1/1371
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
06 листопада 2020 року м. Київ № 640/27328/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом
ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України,
колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів міністерства юстиції,
третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача
товариство з обмеженою відповідальністю «КБУ ЖИТЛО БУД»
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Міністерства юстиції України (надалі - відповідач 1), адреса: 01001, місто Київ, вулиця Городецького, будинок 13, колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів міністерства юстиції (надалі - відповідач 2), адреса: 01001, місто Київ, вулиця Городецького, будинок 13, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «КБУ ЖИТЛО БУД» (надалі - третя особа), адреса: 03028, місто Київ, вулиця Стратегічне Шосе, будинок 53, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 08 жовтня 2020 року № 3482/5 «Про задоволення скарги»;
- визнати протиправним та скасувати висновок колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів міністерства юстиції від 18 серпня 2020 року за результатами розгляду скарги ТОВ «КБК ЖИТЛО БУД» на дії державного реєстратора комунального підприємства «Світоч» Дмитрунця Л.В. від 10 березня 2020 року зареєстровану в Мін'юсті 11 березня 2020 року за № 7774-33-20;
- зобов'язати Міністерство юстиції України поновити рішення від 14 червня 2019 року № № 47352755, 47352826, 47352869, 47353101, 473661161, 47361667, 47361919, 47352927, 47361455, 47352794, 47353003, прийняті державним реєстратором комунального підприємства «Світоч» Дмитрунцем Любомиром Васильовичем.
Підставами позову вказано порушення суб'єктом владних повноважень прав позивача внаслідок протиправних дій суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У той же час, згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до частин 1, 3 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно - правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом даного позову є визнання протиправними та скасування наказу та висновку суб'єкта владних повноважень щодо дій державного реєстратора пов'язаних з правом власності на нерухоме майно.
Дослідивши та проаналізувавши наявні у справі матеріали, оцінивши їх з урахуванням наведених вище норм права, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини щодо скасування вищезазначеного наказу та висновку про скасування реєстраційної дії щодо державної реєстрації права користування нерухомим майном, що належить позивачу на праві приватної власності, є похідними від приватно-правових відносин і для вирішення питання щодо відповідності чи невідповідності рішень Міністерства юстиції України та Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України під час здійснення ними дій щодо скасування реєстраційних дій про право власності - є встановлення у особи права на володіння, користування та розпорядження майном, яке, як стверджує позивач, є його приватною власністю. Тобто, першочергово існує спір про цивільне майнове право.
З аналізу вищевикладеного суд приходить до висновку, що спір у цій справі хоч і стосується рішень суб'єкта владних повноважень, проте випливає із відносин захисту майнових (приватних) прав позивача.
Між тим, правовідносини, що виникають з майнових відносин, в тому числі у спорах між юридичними та фізичними особи не є правовідносинами, врегульованими адміністративною юрисдикцією, а спір, що виник на підставі них не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
З врахуванням наведеного суд вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства якщо підлягає захисту право приватної власності.
В залежності від суб'єктного складу сторін спір може також розглядатись в порядку господарського судочинства.
З урахуванням наведеного та враховуючи зміст заявлених позовних вимог, суд зазначає, що даний спір не підлягає розгляду адміністративним судом та віднесений до юрисдикції загального суду за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі вищевикладеного, керуючись положеннями статей 2, 19, пункту 1 частини 1 статті 170, статей 171, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів міністерства юстиції, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «КБУ ЖИТЛО БУД» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
2. Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати позивачу негайно з позовними матеріалами.
Відповідно до частин четвертої - п'ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржено. У разі скасування ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.
Ухвала набирає законної сили згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України з моменту її підписання суддею (суддями).
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом п'ятнадцяти днів, з дня складання повного тексту ухвали.
Суддя Н.В. Клочкова