 року порушено провадження у справі про визнання банкрутом товариство з обмеженою відповідальністю " Спецкомерц груп"" (далі -боржника) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Практікер" (далі - ініціюючого кредитора) з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі -Закону).
Постановою господарського суду м. Києві від 05.10.2009 року боржника визнано банкрутом, та припинено процедуру розпорядження майном, відкрито ліквідаційну процедуру з майновими вимогами до банкрута в сумі 46689,00грн., значено ліквідатором банкрута ініціюючого кредитора товариство з обмеженою відповідальністю "Практікер".
Не погоджуючись з прийнятою постановою, Державна податкова адміністрація у м. Києві (далі -інспекція) звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції і провадження у справі припинити, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 7, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закону), статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України).
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
За приписами статті 107 ГПК України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.
Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.
Отже, процедура банкрутства відповідно до статті 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( частина 1 статті 23 Закону).
Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.
Відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.
Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за статтею 52 Закону унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.
Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати податкові зобов'язання.
В силу приписів ч.2 ст.1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Таким чином, касаційна інстанція не обмежується перевіркою доводів заявника касаційної скарги.
За приписами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йог банкрутом" право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.
Загальні підстави для порушення провадження у справі про банкрутство визначені п.3 ст.6 Закону. Цією нормою передбачено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.
Вимоги до заяви про порушення справи про банкрутство встановлені ст.7 Закону.
Відповідно до п.1 ст.7 Закону заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити, зокрема: виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання.
Відповідно до ч.7, ч. 8 ст.7 Закону 7. заява кредитора повинна містити крім відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, такі відомості: розмір вимог кредитора до боржника з зазначенням розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті; виклад обставин, що підтверджують наявність зобов'язання боржника перед кредитором, з якого виникла вимога, а також строк його виконання; докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в триста мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено цим Законом; докази обгрунтованості вимог кредитора; інші обставини, на яких грунтується заява кредитора. До заяви кредитора додаються відповідні документи: рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника; копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів; докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою у разі, якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, забезпечена активами боржника.
Згідно з ч.7 ст.7 Закону у разі звернення до суду кредитора із заявою про порушення справи про банкрутство у підготовчому засіданні з'ясовуються ознаки його неплатоспроможності.
За змістом ч.3 ст.6 та ч.7, ч. 8 ст.7 Закону справа про банкрутство порушується господарським судом лише у разі підтвердження кредитором своїх вимог документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство.
Статтею 16 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.
Відповідно до вимог статті 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців”, який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.
Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.
Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).
Згідно з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.
Державний реєстратор залишає реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу без розгляду та повідомляє про це заявника у випадках і в порядку, встановлених частиною п'ятою цієї статті. У разі повернення до державного реєстратора рекомендованого листа з відміткою відділення зв'язку про відсутність юридичної особи за вказаною адресою або неподання юридичною особою протягом місяця з дати направлення їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.
Таким чином, зазначені вище норми передбачають можливість внесення реєстратором, після дотримання передбаченої ст. 19 Закону України " Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" процедури, до реєстру запису про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням , а також запису про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу. Внесення вказаних записів має різну правову природу, а також різні правові наслідки, в зв'язку з чим , вказані відомості не є тотожними, тобто внесення до реєстру запису про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу не може слугувати доказом відсутності боржника.
Обґрунтовуючи відсутність боржника за місцезнаходженням, ініціюючий кредитор послався на акт від 30.06.2009р. про відсутність ТОВ "Спецкомерц Груп" за адресою м. Київ, вул. Володимирська, буд. 7 оф.1. Разом з тим, відповідно до копії витягу з ЄДРПОУ від 30.09.2009 №336020 адреса місцезнаходження боржника є м. Київ, Шевченківський район, вул. Володимирська, буд.7, оф.1 (том 1 а.с. 23). Статус відомостей про юридичну особу не підтверджено - відсутність за місцезнаходження.
Зважаючи на викладене, з посиланням на приписи частин 1, 3 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», суд при порушенні справи про банкрутство відповідно до статті 52 Закону не надав оцінки зазначеній відповіді на предмет її належності в обґрунтування обставин відсутності боржника за адресою місцезнаходження (з такими висновками погодився Верховний Суд України в постанові №07/297 від 06.11.2007 року у справі №43/427).
Окрім того, частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.
При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.
Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.
За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 36 ГПК України встановлено, що оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також на вимогу суду.
Як вбачається із матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Практікер". Заява мотивована тим, що боржник не виконав умови договору поставки від 22.02.2008 року та має заборгованість у розмірі 46689 грн.(сорок шість тисяч шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 00 коп. Безспірність своїх вимог ініціюючий кредитор обґрунтовував визнанням боржником суми боргу згідно відповіді на претензію від 30.05.2008 року (том 1 а.с.10), та не надав виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Постановою суду від 05.10.2009 року боржника визнано банкрутом на підставі статті 52 Закону (том 1 а.с. 28-30). Постанова мотивована тим, що заявлені ініціюючим кредитором вимоги підтверджуються документально та відповідно до висновків суду є достатніми підставами для визнання боржника банкрутом за статтею 52 Закону.
Судом не дано оцінки наявності виконавчих документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Також судом не дано оцінки обґрунтованості доводів ініціюючого кредитора на предмет відсутності боржника за адресою місцезнаходження відповідно до зазначених приписів статей 17-19 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців”.
З огляду на це висновки суду про підставність порушення провадження у справі за спрощеною процедурою в порядку статті 52 Закону та можливість визнання боржника банкрутом не можна вважати обґрунтованими та такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Окрім того, інспекцією надано докази подання боржником декларації з податку на прибуток за 2008 рік та відображенням в них прибутку, що говорить про здійснення боржником господарської діяльності. Так, Декларацією від 06.05.2008 року боржник самостійно задекларував свій валовий дохід на суму 8942988 грн. та валові витрати 8938861грн.
Відтак, встановлення в ході розгляду обставин спірності грошових вимог ініціюючого кредитора свідчить про безпідставність порушення провадження у справі про банкрутство та вимагає припинення в цілому провадження у справі про банкрутство.
З таким висновком погодився Верховний Суд України, зазначивши у пункті 36 Постанови Пленуму №15 "Про судову практику в справах про банкрутство" від 18.12.2009року: " Законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 11 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору). "
З огляду на зазначене, постанову господарського суду м. Києва від 05.10.2009 року у справі №44/538-б про визнання боржника банкрутом необхідно скасувати, а провадження у справі припинити.
Відповідно до статті 122 ГПК України, суд вважає необхідним зобов'язати державного реєстратора за адресою місцезнаходження боржника внести до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців дані про скасування постанови господарського суду м. Києва від 05.10.2009 року у справі №44/538-б року та припинення провадження у справі № 44/538-б.
Відповідно до ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. касаційне оскарження постанов (ухвал) Вищого господарського суду України, прийнятих за наслідками розгляду касаційної скарги (подання) не передбачено.
На підставі викладеного, та керуючись пунктом 7 частини першої статті 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", пунктом 11 частини першої статті 80 ГПК України, статтями 86, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України -
1.Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у м. Києві на постанову господарського суду м. Києва від 05.10.2009 р. у справі №44/538-б задовольнити.
2.Постанову господарського суду м. Києва від 05.10.2009 р. у справі №44/538-б скасувати. Провадження у справі припинити.
3.Державному реєстратору внести до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців дані про скасування постанови господарського суду м. Києва від 05.10.2009р. та припинення провадження у справі №44/538-б про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомерц груп".
Головуючий О.В. Яценко
Судді Л.Й. Катеринчук
О.В. Білошкап