04 листопада 2020 року м. Ужгород№ 260/237/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Луцович М.М.
при секретарі судових засідань - Полянич В.І.
та осіб, що беруть участь у справі:
сторони в судове засідання - не з'явилися;
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Тячівської районної державної адміністрації (пл. Незалежності, буд. 30,м. Тячів, Закарпатська область,90500) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Тячівської районної державної адміністрації про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 15.01.2020 року позивача звільнили з роботи у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України та п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу». Позивач наголошує, що порівняно з іншими адміністраторами, які залишилися працювати у відповідача, вона має найбільш високу кваліфікацію і продуктивність праці, що підтверджується документами про підвищення кваліфікації, звітами за 2018 та 2019 роки по координаторах, згідно яких нею прийнято і видано найбільше документів порівняно з іншими працівниками, інформацією з Тячівської райдержадміністрації, де зазначено, що на позивача за період 01 по 31 серпня 2017 року покладалися обов'язки керівника Центру та з 22 липня по 09 серпня 2019 року заступника керівника Центру надання адміністративних послуг. Виходячи з викладеного, позивач наголошує, що вона має переважне перед іншими право на залишення на роботі, однак відповідач проігнорував та недотримався вимог статей 42 та 49.2 КЗпП України чим порушив права позивача.
04.11.2020 року до суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд даної справи за відсутності позивача та представника позивача.
02.03.2020 року до суду надійшов відзив на позов, згідно якого представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, вказавши на те, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства України та жодних трудових прав позивача не було порушено.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.
Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних матеріалів.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 року № 91 "Деякі питання діяльності місцевих державних адміністрацій" (зі змінами), розпоряджень голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 30.10.2019 № 81-р "Про граничну чисельність працівників районних державних адміністрацій", від 22.11.2019 № 103-р "Про упорядкування структури та чисельності працівників районних державних адміністрацій" були прийняті відповідні розпорядження голови районної державної адміністрації, якими зменшено граничну чисельність працівників Тячівської районної державної адміністрації, на підставі яких проводилося скорочення штату працівників.
Згідно протоколу профспілкових зборів в Тячівській районній державній адміністрації від 06 вересня 2019 року керівником апарату державної адміністрації проінформовано присутніх про заплановане Урядом скорочення чисельності районних державних адміністрацій та зменшення видатків на оплату праці на 2020 рік (а.с. 60-63).
Так, згідно розпорядження Закарпатської обласної державної адміністрації від 30.10.2019 року №81-р "Про граничну чисельність працівників районних державних адміністрацій" - доведено граничну чисельність працівників районної держадміністрації в кількості 142 одиниці, в тому числі апарату - 18 (а.с. 59).
Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
На виконання розпорядження від 30.10.2019 року №81-р "Про граничну чисельність працівників районних державних адміністрацій" - були прийняті відповідні розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації від 31.10.2019 № 507 "Про встановлення граничної чисельності працівників Тячівської районної державної адміністрації" та №89-к "Про попередження про можливе майбутнє вивільнення".
В подальшому, Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 03.11.2019 №926 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 р. № 746", згідно якої внесені зміни в постанову Кабінету Міністрів України у від 25.03.2014 р. №91, якою затверджена оновлена гранична чисельність працівників місцевих державних адміністрацій, яка діє із 19.11.2019 р.
На виконання зазначеної постанови були прийняті розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 22.11.2019 № 103-р "Про упорядкування структури та чисельності працівників районних державних адміністрацій" (а.с. 55) та відповідне розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації від 26.11.2019 № 563 "Про упорядкування структури та чисельності працівників районних державних адміністрацій" та встановлено граничну чисельність працівників державної адміністрації 127 штатних одиниць, в тому числі апарат -16 (а.с. 53-54).
Таким чином, в Тячівській районній державній адміністрації відбувалося скорочення чисельності працівників.
Згідно наказу від 31.10.2019 року №190-к позивача було попереджено про можливе майбутнє вивільнення з 08.01.2020 року (а.с. 68-73).
Відповідно до Попередження про наступне вивільнення позивачеві було запропоновано вакантну посаду адміністратора центру надання адміністративних послуг та державної реєстрації державної адміністрації (а.с. 75).
