П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 листопада 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/1050/20
Головуючий в 1 інстанції: Ковбій О.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року (м. Херсон, дата складання повного тексту - 30.07.2020р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та третьої особи Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні, -
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частин НОМЕР_1 та 3-ї особи МО України, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 з не нарахування та невиплати йому індексації грошових доходів (середнього заробітку), отриманих за період з 01.05.2004р. по 29.01.2006р. та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_2 цю індексацію грошових доходів, отриманих за період з 01.05.2004р. по 29.01.2006р. наростаючим підсумком до дня виплати;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 з не нарахування та невиплати йому грошового забезпечення з дня видання наказу про зарахування в розпорядження за останньою займаною штатною посадою до незаконного звільнення - з 26 грудня 2005 року та по день вступу до виконання обов'язків за посадою «льотчика-штурмана вертольоту вертолітної ланки» (Мі-8, Мі-9) по 20 січня 2007 року та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити цю заборгованість за вказаний період з усіма щомісячними додатковими видами грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), передбаченими Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та наказом МО України від 05.03.2001р. №75 «Про затвердження Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України», отримуваних капітаном ОСОБА_1 до неправомірного звільнення з в/служби у повному обсязі та з виплатою щомісячної надбавки за безперервну військову службу в розмірі 50%, передбаченої наказом Міністра оборони України від 26.05.2003р. №149 «Про затвердження Інструкції про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України»;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 з не нарахування та невиплати йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за останньою займаною штатною посадою до незаконного звільнення з 26 грудня 2005р. та по день вступу до виконання обов'язків за посадою «льотчика-штурмана вертольоту вертолітної ланки» (Мі-8, Мі-9) по 20 січня 2007р. та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому цю компенсацію.
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 з не нарахування та невиплати йому індексації грошових доходів (грошового забезпечення) за останньою займаною штатною посадою до незаконного звільнення 26 грудня 2005р. та по день вступу до виконання обов'язків за посадою «льотчика-штурмана вертольоту вертолітної ланки» (Мі-8, Мі-9) по 20 січня 2007р. та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому цю індексацію наростаючим підсумком до дня виплати.
Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 року (залишеною без змін постановою 5ААС від 03.11.2020р.) - у відкритті провадження у адміністративній справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 з ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошових доходів (середнього заробітку), отриманих за період з 01.05.2004р. по 29.01.2006р. та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошових доходів (середнього заробітку), отриманих за період з 01.05.2004р. по 29.01.2006р. наростаючим підсумком до дня виплати - відмовлено. Роз'яснено позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвалою судді Херсонського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 року провадження у адміністративній справі в частині інших позовних вимог ОСОБА_1 відкрито.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 30.07.2020 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суду 1-ї інстанції від 30.07.2020р., позивач ОСОБА_1 27.08.2020р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної ухвали було порушено норми процесуального права та просив скасувати це рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 30.07.2020р. та прийняти нове - про задоволення усіх позовних вимог.
18.09.2020 року копії матеріалів даної справи, разом із вказаною вище апеляційною скаргою, надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2020р. відрито апеляційне провадження по даній справі, а ухвалою від 04.11.2020р. - відмовлено у задоволенні клопотань позивача (апелянта) про направлення запиту від 04.09.2020р. та про проведення с/засідання в режимі відео-конференції, а також призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи встановлений на всій території України «особливий» режим «карантину», приписи ч.6 ст.262, ст.263, п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, характер спірних правовідносин та приймаючи до уваги те, що в даному випадку розглядається апеляційна скарга на процесуальну ухвалу суду 1-ї інстанції, а також з метою запобігання поширенню як на території України, так і приміщеннях 5ААС, респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої «коронавірусом SARS-CoV-2» та убезпечення як сторін по справі, так і працівників суду від вищевказаної особливо небезпечної інфекційної хвороби, колегія суддів розглянула дану справу в письмовому провадженні без участі сторін, на підставі наявних у справі доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини справи.
27.03.2004р. наказом Міністра оборони України №178 капітана ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас з пп. «г» п.63 Положення (у зв'язку із скороченням штатів).
