Справа №295/12882/20
1-кс/295/5284/20
Про повернення клопотання для усунення недоліків
30.10.2020 року м. Житомир
Слідчий суддя Богунського районного суду міста Житомира ОСОБА_1 ,
розглянувши клопотання слідчого Житомирського РВП Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_2 , погоджене прокурором Житомирської місцевої прокуратури ОСОБА_3 , про накладення арешту на майно, подане в кримінальному провадженні № 12020060170000714 від 22.10.2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України,-
Слідчий за погодженням з прокурором звернувся з клопотанням, в якому просить накласти арешт на автомобіль марки «Гезель», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ніж та мобільний телефон марки «MAXVI С20», та тимчасового позбавити власника ОСОБА_4 можливості відчуження, розпорядження та користування вказаним майном.
Дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання не відповідає вимогам ст. 171 КПК України, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.
За правилами ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
В обґрунтування клопотання слідчий послався на необхідність збереження речових доказів.
В той же час, частиною 2 ст. 173 КПК України визначено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати, серед іншого, правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України).
Правові підстави для накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів визначені частиною третьою статті 170 КПК України, згідно з якою арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Згідно ч. 2 ст. 98 КПК України документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.
Сукупний аналіз ст.ст. 98, 170, 171, 173 КПК України дає підстави слідчому судді вважати, що клопотання про арешт повинно містити відповідне обґрунтування з абсолютним дотриманням викладених правових норм. У разі подання клопотання про арешт майна у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України, в ньому повинно бути зазначено, яким з ознак, визначених в ч. 1 ст. 98 КПК України, відповідає майно, на яке слідчий просить накласти арешт, з відповідним мотивуванням відповідно до обставин конкретного кримінального провадження.
Всупереч викладеним вище нормам КПК України в клопотанні про арешт майна не конкретизовано, якому з критеріїв, зазначених в ч. 1 ст. 98 КПК України, відповідають автомобіль, ніж та мобільний телефон, які було вилучено під час огляду місця події; в чому полягає загроза приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження вже вилученого майна, та їх відношення до кримінального провадження.
Також, відповідно до ч. 1 ст. 172 КПК України клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю, в тому числі, власника майна.
Всупереч п. 3 ч. 2 ст. 171 КПК України в клопотанні не зазначено, хто є власником вилученого майна, не зазначені документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; відсутні будь - які контактні дані, які б могли забезпечити оперативний виклик власника майна в судове засідання.
Слідчий у клопотання просить його розгляд проводити без участі особи, у володінні якої знаходиться майно, на яке слідчий просить накласти арешт, з метою забезпечення арешту майна та попередження можливого відчуження майна.
За правилами ч. 2 ст. 172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
У клопотанні слідчого відсутнє обґрунтування необхідності розглядати клопотання без участі власника чи володільця майна, відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України, оскільки, як вбачається зі змісту клопотання, майно, на яке слідчий просить накласти арешт, є тимчасово вилученим.
Вирішення питання про арешт майна без повідомлення його власника без наявності для цього достатніх правових підстав є грубим порушенням права приватної власності.
Крім того, частиною 1 статті 171 КПК України передбачено загальний порядок звернення прокурора, слідчого за погодженням з прокурором, а також цивільного позивача з клопотанням про арешт майна до слідчого судді.
Відповідно до ч. 1 ст. 64-2 КПК України третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи.
Згідно з ч. 2 ст. 64-2 КПК України третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна.
Разом з тим, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 169 КПК України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови в задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна.
Таким чином, системний аналіз викладених норм КПК України дає підстави слідчому судді дійти до висновку, що з клопотанням про арешт майна третіх осіб має право звернутися виключно прокурор.
Слідчим суддею встановлено, що слідчий просить накласти арешт на майно, яке було вилучено у ОСОБА_4 , однак у клопотанні не визначено його процесуальний статус.
Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, в кримінальному провадженні № 12020060170000714 підозра жодній особі не повідомлена, юридичних осіб, щодо яких здійснюється це кримінальне провадження - не вказано.
Враховуючи викладене, у зв'язку з тим, що в цьому кримінальному провадженні на час звернення до слідчого судді відсутні підозрювані та юридичні особи, щодо яких здійснюється провадження, майно, на яке слідчий просить накласти арешт, вважається майном третьої особи, а тому з клопотанням про його арешт, відповідно до ст. 64-2 КПК України, повинен звертатися виключно прокурор.
Звернення з клопотанням про арешт майна неналежною особою може в подальшому призвести до визнання доказів, отриманих в результаті проведення слідчих дій, недопустимими.
Відповідно до частини третьої ст. 172 КПК України слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу та встановлює строк в сімдесят дві години для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.
Таким чином, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, всупереч вимогам ч. 2 ст. 64-2, с. 170, ч. 1 ст. 171 КПК України, не містить обґрунтованої підстави та мети накладення арешту, не містить відомостей щодо власника та володільця вилученого майна, його контактних даних, не зазначені документи, які підтверджують право власності на це майно, містить необґрунтоване клопотання про вирішення питання про арешт майна без участі його володільця, подано особою, яка в даному випадку немає повноважень на звернення з таким клопотанням.
З огляду на викладене, слідчий суддя повертає клопотання прокурору для усунення недоліків на підставі статті 172 КПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 309 КПК України ухвала слідчого судді про повернення клопотання про арешт майна для усунення недоліків в апеляційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 98, 170, 171, 172 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого Житомирського РВП Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_2 , про накладення арешту на майно, подане в кримінальному провадженні №12020060170000714 від 22.10.2020 року - повернути прокурору для усунення недоліків.
Встановити строк для усунення зазначених недоліків, що не перевищує 72 години з моменту отримання копії ухвали.
Після усунення недоліків сторона кримінального провадження не позбавлена права повторно звернутись з даним клопотанням до слідчого судді в загальному порядку.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1