Справа № 420/10696/20
19 жовтня 2020 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду - Потоцька Н.В., розглянувши матеріали адміністративної справи:
за позовом: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , телефон: НОМЕР_2 )
до: Військової частини НОМЕР_3 (адреса: АДРЕСА_2 )
про:визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_3 в якому позивач просить:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_3 , які виразилися у відмові врахувати вимоги Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 2 червня 2017 року;
базовим місяцем при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 2 червня 2017 року вважати січень 2008 року;
стягнути з військової частини НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 суму завданої їй при нарахуванні індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 2 червня 2017 року шкоди в розмірі 46 828,10 грн.
Вирішуючи питання, викладені у ч.1 ст. 171 КАС України, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження по справі.
12.08.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду (справа № 420/4780/19) із позовом до військової частини НОМЕР_3 , в якому просила:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 2 червня 2017 року (по день виключення із списків особового складу військової частини);
зобов'язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 2 червня 2017 року (по день виключення із списків особового складу військової частини);
зобов'язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасно виплачену їй індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по день фактичної виплати суми індексації грошового забезпечення.
Рішенням від 15.10.2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 02 червня 2017 року (по день виключення із списків особового складу військової частини).
Зобов'язано військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 02 червня 2017 року (по день виключення із списків особового складу військової частини).
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Як зазначає позивач, рішення по справі було виконано відповідачем, нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення в розмірі 1389, 04 грн.
При цьому, на думку позивачки, нарахування вказаної індексації грошового забезпечення проведене без врахування вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
29 травня 2020 року Позивачка звернулася до Відповідача із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити їй індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 2 червня 2017 року (на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року, залишеного без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2020 року, по справі № 420/4780/19).
Згідно матеріалів справи № 420/10696/20 позивач ОСОБА_1 заявляє вимоги до Військової частини НОМЕР_3 :
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_3 , які виразилися у відмові врахувати вимоги Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 2 червня 2017 року;
базовим місяцем при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 2 червня 2017 року вважати січень 2008 року;
стягнути з військової частини НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 суму завданої їй при нарахуванні індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 2 червня 2017 року шкоди в розмірі 46 828,10 грн.
Частиною другою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до п. 2 частини 1 статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Частиною 1 статті 383 КАС України визначено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Приписами статей 382, 383 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та, за наслідками розгляду даного звіту, як один з можливих варіантів - накладення штрафу (частина друга статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України); визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (частина перша статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.
Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (статті 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129 - 1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за Кодексом адміністративного судочинства України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.05.2020 року № 420/6649/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 420/5365/19.
Відмова у відкритті провадження у справі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У розумінні адміністративного процесуального закону підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутись до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача.
Отже, визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою №48553/99 “Совтрансавто-Холдинг” проти України”, а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 “Брумареску проти Румунії” встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
З метою належного захисту прав щодо виконання судових рішень законодавцем нормативно врегулювано питання судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах, зокрема, одним із способів судового контролю є порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження, а тому оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій щодо закриття провадження у справі є законними та скасуванню не підлягають.
У справі, що розглядається новий спір не виник, а має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення, а тому позивач повинен звернутись до суду в рамках адміністративної справи у справі № 420/4780/19 з заявою в порядку судового контролю за виконанням рішення, а не пред'являти новий адміністративний позов.
Крім того, суд звертає увагу на предмет позову, склад сторін та обставини, якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Новий позов та розглянутий позов у справі № 420/4780/19 є однопредметними, стосуються дій військової частини НОМЕР_3 , при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 2 червня 2017 року та новий позов поданий на стадії виконання судового рішення (строк пред'явлення виконавчого листа по адміністративній справі № 420/4780/19 до виконання до 06 лютого 2023 року).
При цьому, мотивувальна частина позову (справа №420/4780/19) та позову (справа №10696/20) грунтується на положеннях Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Постанови КМУ №1078 від 17.07.2003 року «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», які регламентують спірні правовідносини.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову ОСОБА_1 у відкритті провадження по справі № 420/10696/20.
Відповідно до ч. 5 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Керуючись ст. ст. 5, 170, 256, 294, 295, 297 КАС України, суддя,
У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Головуючий суддя Потоцька Н.В.