28.04.2004р. наказом командира військової частини НОМЕР_2 №93, капітана ОСОБА_1 , на підставі наказу Міністра оборони України від 27.03.2004р. №178, з 01.05.2004р. виключено зі списків особового складу в/частини та усіх видів забезпечення по льотній нормі.
06.07.2005р. рішенням Військового апеляційного суду Центрального регіону України (залишеним без змін ухвалою ВАС України від 22.11.2005р.) скасовано наказ Міністра оборони України від 27.03.2004р. №178 в частині звільнення капітана ОСОБА_1 з військової служби та поновлено його на військовій службі.
26.12.2005р. Міністр оборони України, на виконання вказаного вище рішення військового суду, видав наказ №833, яким капітана ОСОБА_1 , «штурмана-льотчика вертолітної ескадрильї» (Мі-8, Мі-9) було поновлено на військовій службі та зараховано в розпорядження Командувача Сухопутних військ ЗСУ.
30.01.2006р. наказом командира військової частини НОМЕР_1 №18 капітана ОСОБА_1 допущено до тимчасового виконання обов'язків вакантної посади «льотчика-штурмана» вертольоту вертолітної ланки (Мі-8, Мі-9), встановлено посадовий оклад в розмірі 152 грн. та щомісячну премію в розмірі 33,3% згідно наказу МОУ від 14.04.2007р.
26.012020р. ОСОБА_1 , вважаючи, що допустивши його до тимчасового виконання обов'язків вакантної посади льотчика-штурмана вертольоту вертолітної ланки (Мі-8, Мі-9) та встановивши йому посадовий оклад в розмірі 152 грн., військова частина НОМЕР_1 порушила вимоги п.9.1. «Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ» (затв. наказом МОУ від 05.03.2001р. №75), відповідно до якого, військова частина НОМЕР_1 , повинна була виплачувати йому посадовий оклад в розмірі 165 грн., звернувся до військової частини НОМЕР_1 із письмовою заявою з проханням нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення з урахуванням посадового окладу за останньою штатною посадою.
Однак, на зазначене звернення військова частина НОМЕР_1 своїм листом від 17.02.2020 року №394 повідомила позивача про відсутність законних підстав для нарахування та виплати йому грошового забезпечення за посадою «штурмана-льотчика вертолітної ескадрильї» (Мі-8, Мі-9), у зв'язку з тим, що він виконував обов'язки за посадою «льотчика-штурмана вертольоту вертолітної ланки» (Мі-8, Мі-9).
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності п/вимог та, відповідно, з відсутності неправомірних дій відповідача.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, з урахуванням вимог ч.4 ст.78 КАС України, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Як слідує зі змісту вимог ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На підставі зазначеного не підлягають доказуванню обставини, встановленні рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 24.10.2018р. та постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2019р. у справі №821/1142/18, якою, в свою чергу, аналогічний адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково, а саме: стягнуто з в/частини НОМЕР_1 на його користь середній заробіток за період з 01.05.2004р. по 29.01.2006р. в сумі 28780,98 грн. (без утримання податків та інших обов'язкових платежів).
При цьому, необхідно звернути увагу, що вказана вище постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2019р. у справі №821/1142/18 в касаційному порядку сторонами не оскаржувалася та набрала законної сили.
Так, з метою правильного вирішення спору, судова колегія вважає, що суд 1- інстанції, при ухваленні оскаржуваного рішення, цілком доцільно умовно розділив позовну вимогу ОСОБА_1 №1 на два періоди: 1-й період: щодо визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 з не нарахування та не виплати грошового забезпечення за останньою займаною штатною посадою до звільнення, з дня зарахування в розпорядження Командувача Сухопутних військ ЗСУ по день зарахування до списків військової частини НОМЕР_1 , призначення до тимчасового виконання вакантної посади «льотчика-штурмана вертольоту вертолітної ланки» (Мі-8, Мі-9), т.б. за період з 26.12.2005р. по 29.01.2006р.; 2-й період: щодо визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 з не нарахування та не виплати грошового забезпечення за останньою займаною штатною посадою до звільнення з дня зарахування до списків в/частини НОМЕР_1 , призначення до тимчасового виконання вакантної посади «льотчика-штурмана вертольоту вертолітної ланки» (Мі-8, Мі-9) до 20.01.2007 року.
