Справа № 461/8590/20
Провадження № 4-с/461/42/20
Іменем України
02.11.2020 року м.Львів
Галицький районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Зубачик Н.Б.,
секретаря судових засіданьПелех О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові скаргу ОСОБА_1 про скасування постанови державного виконавця Галицького ВДВС у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Паращак С.В. про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами в межах виконавчого провадження №61163220 -
ОСОБА_1 звернувся до Галицького районного суду м.Львова зі скаргою, в якій просить скасувати постанову від 10.09.2020 року державного виконавця Галицького ВДВС у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Паращак С.В., винесену у виконавчому провадженні №61163220 про обмеження ОСОБА_1 у праві керування транспортними засобами.
В обґрунтування скарги зазначає, що оскаржувану постанову державним виконавцем було винесено з порушенням ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки у травні 2020 року заявник повідомив державного виконавця Паращак C.B. про те, що періодично здійснює різноманітні перевезення і отримані кошти є єдиним його доходом. Заявник стверджує, що працюючи водієм таксі, почав погашати заборгованість зі сплати аліментів, що підтверджується квитанцією від 12.10.2020 року № 63. Вказує, що право керування транспортним засобом для нього є єдиним джерелом отримання доходу.
У судове засідання заявник не з'явився, однак подав клопотання, в якому просить розгляд справи проводити за його відсутності.
Державний виконавець у судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, тому суд, враховуючи вимоги ст.450 ЦПК України, вважає за необхідне проводити розгляд даної справи без участі державного виконавця.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки учасники процесу в судове засідання не з'явились.
Розглянувши скаргу, дослідивши матеріали вищевказаної скарги, оглянувши матеріали цивільної справи, суд дійшов наступного висновку.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22 ст. 64 Конституції України).
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень інших органів».
Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 1 ст. 13 Закону визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Зі змісту вищезазначеної норми вбачається, що скарга на дії державного виконавця вважатиметься прийнятною, якщо буде встановлено, що державний виконавець при здійсненні виконавчих дій своїми діями чи бездіяльністю порушив права сторони виконавчого провадження.
При цьому слід зазначити, що одними з основних засад цивільного судочинства є принципи змагальності та диспозитивності, які забезпечують реалізацію права кожної особи на справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд справи у суді, що передбачає ст.2 ЦПК України.
Зміст принципу змагальності судового процесу розкрито у ст.12 ЦПК України, за положеннями якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В той же час, згідно з принципом диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, що передбачено ст. 13 ЦПК України.
З огляду на вищенаведені норми права основною передумовою для реалізації особою права на судовий захист є наявність порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу та відповідних доказів на підтвердження таких обставин. При цьому, звертаючись до суду, заявник зобов'язаний довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Відповідно до ст. 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Судом встановлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24.03.2015 року у справі №461/13080/14-ц з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , 2013 року народження, у твердій грошові сумі у розмірі 650 грн. щомісячно, починаючи з 31.10.2014 року і до досягнення нею повноліття.
На виконання вказаного рішення судом видано виконавчий лист від 24.03.2015 року, на підставі якого державним виконавцем Галицького ВДВС у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Паращак С.В. відкрито виконавче провадження №61163220.
Згідно статті 71 ЗУ «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом.
Відповідно до ч. 8 ст.71 ЗУ «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Згідно частини 9 статті 71 ЗУ «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови:
1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;
2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;
3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;
4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
З матеріалів скарги вбачається, що 10.09.2020 року державним виконавцем винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.
Разом із тим, відповідно до п.1 ч.10 ст.71 ЗУ «Про виконавче провадження» тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано в разі, зокрема, якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування.
З аналізу вищезазначених положень ЗУ «Про виконавче провадження» вбачається, що за наявності у боржника заборгованості по сплаті аліментів на утримання дитини, державний виконавець, в залежності від розміру утвореної заборгованості, має право зокрема, встановити боржнику ряд обмежень визначених п. п. 1-4 ч. 9 ст.71 ЗУ «Про виконавче провадження».
Однак у відповідності до наявних в матеріалах справи доказів та обставин, викладених у скарзі, вбачається, що боржник у виконавчому провадженні - ОСОБА_1 виконує роботи з перевезення пасажирів на таксі, відповідно до договору підряду, укладеного з ФОП ОСОБА_5 , копія якого знаходиться у матеріалах справи і це єдине джерело його доходу, а тому згідно вимог п. 1 ч. 10 ст.71 ЗУ «Про виконавче провадження» до боржника не може бути застосовано тимчасове обмеження у праві керувати транспортними засобами, оскільки таке обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування, що позбавляє можливості заявника заробляти кошти та сплачувати аліменти.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, про скасування постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.
Керуючись ст.ст.19, 22, 55, 64 Конституції України, Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст.12, 13, 247 447, 451, 488 ЦПК України, суд -
Скаргу задоволити.
Скасувати постанову від 10.09.2020 року державного виконавця Галицького ВДВС у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Паращак С.В., винесену у виконавчому провадженні №61163220 про обмеження ОСОБА_1 у праві керування транспортними засобами.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Зубачик Н.Б.