П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 листопада 2020 р.м.ОдесаСправа № 473/3511/20
Головуючий в І інстанції: Ротар М.М.
Дата та місце ухвалення рішення: 15.10.2020 р. м. Вознесенськ
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шеметенко Л.П.
судді - Стас Л.В.
судді - Турецької І.О.
за участю секретаря - Коваль Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2020 року у справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, -
У жовтні 2020 року Військова частина НОМЕР_1 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому позивач просив: продовжити строк затримання на шість місяців з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , який підлягає примусовому видворенню за межі України, а саме до 22.04.2021 року.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2020 року позов задоволено та, з урахуванням ухвали від 16.10.2020 року про виправлення описки, продовжено строк затримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на строк, необхідний для його ідентифікації, але не більше ніж на 6 місяців, тобто до 22.04.2021 року.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні заявлених вимог, наголошуючи на неповному з'ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, та порушення норм матеріального права.
Представником позивача поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а судове рішення без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що 22.10.2019 року, в порядку Угоди між Україною та Європейським Союзом про реадмісію осіб, під час проведення прикордонно-представницької зустрічі на прикордонному пункті «Малий Березний» ділянки відповідальності Чопського прикордонного загону був переданий на територію України з Словацької республіки ОСОБА_1 , який 21.10.2019 року незаконно перетнув державний кордон з України в Словацьку Республіку поза пунктами пропуску в районі 63 прикордонного знаку у складі груп осіб та був затриманий прикордонною поліцією Словацької Республіки.
Документи, що посвідчують особу та підтверджують законність перебування на території України у відповідача, який ідентифікував себе, як громадянин республіки Бангладеш, відсутні.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2019 року у справі № 308/12237/19 адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , про затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України задоволено. Затримано громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, на строк достатній для виконання судового рішення, але який не може перевищувати шість місяців, починаючи з часу фактичного затримання.
На виконання вказаного рішення ОСОБА_1 був поміщений до ДУ «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України».
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 квітня 2020 року у справі № 473/1184/20, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2020 року, продовжено строк затримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на строк, необхідний для його ідентифікації, але не більше, ніж на шість місяців, тобто, до 22.10.2020 року.
Згідно матеріалів справи, 30.07.2020 року Чопським прикордонним загоном Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України був направлений лист до Департаменту консульської служби МЗС України, в якому останній вказав, що направляє та просить доручити Посольству України в Республіці Польща передати до Посольства Народної Республіки Бангладеш в Республіці Польща повторне звернення Чопського прикордонного загону щодо ідентифікації та документування іноземців, які за рішенням суду були затримані з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України та назвались громадянами Бангладеш, зокрема, ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Доказів отримання вказаного листа Департаментом консульської служби МЗС України та Посольством України в Республіці Польща позивачем до суду не надано.
З матеріалів справи також вбачається, що 22.09.2020 року Чопським прикордонним загоном Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України був направлений лист до Департаменту консульської служби МЗС України, в якому останній вказав, що направляє та просить доручити Посольству України в Республіці Польща передати до Посольства Народної Республіки Бангладеш в Республіці Польща повторне звернення Чопського прикордонного загону щодо ідентифікації та документування іноземців, які за рішенням суду були затримані з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України і назвались громадянами Бангладеш, зокрема, ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Крім того, згідно листа Міністерства закордонних справ України від 07.10.2020 року, звернення Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо необхідності ідентифікації та документування 36 громадян Народної Республіки Бангладеш, які підлягають примусовому видворенню за межі території України було направлено Міністерством закордонних справ України 07.10.2020 року до Посольства України в Республіці Польща.
Посилаючись на те, що шестимісячний термін утримання відповідача в пункті тимчасового тримання іноземців, які незаконно перебувають на території України, визначений п. 11 ст. 289 КАС України, закінчується 22.10.2020 року, та наявність умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи, а саме відсутність співпраці з боку відповідача щодо надання про себе правдивих установчих даних, що перешкоджає одержати інформацію щодо країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи та організації примусового видворення за межі території України, позивач звернувся до суду з даним позовом про продовження строку затримання на шість місяців з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , який підлягає примусовому видворенню за межі України, а саме до 22.04.2021 року.
Вирішуючи справу та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на даний час неможливо забезпечити примусове видворення відповідача, у зв'язку з тим, що до теперішнього часу інформація щодо підтвердження факту належності відповідача до громадянства Народної Республіки Бангладеш не надходила, та, оскільки відповідач не має діючих паспортів та не може бути документований сертифікатом на повернення в країну походження, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність усіх підстав для продовження строку затримання ОСОБА_1 .
Водночас, враховуючи ту обставину, що відносно відповідача не приймалось окремого рішення про його примусове видворення, процедура видворення не здійснюється, суд першої інстанції дійшов висновку, що останньому слід продовжити строк затримання лише для його ідентифікації.