Так, що стосується 1-го періоду, судова колегія зазначає, що питання розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 за спірний період (т.б. період з 01.05.2004р. по 29.01.2006р.) фактично вже входило в предмет дослідження в адміністративній справі №821/1142/18.
Як видно з матеріалів справи, за результатами судового розгляду вказаної вище справи №821/1142/18, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що грошове забезпечення позивача за спірний період з 01.05.2004р. по 29.01.2006р. (т.б. за період, який хронологічно включає в себе і період з 26.12.2005р. по 29.01.2006р.) має обраховуватись як грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, т.б. у спосіб, передбачений «Порядком обчислення середньої заробітної плати» (затв. Постановою КМУ від 08.02.1995р. №100).
Крім того, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції в наведеній вище справі №821/1142/18 окрім іншого визначено, що з військової частини НОМЕР_1 необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 01.05.2004р. по 29.01.2006р. в сумі 28780,98 грн.
Отже, питання щодо порядку обрахунку розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 26.12.2005 року по 29.01.2006 року фактично вже вирішено судом 2-ї інстанції, більш того, судом визначену й конкретну суму, яку мала сплатити військова частина за вказаний період.
Повторній переоцінці наведені правовідносини, відповідно до ч.4 ст.78 КАС Украни, не підлягають. У разі ж незгоди позивача з висновками П'ятого апеляційного адміністративного суду, викладеними у постанові від 14.02.2019р. справі №821/1142/18, ОСОБА_1 мав право та передбачену законом можливість оскаржити її до суду касаційної інстанції.
Наразі, як свідчать матеріали справи, наведене право ним не реалізовано, а постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2019р. є такою, що набрала законної сили.
Таким чином, позовні вимоги в частині щодо 1-го умовного періоду позовних вимог №1 задоволенню не підлягають, оскільки розмір належного позивачу грошового забезпечення вже визначався судом.
Стосовно ж 2-го умовного періоду позовної вимоги №1 (т.б. з 30.01.2006р. по 20.01.2007р.), суд зазначає наступне.
Так, в даному випадку, тут йде мова про період, який розпочався з дня видання тво командира в/частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 наказу від 30.01.2006р. №18, яким позивача з 30.01.2006р. було зараховано в списки особового складу в/частини, на всі види забезпечення та допущено до тимчасового виконання вакантної посади «льотчика-штурмана вертольоту вертолітної ланки» (Мі-8, Мі-9), а також визначено вважати таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Крім того, як видно зі змісту вказаного вище наказу №18, окрім іншого, цим наказом позивачу було також встановлено посадовий оклад в розмірі 152 грн. в місяць та щомісячна премія в розмірі 33,3 % згідно наказу МОУ від 14.04.2007 року.
Так, Порядок і умови виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України станом на дату виникнення спірних правовідносин були врегульовані «Положенням про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України» (затв. наказом МО України від 05.03.2001р. №75).
Тут і надалі приписи Положення №75 наведені судом в редакції, актуальній станом на дату виникнення спірних правовідносин.
Правила ж виплати окладів грошового утримання військовослужбовців за час тимчасового виконання обов'язків за посадою передбачено розділом 7 наведеного Положення.
Так, відповідно до п.7.10 цього Положення №75, особам офіцерського складу, які перебувають у розпорядженні, допущеним наказом відповідного командира (начальника), у розпорядженні якого вони перебувають, до тимчасового виконання обов'язків за вакантними посадами за їх спеціальністю, за час фактичного виконання обов'язків за цими посадами виплачуються оклади за посадами, що тимчасово виконуються (з урахуванням пп.7.3.3,9.5.6 Положення).