Згідно наказу від 21.12.2019 року №212-к позивача було звільнено з роботи з 15.01.2020 року, відповідно до п. 1 ч. 1, 4 ст. 87 Закону України "Про державну службу", п. 1 ст. 40, ст. 44 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штатної чисельності працівників Тячівської РДА (а.с. 6).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Статтею 49-2 КЗпП України встановлено порядок вивільнення працівників.
Згідно ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Відповідно до ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Згідно ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Відповідно до ч. 4 ст. 49-2 КЗпП України (в редакції чинній до 02.02.2020 року) вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пов'язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.
Згідно до ч. 5 ст. 49-2 КЗпП України (в редакції чинній до 02.02.2020 року) державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.
На дату виникнення спірних правовідносин, була чинна редакція ст. 49-2 КЗпП України (в редакції до внесення змін Законом України від 12 грудня 2019 року № 378-IX, який набув чинності з 02.02.2020 року), згідно якої роботодавець був зобов'язаний: про наступне вивільнення працівників персонально попередити не пізніше ніж за два місяці; при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховувати переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством; одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці пропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України від 10.12.2015 р. № 889-VІІІ "Про державну службу" підставою (далі - Закон № 889-VІІІ) для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Частиною третьою статті 87 Закону № 889-VІІІ передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Відповідно до вимог ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.
Відповідно до ч. 5 ст. 43 КЗпП України виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.
Згідно ч. 7, ч. 8 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Як встановлено судом в ході розгляду справи по суті та підтверджується наявними матеріалами, згідно штатного розпису на 2019 рік кількість штатних посад управлінь та відділів Тячівської районної державної адміністрації становила - 52, апарату райдержадміністрації - 37 (а.с. 40-44).
Відповідно до штатного розпису на 2020 рік, затверджено кількість штатних посад управлінь та відділів Тячівської райдержадміністрації - 35, апарату райдержадміністрації - 16 (а.с. 45-46).
Так, 31.10.2019 р. в.о. голови Тячівської РДА Полажинцем М.М. підписано розпорядження №89-к "Про попередження про майбутнє вивільнення", яким керівника апарату Тячівської РДА зобов'язано попередити про майбутнє вивільнення всіх працівників райдержадміністрації (а.с. 67).
Таким чином, керівником апарату державної адміністрації видано наказ від 31.10.2019 №190-к "Про попередження про майбутнє вивільнення", у відповідності до якого працівників було попереджено про можливе майбутнє вивільнення з 8 січня 2020 року.
З даним наказом від 31.10.2019 №190-к "Про попередження про майбутнє вивільнення" 04.11.2019 року було ознайомлено позивача, що підтверджується її особистим підписом (а.с. 73).
В подальшому, після погодження та затвердження штатних розписів на 2020 рік, працівникам державної адміністрації персонально пропонувалися наявні вакансії, які вони могли обійняти відповідно до кваліфікації та досвіду роботи.
Зокрема, відповідачем було письмово повідомлено позивача про скорочення посади адміністратора ЦНАПУ, яку вона займала та запропоновано для переведення наявну вакантну посаду - адміністратора ЦНАПУ тимчасово на період перебування основного працівника у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, однак, позивач відмовилася від запропонованої вакантної посади, що підтверджується її підписом від 16.12.2019 року на Попередженні про майбутнє вивільнення (а.с. 75).
Суд відхиляє твердження позивача про те, що відповідач під час звільнення її з роботи не врахував те, що порівняно з іншими працівниками позивач має більш високий рівень кваліфікації і продуктивності праці, з огляду на наступне.
Так, розпорядженням Тячівської РДА від 31.10.2019 року №90-к було утворено комісію з питань визначення переважного права на залишення на роботі, оцінки продуктивності праці, кваліфікації працівників (а.с. 76).
Комісії доручено здійснити оцінку продуктивності праці працівників державної адміністрації, переглянути кваліфікацію для визначення переважного права на залишення на роботі працівників та можливості пропонування вакансій (а.с. 76).
Відповідно до Протоколу засідання комісії з питань визначення переважного права на залишення на роботі, оцінки продуктивності праці, кваліфікації працівників державної адміністрації від 09.12.2019 року №6, комісія з питань визначення переважного права на залишення на роботі працювала в режимі засідань шляхом обговорень та консультацій і визначення переважного права залишення на роботі проводилосяся між працівниками, які займають однакову посаду та виконують одні й ті ж функції і завдання.