Колегія суддів не погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене.
Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені ст. 289 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - КАС України).
Так, за правилами ч. 1 ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Згідно ч. 11 ст. 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців.
За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
При цьому, відповідно до вимог ч. 13 ст. 289 КАС України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Також, частиною 12 статті 289 КАС України визначено, що про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
В заявленому у даній справі позові Військова частина НОМЕР_1 просить продовжити строк затримання на шість місяців з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , який підлягає примусовому видворенню за межі України, а саме до 22.04.2021 року.
При цьому, в обґрунтування заявленого позову позивач послався на те, що шестимісячний термін утримання відповідача в пункті тимчасового тримання іноземців, які незаконно перебувають на території України, визначений п. 11 ст. 289 КАС України, закінчується 22.10.2020 року, а також позивач вказав на наявність умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи, а саме відсутність співпраці з боку відповідача щодо надання про себе правдивих установчих даних, що перешкоджає одержати інформацію щодо країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи та організації примусового видворення за межі території України.
Разом з цим, на запит суду апеляційної інстанції, у відзиві на апеляційну скаргу, позивачем повідомлено, що відносно відповідача у даній справі не приймалось рішення про примусове повернення та позов щодо примусового видворення відносно відповідача не подавався.
Таким чином, у даній справі встановлено, що відносно відповідача не приймалось рішення про його примусове повернення та позов щодо примусового видворення відносно відповідача не подавався, що виключає можливість продовження строку затримання відповідача для забезпечення процедури примусового видворення, яка фактична відносно відповідача не здійснюється.
Також, колегія суддів наголошує, що порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів (далі - органи ДМС), органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України (далі - СБУ) під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземці), їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання регламентовано Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, яка затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 року № 353/271/150 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.05.2012 року за № 806/21119).
Так, згідно пункту 1 розділу 6 «Порядок дій з ідентифікації та документування іноземців» наведеної Інструкції, якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.
З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.
У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС.
Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.
Однак, вирішуючи справу та задовольняючи частково заявлений позов, судом першої інстанції не було враховано, що позивачем не надано жодного доказу щодо вжиття заходів щодо ідентифікації та документування відповідача, а саме щодо направлення до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця або через Департамент консульської служби МЗС запитів із долученням до них кольорових фотокарток відповідача, заповненої анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.
Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що надані позивачем листи від 30.07.2020 року та від 22.09.2020 року, які ним направлялись до Департаменту консульської служби МЗС України щодо ідентифікації та документування затриманих в адміністративному порядку іноземців містять лише в якості додатків копії цих листів, викладені англійською мовою, інших додатків наведені листи не містять.
Також, доказів отримання саме вказаних листів Департаментом консульської служби МЗС України та Посольством України в Республіці Польща позивачем до суду не надано.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявний лише лист МЗС України від 07.10.2020 року щодо направлення звернення Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо необхідності ідентифікації та документування 36 громадян Народної Республіки Бангладеш, які підлягають примусовому видворенню за межі території України до Посольства України в Республіці Польща, проте, з вказаного листа неможливо встановити, яке саме звернення прикордонного загону щодо необхідності ідентифікації та документування громадян Народної Республіки Бангладеш було направлено до Посольства України в Республіці Польща, чи це звернення стосується відповідача у даній справі, коли вказане звернення отримано Посольством України в Республіці Польща, коли направлено до Посольства Народної Республіки Бангладеш в Республіці Польща та чи взагалі здійснено таке направлення.
Також, колегія суддів наголошує, що рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 квітня 2020 року у справі № 473/1184/20, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2020 року, продовжено строк затримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на строк, необхідний для його ідентифікації, але не більше, ніж на шість місяців, тобто, до 22.10.2020 року.
Однак, протягом вказаних шести місяців позивачем було складено лише два листа до Департаменту консульської служби МЗС України щодо ідентифікації та документування, зокрема, відповідача, при цьому, з порушенням вимог вказаної Інструкції від 23.04.2012 року № 353/271/150 без долучення до цих листів кольорових фотокарток відповідача, заповненої анкети визначеного консульською установою зразка та зазначенням інших відомостей про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.
Також, за змістом матеріалів справи, протягом наведених шести місяців фактично лише одне звернення Чопського прикордонного загону щодо необхідності ідентифікації та документування громадян Народної Республіки Бангладеш було направлено МЗС України до Посольства України в Республіці Польща та з наданих позивачем доказів неможливо встановити, чи це звернення стосувалось відповідача.
Будь-яких інших доказів, які б свідчили, що позивачем протягом шести місяців затримання відповідача вживались заходи щодо його ідентифікації позивачем не надано.