Тобто, як видно зі змісту наведеного наказу, позивач ОСОБА_1 й був тим офіцером, якого було допущено наказом відповідного командира (начальника), у розпорядженні якого він перебував, до тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою за його спеціальністю.
Отже, при визначенні права зазначеного військовослужбовця, військова частина мала керуватись приписами п.7.10 Положення №75.
В свою чергу, за час фактичного виконання обов'язків за цими посадами виплачуються оклади за посадами, що тимчасово виконуються.
Так, як вже зазначалося вище, капітана ОСОБА_1 було допущено до тимчасового виконання вакантної посади «льотчика-штурмана вертольоту вертолітної ланки» (Мі-8, Мі-9).
Як вбачається з витребуваної судом 1-ї інстанції у Галузевого державного архіву МО України архівної довідки №179/1/9166 від 21.07.2020р., посадовий оклад за посадою «льотчика-штурмана вертольоту» у спірний період становив значення від 145 грн. до 152 грн. в місяць.
Згідно з п.3.1вказаного Положення №75, особам офіцерського складу, призначеним на посади, за якими встановлені посадові оклади від мінімуму до максимуму, конкретні розміри посадових окладів встановлюються або змінюються (підвищуються або знижуються) у межах зазначених розмірів наказом командира військової частини (а командиру військової частини - наказом його безпосереднього командира або начальника) залежно від складності, обсягу, досвіду роботи і ставлення до виконання службових обов'язків.
Отже, враховуючи вищевикладене, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що військовою частиною НОМЕР_1 , в даному конкретному випадку, було визначено ОСОБА_1 максимально допустимий розмір посадового окладу за посадою, що тимчасово ним виконувалась - «льотчика-штурмана вертольоту», що в повній мірі відповідає приписам чинного станом на дату виникнення спірних правовідносин законодавства.
Доводи ж позивача стосовно того, що допустивши його до тимчасового виконання обов'язків вакантної посади «льотчика-штурмана вертольоту вертолітної ланки» (Мі-8, Мі-9) та встановивши посадовий оклад в розмірі 152 грн. відповідач порушив вимоги п.9.1 Положення №75, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає помилковими та безпідставними, оскільки 30.01.2006 року тво командира військової частини НОМЕР_1 було реалізовано право на тимчасове призначення ОСОБА_1 на вакантну посаду.
Отже, з моменту видання наведеного вище наказу приписи п. 9.1 Положення №75 на позивача не поширювались, оскільки ними регулювалась виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, які знаходяться в розпорядженні командирів та службові обов'язки ані за постійними, ані за тимчасовими посадами не виконують.
Також, суд зазначає й про те, що фактично п.9.1 Положення №75 є нормою, що гарантує військовослужбовцю певний період нарахування грошового забезпечення в разі звільнення з займаної посади та не призначення на інші посади протягом цього періоду.
Д того ж, на користь правомірності дій військової частини НОМЕР_1 при нарахуванні позивачу грошового забезпечення з розміром посадового окладу у 152 грн. свідчать і приписи вже наведеного п.3.1 Положення №75, за якими, особам офіцерського складу, призначеним на посади, за якими встановлені посадові оклади від мінімуму до максимуму, конкретні розміри посадових окладів встановлюються або змінюються (підвищуються або знижуються) у межах зазначених розмірів наказом командира військової частини.
Отже, підставою для нарахування грошового забезпечення в даному конкретному випадку є вказаний наказ командира військової частини НОМЕР_1 №18.
Окрім викладеного, при вирішенні спору врахуванню також підлягає й специфіка військової служби, на якій знаходився позивач.
Так, загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах врегульовані Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, який затверджено Законом України від 24.03.1999р. №548-XIV.
Так, одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України, згідно ст.ст. 28-30 Статуту, є єдиноначальність, що передбачає: наділення командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; надання командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпечення виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
За своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.
Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Згідно із ст.11 Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини.
Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. (ст. 37 Статуту).
Отже, принцип єдиноначальності є принципом організації управління, за якого особа, що очолює підрозділ, в даному випадку - військову частину правомочна приймати юридично обов'язкові рішення.
