Справа № 428/7270/20
Провадження №3/428/1837/2020
23 вересня 2020 року м. Сєвєродонецьк
Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:
судді Комплєктової Т.О.,
за участі секретаря Кожем'яки А.В.,
розглянувши матеріали, які надійшли з УПП в Луганській області ДПП про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 126 КУпАП:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , не працюючого, місце проживання: АДРЕСА_1 ,
До Сєвєродонецького міського суду Луганської області надійшов адміністративний матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 126 КУпАП ОСОБА_1 .
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії БД № 293555 від 20.08.2020 року, 20.08.2020 року о 16 годині 09 хвилин в м. Сєвєродонецьку по вул. Новікова, 16, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Renault 25 д.н.з. НОМЕР_2 , відносно якого встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами від 14.02.2018 ВП№16316177 Сєвєродонецьким міським ВДВС Головного територіального управління юстиції.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив. Таким чином особа, що притягається до адміністративної відповідальності, будучи належним чином повідомленою відповідно до положень ст. ст. 268, 277-2 КУпАП України про день, час та місце розгляду справи не з'явилася, про причини неявки не повідомила, суд, виходячи з вище зазначених правових норм, беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, вважає можливим провести розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 .
Дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Так, суд зобов'язаний виконувати завдання Кодексу України про адміністративне правопорушення, передбачені ст.1 КУпАП, у якій зазначено, що завданням Кодексу України про адміністративне правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку,зміцнення законності,запобігання правопорушення, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно ст.ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. При цьому орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Так, на підтвердження вини ОСОБА_1 органом поліції були надані наступні докази: копія постанови державного виконавця Сєвєродонецького відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 14.02.2018 року ВП № 16316177, відповідно до якої ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві керування транспортним засобом до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі та відеозапис.
Однак суд зазначає, що в матеріалах адміністративного правопорушення відсутні докази, що ВДВС належним чином ознайомив ОСОБА_1 про прийняте рішення, яке обмежує його права та законні інтереси на керування транспортними засобами, та роз'яснив порядок та строки його оскарження, що суд розцінює як порушення його права на захист, а тому, наявність постанови Сєвєродонецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 14.02.2018 року, якою обмежено право ОСОБА_1 на керування транспортними засобами в зв'язку із заборгованістю по аліментним платежам без доказів, які б підтверджували, що йому було відомо про наявність вказаної постанови, спростовує умисел ОСОБА_1 на керування транспортним засобом, як особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження на вказане право, оскільки в матеріалах справи відсутні об'єктивні дані, що про таке обмеження йому було повідомлено.
Приймаючи до уваги, що всі сумніви щодо доведеності вини правопорушника слід тлумачити на його користь, за відсутності переконливих доказів вини ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, що при розгляді справи не доведено, що в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 126 КУпАП, а вказане правопорушення задокументовано в законний спосіб, з огляду на вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов'язок відповідно до закону здійснювати неупереджений розгляд та ухвалювати обґрунтовані рішення.
Відповідно до цієї ж статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов'язок сприяти максимальному забезпеченню процесуальних прав учасників судового провадження.
Презумпція невинуватості - є конституційною гарантією, яка закріплена статтею 62 Основного закону України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Положеннями ч.1 ст.11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948р. та ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 р., ратифікованою Україною передбачено, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Суд наголошує, що правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпція.
Так, згідно п.4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотне.
В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов'язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.
Крім того, у п.21 свого рішення у справі «Надточий проти України» від 15 травня 2008 року ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, оцінюючи надані докази, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, передбачений ч. 3 ст. 126 КУпАП, а отже провадження по справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 247, 252, 283, 284 КУпАП, суддя -
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 126 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена до Луганського апеляційного суду у десятиденний строк з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Сєвєродонецький міський суд.
Суддя Т. О. Комплєктова