В Центрі надання адміністративних послуг було 9 штатних одиниць, начальник центру, заступник начальника (посади державної служби категорії Б), адміністратор - 6 одиниць, провідний інспектор.
Так, на адміністратора ОСОБА_2 розповсюджувалися гарантії встановлені ч.3 ст. 184 КзпП України, оскільки вона одинока мати і має дитину віком до чотирнадцяти років.
Отже, як вбачається з Протоколу засідання комісії з питань визначення переважного права на залишення на роботі, оцінки продуктивності праці, кваліфікації працівників державної адміністрації від 09.12.2019 року №6 переваги залишення на роботі визначалися між адміністраторами ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Зокрема, на засіданні комісії з питань визначення переважного права на залишення на роботі, оцінки продуктивності праці, кваліфікації працівників державної адміністрації 9 грудня 2019 року (протокол комісії) встановлено, що всі адміністратори мають повну вищу освіту, проходили підвищення кваліфікації, проте мають різний досвід та навички в роботі і продуктивність праці.
Заслухавши інформацію про функціональні повноваження, якість і терміновість виконання даними адміністраторами посадових обов'язків та дотримання ними трудової дисципліни комісією було прийняте наступне рішення щодо вищезазначених працівників, зокрема було вирішено ОСОБА_1 запропонувати посаду адміністратора ЦНАПУ тимчасово на період перебування основного працівника у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, враховуючи те, що згідно листа начальника Тячівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України працівниця не дотримувалась графіку проходження стажування, відвідувала його частково і відповідно не пройшла необхідного навчання (а.с. 62).
Однак, як підтверджується наявними матеріалами справи позивач відмовилася від запропонованої посади адміністратора ЦНАПУ тимчасово на період перебування основного працівника у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Таким чином, у відповідності до вимог ст. 42 КЗпП України, відповідачем надавалася оцінки продуктивності праці та кваліфікації позивача.
Також, суд зауважує, що згідно Довідки від 12.03.2020 №03-35/101, станом на 15.01.2020 року в Тячівській районній державній адміністрації були відсутні вакантні посади, крім - голови Тячівської районної державної адміністрації (а.с 91).
Крім того суд констатує, що 17.12.2019 р. голові профспілкової організації Тячівської РДА, членом якої є позивач, у відповідності до вимог ст. 43 КЗпП України, відповідачем було направлено повідомлення про надання попередньої згоди на звільнення працівників за списком, в тому числі і позивача.
Як підтверджується наявними матеріалами справи, позивач була присутня на зборах профспілкового комітету Профспілкової первинної організації Тячівської РДА від 21.12.2019 року щодо розгляду подання керівника апарату державної адміністрації на скорочення працівників районної державної адміністрації (а.с. 49-50).
Так, згідно Протоколу зборів профспілкового комітету Профспілкової первинної організації Тячівської РДА від 21.12.2019 року, профспілковим органом було надано згоду на звільнення ОСОБА_1 у зв'язку із скороченням штатної чисельності працівників (а.с. 50).
Згідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч.1, ч.2 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вище викладене суд приходить висновку, що відповідачем під час звільнення позивача з роботи, у зв'язку зі скороченням чисельності працівників було дотримано всіх вимоги трудового законодавства України, зокрема за два місяці попереджено позивача про можливе наступне вивільнення, надано оцінку продуктивності праці та кваліфікацій позивача, досліджено питання щодо наявності (відсутності) у позивача переважного права на залишення на роботі, запропоновано позивачеві наявну вакантну посаду (від якої вона відмовилася), отримано згоду профспілкового органу на звільнення позивача.
З огляду на вище викладене, суд приходить висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень надав до суду достатні та належні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його відзив на позов, і довів правомірність прийнятого ним наказу від 21.12.2019 року №212-к про звільнення позивача з роботи.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 241, ч. 3 ст. 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Тячівської районної державної адміністрації (пл. Незалежності, буд. 30, м. Тячів, Закарпатська область, 90500, код ЄДРПОУ 04053832) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
2. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається у відповідності до вимог п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України.
СуддяМ.М. Луцович
Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено 09.11.2020 року.