Зазначений принцип зобов'язує осіб, відповідальних за фінансове забезпечення частини, зокрема, й щодо нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям частини, як підлеглим відносно командира цієї військової частини в обов'язковому порядку виконати наказ командира.
В даному випадку, такий обов'язок полягає в виконанні наказу тимчасово виконуючим обов'язки командира в/частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 (по стройовій частині) від 30.01.2006р. №18, яким, окрім іншого, позивачу встановлено розмір посадового окладу в 152 грн.
Водночас, сам наказ, незважаючи на його обов'язковість, є актом індивідуальної дії, що наділяє особу, якого він стосується, правом на його оскарження, в тому числі й в судовому порядку.
Проте, як свідчать матеріали справи, правом на оскарження вказаного вище наказу №18 від 30.01.2006 року позивач вже протягом більше ніж 14 років не скористався.
Узагальнюючи вищевикладене, судова колегія, вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що посадові особи військової частини НОМЕР_1 під час нарахування позивачу грошового забезпечення, виходячи з розміру окладу в 152,00 грн., діяли відповідно до закону (Статуту) з дотриманням принципу єдиноначальності та відповідно наказу командира в/ч, який був чинний протягом всього періоду його виконання.
Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, судова коедгія, як і окружний суд, приходить до висновку, що військова частина НОМЕР_1 встановивши з 30.01.2006 року ОСОБА_1 посадовий оклад в розмірі 152 грн. за посадою льотчика-штурмана вертольоту вертолітної ланки (Мі-8, Мі-9), діяла в спосіб та у порядку, передбаченому Положенням №75, у зв'язку із чим, позовні вимоги у цій частині дійсно задоволенню не підлягають.
Посилання ж ОСОБА_1 на лист Департамента фінансів Міністерства оборони України, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає недоречним, оскільки даний лист не є нормативно-правовим актом у розумінні ст.117 Конституції України, отже не є джерелом права, яке застосовується судом відповідно до ст.7 КАС України.
Окрім того, зі змісту цього листа вбачається, що останній містить багато помилок і недоліків, зокрема, наказ Міністра оборони України №833 від 26.12.2005р. (а.с.33) про скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 (у відповідній частині), поновлення його на військовій службі та зарахування у розпорядження Командувача Сухопутних військ ЗСУ в листі помилково названо наказом «про призначення на посаду». Також, помилково вказана дата цього наказу - « 26.12.2006 року», замість правильної дати - « 26.12.2005 року». Помилково також зазначено і період з дня виключення зі списків особового складу військової частини по день видання наказу Міністра оборони України з 29.04.2004р. по 25.12.2006р., тоді як насправді цей період фактично тривав з 29.04.2004р. по 25.12.2005р.
Зазначені недоліки листа свідчать про невисоку якість його підготовки, що додатково виключає можливість його використання, як роз'яснювального документа.
Також, враховуючи перелічені вище помилки та недоліки, не виключено, що днем вступу до виконання обов'язків за посадою Департамент називає день допущення ОСОБА_1 до тимчасового виконання вакантної посади льотчика-штурмана вертольоту вертолітної ланки (Мі-8, Мі-9) військової частини НОМЕР_1 на підставі наказу №15 від 30.01.2006 року. В такому разі, лист жодним чином не суперечить приписам чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, а викладені в ньому обставини набувають логічного взаємозв'язку.
Що ж стосується позовних вимог №2,3, то судова колегія зазначає, що вони фактично є похідними від позовної вимоги №1, оскільки за своєю суттю є компенсаторними виплатами, обов'язок щодо нарахування яких залежить від права позивача на обрахунок грошового забезпечення за окладом штурмана-льотчика вертолітної ланки (Мі-8, МТ,Т) вертолітної ескадрильї (Мі-8, Мі-9). Враховуючи, що судом відмовлено в задоволенні позовної вимоги №1, позовні вимоги №2,3, як похідні від основної, також не підлягають задоволенню.
До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване рішення 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 09.11.2020р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: І.П. Косцова
В.О. Скрипченко