справа №380/5346/20
27 жовтня 2020 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клименко О.М., за участю секретаря судового засідання Надич М.О., та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник - Волошина Т.Б.
відповідача: представник - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради, в якому, просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №357 від 24.04.2020 року про відмову у наданні дозволу на перепоховання на Широкореченському військово-меморіальному комплексі у м. Єкатеринбурзі Російської Федерації тлінних останків ОСОБА_2 , похованого у 1960 році на Пагорбі Слави у м. Львові;
- зобов'язати Виконавчий комітет Львівської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.08.2019 року та прийняти рішення про надання дозволу на перепоховання останків ОСОБА_2 з ОСОБА_3 у м. Львові на Широкореченському військово-меморіальному комплексі у м. Єкатеринбурзі;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом зобов'язання Виконавчого комітету Львівської міської ради подати протягом одного місяця після набрання рішенням суду законної сили звіту про його виконання;
- судові витрати покласти на відповідача.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 є родичкою ОСОБА_2 , що підтверджується копіями архівної довідки від 22.07.2019 року № 1269/03-08, свідоцтвом про шлюб №547, довідкою про укладання шлюбу №1275, свідоцтвом про народження ОСОБА_1 , довідкою про народження №1274.
У 2015 році був прийнятий Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» та ім'я ОСОБА_2 занесене до списку осіб, які підпадають під закон про декомунізацію, що у свою чергу спонукало позивачку до ініціювання перепоховання її відомого пращура.
Виконавчий комітет Львівської міської ради тривалий час ігнорував заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про надання дозволу на перепоховання останків ОСОБА_2 з ОСОБА_3 у м. Львові на Широкореченському військово-меморіальному комплексі у м. Єкатеринбурзі, подану 13.08.2019 року.
Позивачка зазначила, що до заяви від 13.08.2019 року було долучено вичерпний перелік документів (копії додаються), подання якого передбачено статтею 21 Закону України «Про поховання та похоронну справу» і п. 2.12. Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань, затвердженого наказом Державного комітету України з питань житлово - комунального господарства № 193 від 19.11.2003 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2019 року у справі № 1.380.2019.004688, яке набрало законної сили 19.12.2019 року, судом, в тому числі вирішено: «Визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Львівської міської ради щодо нерозгляду заяви від 13.08.2019 року ОСОБА_1 поданої її законним представником ОСОБА_4 про надання дозволу на перепоховання останків ОСОБА_2 з Пагорбу Слави у м. Львові на Широкореченському військово-меморіальному комплексі у м. Єкатеринбурзі. Зобов'язати Виконавчий комітет Львівської міської ради розглянути заяву від 13.08.2019 року ОСОБА_1 поданої її законним представником ОСОБА_4 про надання дозволу на перепоховання останків ОСОБА_2 з Пагорбу Слави у м. Львові на Широкореченському військово-меморіальному комплексі у м. Єкатеринбурзі.»
Питання про надання дозволу на перепоховання останків ОСОБА_2 виносилося на засідання Виконавчого комітету Львівської міської ради 07.02.2020 року, при цьому, за умов абсолютної відсутності правових підстав, його розгляд відкладено з у зв'язку з нібито необхідністю отримання позиції Служби безпеки України та Міністерства закордонних справ України, жодного рішення ані про надання дозволу, ані про відмову у такому не прийнято. Під час зазначеного засідання Виконавчого комітету Львівської міської ради увагу акцентовано на тому, що отримання позиції зазначених органів необхідно адже питання перепоховання ОСОБА_2 є політичним і може розглядатися виключно у випадку повернення Російською Федерацією полонених в розрізі конфлікту на Сході України.
Позивачка покликається на вимоги статті 21 Закону України «Про поховання та похоронну справу» та п. 2.12 Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань Держжитлокомунгоспу України № 193 від 19.11.2003 року у яких зазначено, що підставою для відмови у видачі дозволу на перепоховання може бути виключно невідповідність поданих документів вимогам законодавства та/або відсутність виключних підстав.
Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.04.2020 року № 375 було відмовлено у наданні дозволу на перепоховання на Широкореченському військово - меморіальному комплексі у м. Єкатеринбурзі Російської Федерації тлінних останків ОСОБА_2 , похованого у 1960 році на Пагорбі Слави у м. Львові.
При цьому, позивачка стверджує, що у оскаржуваному рішенні відповідача не наведено жодних обґрунтувань та підстав для прийняття такого рішення із посиланням на відповідні норми права. Відповідач лише посилається на врахування Рішення Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій від 27.11.2017 року, Лист Міністерства культури, молоді та спорту України від 28.02.2020 року №3329/6.11.2.
На думку позивачки, у відповідача були наявні усі підстави для задоволення заяви поданої законним представником ОСОБА_4 від 13.08.2019 року «Про надання дозволу на перепоховання останків ОСОБА_2 з Пагорбу Слави у м. Львові на Широкореченському військово-меморіальному комплексі у м. Єкатеринбурзі» та для надання дозволу на перепоховання, оскільки позивачкою виконані усі вимоги Закону України «Про поховання та похоронну справу» та п. 2.12 Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань Держжитлокомунгоспу України № 193 від 19.11.2003 року, подані усі документи для здійснення перепоховання, наведено винятковість обставин. Вважає, що відповідач міг прийняти рішення про обґрунтовану відмови лише у разі відсутності підстав для перепоховання.
Вважає, що відмова у наданні дозволу на перепоховання, викладена у рішенні Виконавчого комітету Львівської міської ради № 357 від 24.04.2020 року є незаконною, безпідставною та абсолютно не обґрунтованою. Таке рішення не містить ані обґрунтованих посилань на законодавство, ані мотивів відмови, з яких було б за можливе встановити причини прийняття саме такого рішення. В оскаржуваному рішенні не вказано які саме документи подані заявницею, чому вони прийняті/не прийняті до уваги, позивачці не роз'яснено, не обґрунтовано, за яких саме підстав виконавчий комітет дійшов висновку про відсутність виняткових випадків для перепоховання. Також просить врахувати, що Міністерство культури, молоді та спорту України не уповноважено на вирішення питань щодо перепоховання, отже жодних законних підстав для врахування листа вказаного міністерства у відповідача не було.
Позивачка стверджує, що повноваження Львівської міської ради у спірних правовідносинах не є дискреційними, що передбачає можливість суду прийняти рішення про зобов'язання виконавчого органу видати дозвіл на перепоховання ОСОБА_2 .
Саме тому просить адміністративний позов задоволити та встановити судовий контроль за виконанням рішення суду в порядку ст. 382 КАС України шляхом зобов'язання Виконавчого комітету Львівської міської ради подати протягом одного місяця після набрання рішенням суду законної сили звіту про його виконання.
Представниця позивачки в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задоволити повністю.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 23.09.2020 року. Відповідач вказує, що враховуючи п.п. 1) п. а) ст. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.
Відповідно до п. 9 та 13 ухвали Львівської міської ради від 14.07.2016 № 777 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» із змінами та доповненнями до повноважень виконавчого комітету належить управління майном, яке належить до комунальної власності міста, у визначених міською радою межах; розподіл та надання відповідно до законодавства України житла, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Львова. Такі ж права передбачені ухвалою Львівської міської ради від 09.02.2017 № 1478 «Про затвердження Положення про виконавчий комітет Львівської міської ради» у п. 3.9 та п.3.31.
Розглянувши звернення громадянки ОСОБА_1 - племінниці ОСОБА_2 , враховуючи рішення Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій від 27.10.2017, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2019 (у справі № 1.380.2019.004688) виконавчим комітетом 07.02.2020 було прийнято рішення №357 від 24.04.2020 року «Про розгляд питання перепоховання тлінних останків ОСОБА_2 »
Спірним рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 357 від 24.04.2020 було відмовлено у наданні дозволу на перепоховання на Широкорєченському військово-меморіальному комплексі у м. Єкатиринбурзі Російської Федерації тлінних останків ОСОБА_2 , похованого у 1960 році на Пагорбі Слави у м. Львові.
