09 листопада 2020 року
м. Київ
справа №812/967/16
адміністративне провадження №К/9901/27826/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 січня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року у справі №812/967/16 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» до Головного управління Державної податкової служби у Луганській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та пені,
Приватне акціонерне товариство «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Луганській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області з урахуванням уточнених позовних вимог просило суд:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби та Головного управління Державної фіскальної служби в Луганській області, що полягає у несвоєчасному наданні органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету та несвоєчасному внесенні в єдиний Реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування узгодженої суми бюджетного відшкодування червня-липня 2013 року в сумі 1051487грн;
- стягнути з державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської Служби України в Луганській області узгоджену суму бюджетного відшкодування за деклараціями червня-липня 2013 року (заява №9051378186 від 19 серпня 2013 року) в сумі 1051487,00грн, та суму пені за несвоєчасне повернення податку на додану вартість податкового періоду липня 2013 року в розмірі 572392,49грн від суми боргу на користь Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія».
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року, адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто на користь Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» з Державного бюджету України узгоджені суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за декларацією за липень 2013 року у розмірі 1051487грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Головне управління Державної податкової служби у Луганській області 23 жовтня 2020 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Предметом позову у цій справі є вимога про визнання протиправною бездіяльність щодо невнесення до Реєстру заяв про повернення відшкодування по декларації за червня-липня 2013 року в сумі 1051487,00грн та суму пені за несвоєчасне повернення податку на додану вартість податкового періоду липня 2013 року в розмірі 572392,49грн від суми боргу та стягнення з Державного бюджету України заборгованість із відшкодування податку на додану вартість в розмірі 1051487,00грн та пені в розмірі 572392,49грн.
У касаційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у Луганській області вказує на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, як підставу касаційного оскарження судових рішень.
Однак, наведені доводи не можна вважати обґрунтованими, оскільки судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови від 30 вересня 2020 року було застосовано висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 12 лютого 2019 року, справа №826/7380/15.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки податкове законодавство передбачає право позивача на повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, не відшкодовану платнику протягом визначеного законодавством строку, ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права позивача, є стягнення з Державного бюджету України на його користь заборгованості бюджету із відшкодування податку на додану вартість.
В обґрунтування необхідності відступлення від висновку від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, податковий орган фактично цитує норми Податкового кодексу України щодо механізму бюджетного відшкодування. При цьому зазначає, що такий механізм бюджетного відшкодування, як стягнення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість з Державного бюджету України, призведе до безконтрольного витрачання коштів, що негативно вплине соціальний клімат та розвиток економіки держави.
Крім того, у касаційній скарзі контролюючий орган зазначає, що ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не з'ясували питання чи не працює Тимчасовий реєстр про повернення суми бюджетного відшкодування взагалі.
Проте, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що навіть зобов'язання контролюючого органу внести заяву про повернення суми бюджетного відшкодування до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведе до ефективного відновлення права платника податків у зв'язку з відсутністю механізму реального відшкодування платнику податків узгодженої суми бюджетного відшкодування вказаного податку.
Оскільки податкове законодавство передбачає право позивача на повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, не відшкодованого платнику протягом визначеного законодавством строку, позивач у цій справі має майновий інтерес щодо відшкодування з бюджету податку на додану вартість по декларації за липень 2013 року у розмірі 1051487,00грн, які охоплюються поняттям «майно» в аспекті частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Враховуючи викладене, податковим органо не доведена необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року, справа №826/7380/15.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, зокрема якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає необхідність перевірки застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись частиною першою статті 328, пунктом 6 частини першої статті 333 КАС України, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 січня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року у справі №812/967/16 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» до Головного управління Державної податкової служби у Луганській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та пені.
Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Р.Ф. Ханова