Справа № 127/16263/20
Провадження № 2/127/2547/20
30.10.2020 Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Сичука М.М.,
за участю секретаря судового засідання Коровай А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання позики спільним боргом подружжя,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання позики спільним боргом подружжя.
Позов мотивовано тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. В подальшому у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З метою придбання житла для родини сторони вирішили позичити кошти. Так, 12 500,00 доларів США їм позичила мати відповідача ОСОБА_4 , а 18 000,00 доларів США їм позичила мати позивача ОСОБА_5 .
Отримавши дані кошти, сторони купили трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , де на даний час зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх дочка ОСОБА_3 .
Відповідно до розписки певну частину коштів за три місяці сторони виплатили ще перебуваючи у шлюбі, а остання частина коштів так і залишилася не повернутою.
В подальшому шлюб згідно рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24.05.2019 року між ними було розірвано.
12.03.2020 року Вінницький міський суд Вінницької області виніс рішення (цивільна справа № 127/164596/19), згідно якого з позивача було стягнуто на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики (розпискою) від 16.11.2013 року у розмірі 10 000,00 доларів США та 3% річних у розмірі 112,70 доларів США.
Позивач вважає, що його права були порушені тим, що даний борг є спільним боргом сім'ї і підлягає стягненню в рівних частинах з обох осіб подружжя.
Також позивач зазначає, що відповідач була присутня при передачі коштів, надавала свою згоду на їх отримання та достеменно знала про їх цільове призначення, що і підтвердилося під час судового засідання по справі № 127/16456/19.
У зв'язку з вищенаведеним позивач звернувся до суду та просив визнати позику у розмірі 10 000,00 доларів США та 3% річних у розмірі 112,70 доларів США спільним боргом подружжя, а саме спільним боргом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_7 в судовому засіданні позов підтримала.
Відповідач ОСОБА_2 заперечила проти задоволення позову, надавши суду відзив на позов. Відзив мотивований тим, що за час перебування у шлюбі ОСОБА_2 і ОСОБА_1 була придбана квартира по Ѕ на кожного за договором купівлі - продажу від 19.11.2013 року. ОСОБА_2 і ОСОБА_1 окремо, від свого імені кожний, здійснили оплату за договором купівлі - продажу квартири від 19.11.2013 року. До придбання квартири по Ѕ ОСОБА_2 і ОСОБА_1 кожен за окремим договором позики від 16.11.2013 року позичили у ОСОБА_6 по 12 500,00 доларів США на однакових умовах повернення. Строк дії обох договорів позики до 01.11.2023 року, оплата рівними частинами по 1 250,00 доларів США - щорічно. Таким чином, загальна сума коштів позичена ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на придбання квартири під час перебування у шлюбі становить 25 000,00 доларів США, яка відповідно до ст. 61 СК України і є спільною сумісною власністю подружжя частки якій є рівними і частка кожного з подружжя складає по 12 500,00 доларів США відповідно, що кореспондується з персонально укладеними договорами позики. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12.03.2020 року, яке набуло законної сили 07.08.2020 року було стягнуто на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики (розпискою) від 16.11.2013 року у розмірі 10 000,00 доларів США та 3% річних у розмірі 112,70 доларів США. В той час ОСОБА_2 добровільно виконала свої зобов'язання, строк виконання яких настав, за договором позики від 16.11.2013 року і повернула ОСОБА_6 6 250,00 доларів США, що підтверджується розпискою ОСОБА_6 про повернення боргу від 25.08.2019 року.
Також в матеріалах справи міститься відповідь на відзив.
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що являється матір'ю позивача ОСОБА_1 Кошти по розписці в сумі 12 500,00 доларів США були позичені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в матері останньої - ОСОБА_6 Кошти позичалися на квартиру.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що являється матір'ю відповідача ОСОБА_2 . З дня реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали з матір'ю відповідачки. Згодом у сторін виникло питання стосовно купівлі квартири і у них не вистачало 25 000,00 доларів США. ОСОБА_6 зазначає, що дану суму вона взяла у борг у інших осіб, так як у них було остаточне рішення купувати квартиру в рівних частках, то відповідно ОСОБА_6 позичила ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кошти по 12 500,00 доларів кожному окремо, по різних розписках.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши наведені в позові доводи та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.08.2005 року по 24.05.2019 року, що підтверджується рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24.05.2019 року.
16 листопада 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 був укладений договір позики грошей у формі розписки, згідно умов якого позивач ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_6 12 500 доларів США строком на 10 років, які зобов'язався повернути до 01.11.2023 року частинами по 1 250,00 доларів на рік.
Дані обставини встановлені рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12.03.2020 року, яке набрало законної сили 07.08.2020 року.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12.03.2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики (розпискою) від 16 листопада 2013 року у розмірі 10 000,00 доларів США та три проценти річних у розмірі 112,70 доларів США. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Також в матеріалах справи наявна розписка від 16.11.2013 року, з якої видно що відповідач ОСОБА_8 получила в борг 12 500,00 доларів США у ОСОБА_6 строком на 10 років з щорічною виплатою 1250,00 доларів США. Зобов'язується повернути борг в строк до 01.11.2023 року.