При розгляді даного питання виконавчий комітет Львівської міської ради взяв до уваги листа (відповідь) №3329/6.11.2 від 28.02.2020 Міністерства культури, молоді та спорту України, що у зв'язку та в умовах російсько-української війни, яка триває, будь-які офіційні контакти України з державою агресором, в тому числі пов'язанні з історичним минулим, є небажаним, оскільки можуть мати негативні суспільно - політичні наслідки. Тому розгляд питання ексгумації і передачі Російській Федерації останків ОСОБА_2 на даний час є недоцільним і передчасним.
Відповідач вважає, що при прийнятті рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від № 357 від 24.04.2020 «Про розгляд питання перепоховання тлінних останків ОСОБА_2 » виконавчий комітет Львівської міської ради діяв як колегіальний орган, голосування проходило за більшістю голосів у спосіб та у межах, які передбачені чинним законодавством України, Положенням про виконавчий комітет Львівської міської ради (затверджене ухвалою Львівської міської радим № 1478 від 09.02.2017), Регламентом про Виконавчий комітет Львівської міської ради (затверджене рішенням Львівської міської ради № 903 від 13.10.2017), тому просить відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином неодноразово, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, про причини неявки не повідомив, відтак суд на підставі ч. 3 ст. 205 КАС України розглядає справу за відсутності представника відповідача на підставі наявних у ній доказів.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 380/5346/20 між суддями від 09.07.2020 року головуючим суддею визначено Клименко О.М .
Ухвалою судді від 13 липня 2020 року відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 06 жовтня 2020 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Суд заслухав пояснення представниці позивачки, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
13.08.2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Виконавчого комітету Львівської міської ради, а саме - Управління інженерного господарства департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради заяву про надання дозволу на перепоховання останків ОСОБА_2 з Пагорбу Слави у м. Львові на Широкореченському військово-меморіальному комплексі у м. Єкатеринбурзі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2019 року у справі № 1.380.2019.004688, яке набрало законної сили 19.12.2019 року, судом, в тому числі вирішено: «Визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Львівської міської ради щодо нерозгляду заяви від 13.08.2019 року ОСОБА_1 поданої її законним представником ОСОБА_4 про надання дозволу на перепоховання останків ОСОБА_2 з Пагорбу Слави у м. Львові на Широкореченському військово-меморіальному комплексі у м. Єкатеринбурзі. Зобов'язати Виконавчий комітет Львівської міської ради розглянути заяву від 13.08.2019 року ОСОБА_1 поданої її законним представником ОСОБА_4 про надання дозволу на перепоховання останків ОСОБА_2 з Пагорбу Слави у м. Львові на Широкореченському військово-меморіальному комплексі у м. Єкатеринбурзі.»
Розглянувши звернення громадянки ОСОБА_1 - племінниці ОСОБА_2 , враховуючи рішення Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій від 27.10.2017, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2019 (у справі № 1.380.2019.004688) Виконавчим комітетом Львівської міської ради було прийнято рішення №357 від 24.04.2020 року «Про розгляд питання перепоховання тлінних останків ОСОБА_2 », яким було відмовлено у наданні дозволу на перепоховання на Широкорєченському військово-меморіальному комплексі у м. Єкатиринбурзі Російської Федерації тлінних останків ОСОБА_2 , похованого у 1960 році на Пагорбі Слави у м. Львові.
Предметом спору є правомірність та обґрунтованість відмови Виконавчого органу Львівської міської ради за наслідками розгляду заяви позивачки, поданої законним представником ОСОБА_4 від 13.08.2019 року.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, врегулювання відносин, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлення гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання визначені Законом України «Про поховання та похоронну справу» від 10.07.2003 року №1102-ІV (далі - Закон №1102).
