Номер провадження 2/754/3662/20
Справа №754/100/20
02 листопада 2020 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Лісовської О.В.
за участю секретаря - Грей О.П.
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -
Позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, мотивуючи свої вимоги тим, що 02.04.2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, що підтверджується розпискою власноруч написаною відповідачем. За даним договором позивачка надала у позику відповідачу грошові кошти у сумі 400000, 00 грн. із строком повернення до 26.12.2018 року. Однак відповідач відмовляється виконати належним чином свої грошові зобов'язання, передбачені договором щодо повернення позики, ігнорує вимоги позивачки щодо повернення коштів. На підставі викладеного позивачка звертається до суду з позовом та просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 400000, 00 грн., інфляційні збитки у розмірі 20385, 39 грн., 3% річних у розмірі 11671, 00 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 704, 80 грн.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 02.06.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання сторін про затвердження мирової угоди по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу.
У судовому засіданні представник позивача повністю підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності відповідача, за наявних у справі матеріалів.
Вислухавши пояснення позивача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що 02.04.2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, що підтверджується розпискою власноруч написаною відповідачем. За даним договором позивачка надала у позику відповідачу грошові кошти у сумі 400000, 00 грн. із строком повернення до 26.12.2018 року (а.с. 6).
Згідно із ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні ( позичальникові) грошові кошти або інші речі , визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визнаних родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Таким чином надана розписка від 02.04.2012 року є документом, що підтверджує отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 400000, 00 грн. та письмовим зобов'язанням повернути ці кошти у конкретно обумовлений у розписці час.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковий до виконання сторонами.
Згідно із ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати боргу за договорами позики відповідач порушує покладені на себе зобов'язання.
Згідно з положеннями ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Як встановлено при розгляді справи, на даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов'язань і заборгованість за договором позики не погашає.
Оскільки відповідач належним чином добровільно не виконав умови договору позики та всупереч вимогам цивільного законодавства до цього часу не повернув борг за вказаним договором, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу у розмірі 400000, 00 грн.
Щодо стягнення трьох відсотків річних слід зазначити наступне.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до розрахунку, поданого позивачем, розмір трьох процентів річних від суми боргу станом на 08.01.2020 року по розписці становить 11671, 00 грн.
З приводу позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат у розмірі 20385, 39 грн. то вони також підлягають задоволенню з наступних підстав.
Таким чином, доведеність факту порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором позики щодо своєчасної, у погоджений сторонами строк, виплати суми позики, тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення з ОСОБА_3 боргу за Договором позики від 02.04.2012 року у розмірі 400000, 00 грн., інфляційних витрат у розмірі 20385, 39 грн., трьох процентів річних у розмірі 11671, 00 грн.
Згідно із ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 4320, 56 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 509, 510, 525, 526, 527, 625, 1046, 1048, 1050, 1052 Цивільного кодексу України, -
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг за Договором позики від 02.04.2012 року у розмірі 400000, 00 грн., інфляційні витрати у розмірі 20385, 39 грн., три проценти річних у розмірі 11671, 00 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4320, 56 грн.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення виготовлений 09 листопада 2020 року.
Суддя О.В.Лісовська