Відповідно до розписки про повернення боргу від 25.08.2019 року ОСОБА_6 отримала від ОСОБА_2 6 250,00 доларів США передані під розписку від 16.11.2013 року. Борг повернено частково за 2013-2014; 2014-2015; 2015-2016; 2016-2017; 2017-2018 (за п'ять років). Претензій до ОСОБА_2 не має.
В той же час, за матеріалами справи, відповідно до копії договору купівлі - продажу квартири від 19.11.2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павлюк І.І., зареєстрований в реєстрі за № 2207 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали у власність по Ѕ частці кожний, трикімнатну квартиру за АДРЕСА_2 . За домовленістю сторін продаж квартири вчиняється за 351 018,00 грн.
Позивач, зазначає те, що борг, який укладений між ним та ОСОБА_6 був повністю витрачений на користь сім'ї, а саме на придбання квартири, які до моменту розірвання шлюбу сторони сплачували за рахунок спільних коштів подружжя, позивач вважає, що режим особистої приватної власності колишньої дружини на цю розписку трансформується у режим спільної сумісної власності подружжя.
Дійсно, правила статті 62 СК України передбачають можливість зміни правового режиму особистого майна одного з подружжя, яке внаслідок спільних дій чи затрат подружжя істотно збільшилося у вартості, на інший правовий режим спільної власності. У такому разі режим особистого майна одного з подружжя трансформується у правовий режим спільної сумісної власності подружжя.
Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.
За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Як роз'яснено у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі - постанови Пленуму) спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття ( кошти, за яке майно набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Як зазначено в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року щодо змісту статті 541 ЦК України, який свідчить про те, що солідарне зобов'язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом. Тобто солідарні зобов'язання виникають лише у випадках, передбачених договором чи актом чинного законодавства (див. наприклад постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (провадження № 14-81 цс 18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178 цс 18), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (провадження № 14-386 цс 18), від 23 січня 2019 року у справі № 712/21651/12) (провадження № 14-526 цс 18)).
При вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов'язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї, якщо питання про поділ цих зобов'язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов'язаннями солідарно усім своїм майном.
Як зазначалось вище, відповідно до копії договору купівлі - продажу квартири від 19.11.2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павлюк І.І., зареєстрований в реєстрі за № 2207 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали у власність по Ѕ частці кожний, трикімнатну квартиру за АДРЕСА_2 . За домовленістю сторін продаж квартири вчиняється за 351 018,00 грн.
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 окремо, від свого імені кожний, здійснили оплату за договором купівлі - продажу квартири від 19.11.2013 року, по 175 509,00 грн. кожний, що підтверджується платіжним дорученням № 1 (# 18650782) від 19.11.2013 року та платіжним дорученням № 1 (# 18651047) від 19.11.2013 року.
Отже, твердження, що позичені кошти позивачем були використані в інтересах сім'ї, а саме на купівлю квартири і є спільним боргом подружжя не ґрунтуються на матеріалах справи, та спростовуються розпискою укладеною між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , а також договором купівлі - продажу квартири від 19.11.2013 року, яким сторони придбали у власність по Ѕ частці кожний та здійснення оплати за квартиру від свого імені кожний, що підтверджується квитанціями.
Крім того як вбачається, із спірної розписки від 16.11.2013 року, то в ній не зазначено що остання укладена в інтересах сім'ї.
За такого доводи позивача щодо розповсюдження на розписку режиму спільної сумісної власності є безпідставними.
Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Таким чином, переведення частини боргу з одного з подружжя на іншого не може відбуватися автоматично і без згоди кредитора на підставі тільки договору чи рішення суду про поділ майна подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
З наведеної норми вбачається, що клопотання про заміну відповідача або залучення співвідповідача може заявити лише позивач у справі.
У звязку з вищенаведеного суд зазначає, що позивач не надавав клопотання про залучення кредитора ОСОБА_6 в якості співідповідача, яка є кредитором та не була залучена до участі в справі в яксоті сторони.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання позики спільним боргом подружжя.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, не підлягають стягненню з відповідача.
Згідно п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи.
Між Вдовиченко М.І. та ОСОБА_2 був укладений договір про надання правової допомоги № 01/08 від 31.08.2020 року, згідно з яким Вдовиченко М.І. надана правова допомога із представництва та захисту законних прав останньої.
Відповідно до платіжного доручення № 5345003 від 31.08.2020 року ОСОБА_2 було сплачено 6 000,00 грн.
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, № 33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, № 37246/04).
Відповідно до акту прийому передачі наданих послуг (виконаня робіт) та понесених фактичних витрат за договором про надання правової допомоги № 01/08 від 31.08.2020 року від 30.10.2020 року адвокатом Вдовиченко М.І. була надано такі послуги: усна консультація з вивченням документів, правовий аналіз спору, аналіз судової практики, визначення правової позиції, складання відзиву на позовну заяву, складання клопотання про виклик свідка, участь в судових засіданнях.
Відтак, ураховуючи засади виваженості, розумності та справедливості, суд приходить до висновку до часткового задоволення вимоги про стягнення судових витрат з ОСОБА_1 в розмірі 4 000,00 грн. з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); відмови в задоволенні позову; часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт (зокрема, написання відзиву та збирання доказів); ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 60, 61, 62, 63, 65 СК України, ст.ст. 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання позики спільним боргом подружжя відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, пов'язані із наданням правової допомоги у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Суддя