За таких обставин, доводи позивача щодо вжиття належних заходів для забезпечення ідентифікації відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Що стосується посилань позивача на відсутність співпраці з боку відповідача щодо надання про себе правдивих установчих даних, що перешкоджає одержати інформацію щодо країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи та організації примусового видворення за межі території України, колегія суддів зазначає, що у даній справі позов подано до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також, усі звернення позивача до МЗС України складені відносно, зокрема, громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому, згідно матеріалів справи, дані щодо громадянської належності відповідача, його П.І.Б., дата та рік народження повідомлені відповідачем особисто. В свою чергу, в заявленому позові позивачем не зазначається, в чому саме виразилась відсутність співпраці з боку відповідача щодо надання про себе правдивих установчих даних, що перешкоджає одержати інформацію щодо країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи та організації примусового видворення за межі території України, які саме дії додатково має вчинити відповідач для співпраці з позивачем, які дані має надати.
Відповідно до п. «f» частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
В п.п. 37, 39 рішення у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» Європейський суд з прав людини вказав, що предметом та метою п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є lex generalis по відношенню до п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є гарантувати, що нікого не може бути позбавлено волі у свавільний спосіб, таким чином, незалежно від відповідності національному праву «жодне свавільне утримання ніколи не може вважатися законним».
Стаття 5 Конвенції також вимагає, щоб будь-яке затримання чи взяття під варту здійснювалося у «порядку, передбаченому законом». Це передбачає як додержання матеріальних вимог, наприклад, умов, за яких людина може бути затримана, так і додержання власне процедури позбавлення свободи, наприклад, обов'язку скласти протокол або повідомити близьких особи, або як в даному випадку забезпечити участь перекладача та адвоката у разі необхідності.
У п. 103 рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року «Справа Анатолій Руденко проти України», стало остаточним 17 липня 2014 року (№ 50264/08), вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту «e» пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі», заява № 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та «Станєв проти Болгарії» [ВП], заява № 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012).
Європейський суд наголосив, що відповідно до пункт 1 статті 5 Конвенції має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.
Крім того, у рішенні «Кім проти Росії» від 17.07.2017 року Європейський суд з прав людини зазначив, що параграф 1 (f) статті 5 Конвенції не вимагає, щоб утримання під вартою розглядалося як розумно необхідне, наприклад, для запобігання правопорушення або втечі. Будь-яке позбавлення волі на підставі другої частини параграфа 1 (f) статті 5 буде обґрунтовано, якщо вживаються заходи щодо депортації або екстрадиції. Якщо ці заходи не супроводжуються особливою ретельністю, позбавлення волі перестає бути допустимим згідно з параграфом 1 (f) статті 5 (§ 113 постанови від 15.11.1996 року по скарзі «Chahal проти Великобританії»). Для того, щоб не стати довільним, позбавлення волі на підставі параграфа 1 (f) має бути сумлінним. Воно повинно бути тісно пов'язане з підставою позбавлення волі, на яке посилається Уряд. Місце і умови утримання під вартою повинні бути відповідними. Тривалість утримання під вартою не повинна перевищувати те, що розумно вимагається для досягнення мети (§ 164 судові рішення Великої палати за скаргою «А. та інші проти Сполученого Королівства», ECHR 2009).
Європейський суд вказав, що заявник перебував в ув'язненні в період виконання постанови про його видворення в цілому протягом двох років і десяти днів. Схоже, що єдині заходи, прийняті російською владою в цей період часу, представляли собою написання п'яти листів з проханням про видачу заявнику проїзного документа в Посольство Узбекистану в Москві. Дійсно, російська влада не могли змусити Посольство видати такий документ. Разом з тим, ніщо не свідчить про те, що вони рішуче займалися цим питанням або пробували вступити в переговори з узбецькою владою з метою прискорити видачу необхідного документа (§ 77 постанови від 12 лютого 2013 року до скарзі № 58149/08 «Amie і інші проти Болгарії», § 73 постанови від 11 лютого 2010 року за скаргою № 31465/08«Raza проти Болгарії», § 56 постанови від 26 листопада 2009 року по скарзі № 8256/07«Tabesh проти Греції », § 66 постанови від 27 липня 2010 року за скаргою № 24340/08 «Louled Massoud проти Мальти»).
На підставі наведеного у сукупності, враховуючи, що позивачем не надано доказів щодо прийняття рішення про примусове повернення відповідача, звернення із позовом про примусове видворення відповідача, а навпаки визначено, що такого рішення не приймалось та позов не подавався, а також позивачем не надано доказів щодо вжиття заходів щодо ідентифікації та документування відповідача в установленому порядку, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для задоволення позову та продовження строку затримання на шість місяців з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , який підлягає примусовому видворенню за межі України, а саме до 22.04.2021 року, відсутні.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 244, 245, 250, 271, 289, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2020 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду.
Судове рішення складено у повному обсязі 09.11.2020 р.
Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: Л.В. Стас
Суддя: І.О. Турецька