м. Вінниця
09 листопада 2020 р. Справа № 120/4682/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визанння протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив, що в червні 2020 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованої на території Кулизької сільської ради Літинського району Вінницької області.
Однак, листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 18.07.2020 №Б-14701/0-1058/0/95-20 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відмовлено. Відмова мотивована тим, що земельна ділянка використовується громадянами для городництва. Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 09.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У встановлений судом строк до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, виходячи із того, що, бажана позивачем земельна ділянка розміщена на масиві, який використовується громадянами для городництва.
Відносно форми прийнятого рішення представник відповідача послався на висновки ВС від 14.08.2018 у справі №826/1050/17.
19.10.2020 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, встановив наступне.
15.06.2020 позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Кулизької сільської ради Літинського району Вінницької області. В якості додатків до клопотання додав викопіювання з Публічної кадастрової карти.
Листом Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 18.07.2020 №Б-14701/0-1058/0/95-20 відмовило позивау у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Підставами для відмови визначено наступні обставини:
- земельна ділянка, яку бажає отримати позивач у власність для ведення особистого селянського господарства, згідно оновлених планово картографічних матеріалів розміщена на масиві, який використовується громадянами для городництва. Також вказали на необхідність надання доказів, які посвідчують виникнення права користування.
Вважаючи відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного земельного законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ (далі - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Відповідно до п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Частинами 1-3 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Статтею 118 Земельного кодексу України визначається порядок безоплатної приватизації земельних ділянок.
Так, зокрема, частинами 6-7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
На підставі пунктів 1 та 7 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.
Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.
Тобто, проект землеустрою розробляється на підставі дозволу органу, до компетенції якого входить питання про передачу земельних ділянок громадянам. У даному випадку таким органом є Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області. Позивачу відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв'язку з тим, що бажана земельна ділянка розміщена на масиві, який за своїми природними особливостями і призначенням використовується громадянами для городництва.
Так, відповідно до частин 1 і 2 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Тобто, цільове призначення даної земельної ділянки відповідає тому виду використання (ведення особистого селянського господарства), для якого ОСОБА_1 просить надати йому у власність.
Відповідно до вимог частин 1 і 3 статті 37 Закону України "Про охорону земель" власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов'язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ; використання деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земельних ділянок; необґрунтовано інтенсивного використання земель.
Отже, приписи частини 3 ст. 37 Закону України "Про охорону земель" визначають, що на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо розорювання пасовищ, натомість пряма заборона щодо такої діяльності відсутня. Крім того, передача у власність земельної ділянки не позбавляє відповідні державні органи вживати заходи щодо контролю використання земельних ділянок за цільовим призначенням.
Відповідачем без достатніх на те правових підстав відмовлено у задоволенні клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га на території Кулизької сільської ради Літинського району Вінницької області. Тобто, оскаржувана відмова є протиправною.
Щодо форми оскаржуваної відмови та заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Положенням про територіальні органи Держгеокадастру, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333(Положення №333), чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні дозволу, зокрема і форма прийнятих відповідних рішень.
Пунктом 8 Положення №333 встановлено, що головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України за результатами розгляду відповідного клопотання громадянина, зацікавленого в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, відповідач у місячний строк повинен або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки або надати відмову у наданні такого дозволу. При цьому, надання чи відмова у наданні дозволу має оформлюватись відповідним наказом.
Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.
В межах цього адміністративного спору позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа. Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.
Отже, лист Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 18.07.2020 №Б-14701/0-1058/0/95-20 "Щодо розгляду клопотання", не може вважатись судом як належна відмова у наданні такого дозволу, оскільки питання вирішене не у встановленому законом порядку.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 815/6094/17, від 12 грудня 2019 року у справі №804/1760/17.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
У даному випадку способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов'язання відповідача належним чином розглянути питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із прийняттям відповідного владного рішення.
З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що бездіяльність Головного управління Держгеокадастру Вінницькій області викладена у листі від 18.07.2020 року №Б-14701/0-1058/0/95-20 щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Кулизької сільської ради Літинського району Вінницької області є протиправною.
Вказаний висновок щодо вибору способу захисту прав позивача відповідає постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі №804/1760/17.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З метою захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га за рахунок сільськогосподарського призначення на території Кулизької сільської ради Літинського району Вінницької області та прийняти рішення з урахуванням правових висновків суду у даній справі.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
З урахуванням викладених обставин, заявлений адміністративний позов ОСОБА_1 належить задовольнити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Зокрема, згідно частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частин 4 та 5 статті 134 КАС України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Надаючи оцінку письмовим доказам, суд наголошує, що на підставі п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимоги заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходить з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Судом встановлено, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги від 24.08.2020 №24, розрахунок суми гонорару від 24.08.2020, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ТР № 000408 від 12.12.2019, копію ордера серії АВ № 1006385 від 23.08.2020, квитанцію № 24 від 24.08.2020, що підтверджує оплату в сумі 1000 грн., акт приймання-передачі наданих послуг від 17.10.2020 згідно договору про надання правничої допомоги № 24 від 24.08.2020 та копію сторінок книги обліку доходів і витрат № 20023100867.
Як вбачається з поданих документів, 24.08.2020 між позивачем та адвокатом Костюком С.М. укладено Договір №24 про надання правничої допомоги.
За умовами цього договору (п. 1.1, 4.1) адвокат бере на себе зобов'язання представляти інтереси Клієнта у підготовці документів, збору доказів, для звернення до адміністративного суду з позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії, представляє права і законні інтереси Клієнта у Вінницькому окружному адміністративному суді з усіма правами представника, а Клієнт зобов'язується виплатити адвокату гонорар за надання правової допомоги. Клієнт сплачує адвокату гонорар в сумі 1000 грн.
Згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 09.04.2019 у справі №826/2689/15, надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.
На підтвердження витрат понесених позивачем на правничу допомогу, останнім надано квитанцію №24 від 24.08.2020 на виконання умов Договору від 24.08.2020 №24 у розмірі 1000 грн.
Про оприбуткування готівкових коштів в сумі 1000,00 грн. свідчить витяг із книги обліку доходів і витрат, що ведеться адвокатом Костюком С.М .
Як вбачається із акта приймання-передачі наданих послуг відповідно до Договору про надання правової допомоги від 17.10.2020 а також з розрахунку суми гонорару від 24.08.2020, позивачеві надано такі юридичні послуги:
- надання усних консультацій та роз'яснень щодо правових питань, збір та правовий аналіз інформації, документів та матеріалів, вивчення судової практики у подібних справах (затрачено 1 година часу; вартість 1 години часу витраченої на надання послуг становить 250 грн.);
- складання та подання позовної заяви (затрачено 3 годин часу; вартість 1 години часу витраченої на надання послуг становить 250 грн., тобто 3х250=750 грн.)
Таким чином, загальна вартість наданих послуг відповідно до Договору становить 1000 грн.
З огляду на викладене, беручи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 1000 грн., що відповідатиме вимогам розумності та співмірності, та понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру Вінницькій області оформлену листом від 18.07.2020 №Б-14701/0-1058/0/95-20 щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Кулизької сільської ради Літинського району Вінницької області.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Кулизької сільської ради Літинського району Вінницької області, та за результатами його розгляду прийняти рішення у формі наказу з урахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1000,00 грн., що в загальній сумі становить 1840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39767547)
Рішення в повному обсязі складено: 09.11.2020 р.
Суддя Віятик Наталія Володимирівна