Статтею 1 Закону №1102 визначено поняття поховання, відповідно до якого, поховання - це діяльність відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у межах повноважень, визначених цим Законом, а також суб'єктів господарювання, спрямована на забезпечення належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого (далі - тіла); забезпечення права громадян на захоронення їхнього тіла відповідно до їх волевиявлення, якщо таке є; створення та експлуатацію об'єктів, призначених для поховання, утримання і збереження місць поховань; організацію і проведення поховань померлих та/або загиблих (далі - померлих); надання ритуальних послуг, реалізацію предметів ритуальної належності.
Відповідно до статті 21 Закону №1102, перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках за рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради на підставі письмового звернення особи, яка здійснила поховання, висновку органу санітарно-епідеміологічної служби, лікарського свідоцтва про смерть, дозволу виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків на іншому кладовищі.
Перепоховання останків померлих може здійснюватися в інших випадках згідно із законодавством України.
Перепоховання останків померлих, воїнів із братських і одиночних могил здійснюється з дотриманням вимог законів України «Про охорону культурної спадщини» та «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років».
Під час перепоховання останків померлих контроль за дотриманням безпечних умов праці протягом усього терміну ведення робіт здійснює виконавчий орган відповідної сільської, селищної, міської ради.
Перепоховання останків померлих здійснюється за рахунок коштів особи, яка ініціює перепоховання.
На виконання Закону №1102, Державним комітетом України з питань житлово - комунального господарства затверджено Порядок утримання кладовищ та інших місць поховань № 193 від 19.11.2003 року (далі - Порядок №193).
Пунктом 2.12 Порядку №193 встановлено, що перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках при наявності обґрунтованої причини.
Для прийняття рішення щодо здійснення перепоховання останків померлого користувач місця поховання подає такі документи: заяву користувача з обґрунтуванням причин перепоховання; висновок місцевого закладу санепідемслужби про можливість ексгумації; лікарське свідоцтво про смерть; дозвіл виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків на іншому кладовищі.
За результатами розгляду поданих документів виноситься рішення про перепоховання останків померлого на інше місце поховання чи, у разі відсутності підстав, видається користувачу обґрунтована письмова відмова.
Аналіз наведених правових норм вказує, що рішення про перепоховання останків померлого на інше місце поховання за результатами розгляду поданих документів приймає виконавчий орган місцевого самоврядування, відмова можлива лише у разі відсутності підстав, при цьому суд наголошує, що така відмова має бути належно обґрунтована.
Крім цього, наведеними нормами визначено вичерпний перелік документів, які подаються для прийняття рішення щодо здійснення перепоховання останків померлого, і такий перелік не підлягає розширеному тлумаченню суб'єктом владних повноважень.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , с. Зирянка, Пермська губернія - помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , Боратин (Бродівський район), Львівська область - радянський диверсант - розвідник, агент НКВС, партизан. ОСОБА_2 є Героєм Радянського Союзу та похований у АДРЕСА_1 ).
ОСОБА_2 є родичем ОСОБА_1 , зокрема її рідним дядьком, що підтверджується копіями архівної довідки від 22.07.2019 року № 1269/03-08, свідоцтвом про шлюб №547, довідкою про укладання шлюбу №1275, свідоцтвом про народження ОСОБА_1 , довідкою про народження №1274.
Судом встановлено, що через похилий вік ОСОБА_1 , а також набуття чинності Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», з наміром на проведення перепоховання останків рідного дядька позивачка через представника ОСОБА_4 13.08.2019 року звернулася до Виконавчого комітету Львівської міської ради із заявою про надання дозволу на перепоховання останків ОСОБА_2 з Пагорбу Слави у м. Львові на Широкореченському військово-меморіальному комплексі у м. Єкатеринбурзі, ближче до місця проживання.
Матеріалами справи підтверджено, що до даної заяви також долучено копії документів, перелік яких передбачено статтею 21 Закону України «Про поховання та похоронну справу» та п. 2.12 Порядку № 193, а саме:
- протокол засідання Державної міжвідомчої Комісії у справах увічнення пам'яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій від 27 жовтня 2017 року, за даними якого Комісія не заперечує щодо ексгумації та перевезення останків ОСОБА_2 до місця проживання заявниці. Пропозиція щодо перепоховання підтримана Українським інститутом національної пам'яті;
- довідка органу Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, яка є правонаступником та виконує функції Державну санітарно - епідеміологічну службу, від 6 серпня 2019 року № 06-3-23/5807, що видана на підставі п. 28 Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 р. № 667, про те, що Головне управління Держспоживслужби у Львівській області не заперечує проти перевезення останків ОСОБА_2 для перепоховання за місцем проживання заявника. Згідно з вимогами статті 29 Закону України «Про поховання та похоронну справу» та п. 5.6 ДСанПіН 2.2.2.028-99 перевезення останків може здійснюватися будь-яким транспортом;
- рішення голови м. Єкатеринбурга як голови виконавчої влади м. Єкатеринбурга від 08 серпня 2019 року №0111/01-17/449;
- лист-погодження губернатора Свердловській області від 26 лютого 2018 року №01-01-72/2864.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечувалось сторонами, що питання про надання дозволу на перепоховання останків ОСОБА_2 виносилося на засідання Виконавчого комітету Львівської міської ради 07.02.2020 року, проте його розгляд перенесено у зв'язку з необхідністю отримання відповіді від Служби безпеки України та Міністерства закордонних справ України.
Суд повторно акцентує увагу, що у переліку документів, передбачених статтею 21 Закону №1102 та п. 2.12 Порядку № 193, відповіді від Служби безпеки України та Міністерства закордонних справ України, відсутні.
Наведене підтверджується листом № 5/1/4-3084 (а.с. 88) Служби безпеки України, зі змісту якого слідує, що вирішення питань, порушених у зверненні не відноситься до компетенції Служби безпеки України.
В той же час, при прийнятті спірного рішення №357 від 24.04.2020 року «Про розгляд питання перепоховання тлінних останків ОСОБА_2 », яким було відмовлено у наданні дозволу на перепоховання на Широкорєченському військово-меморіальному комплексі у м. Єкатиринбурзі Російської Федерації тлінних останків ОСОБА_2 відповідачем було враховано Рішення Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій від 27.11.2017 року та Лист Міністерства культури, молоді та спорту України від 28.02.2020 року №3329/6.11.2.
Щодо рішення Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій від 27.11.2017 року, суд зазначає про те, що його зміст вказує на те, що: «Комісія не заперечує щодо ексгумації та перевезення останків ОСОБА_2 до м. Єкатеринбург, Свердловська область, Російська Федерація, для перепоховання», тому покликання відповідача на дане рішення, як на підставу для відмови є помилковим та недоречним.
Щодо листа Міністерства культури, молоді та спорту України від 28.02.2020 року № 3329/6.11.2, суд погоджується із доводами позивачки, що Міністерство культури, молоді та спорту України не уповноважено на вирішення питань щодо перепоховання, відповідно жодних законних підстав для врахування листа вказаного міністерства у відповідача не було.
В той же час, стаття 21 Закону №1102 визначає імперативний обов'язок виконавчого органу місцевого самоврядування обґрунтувати рішення про відмову у перепохованні останків померлого на інше місце поховання за результатами розгляду поданих документів.
Обґрунтованість, в силу статті 2 КАС України, є однією з обов'язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом.
Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття, чого в цій справі відповідачем зроблено не було, оскільки спірне рішення не містить ані обґрунтованих посилань на законодавство, ані мотивів відмови, з яких було б за можливе встановити причини прийняття саме такого рішення. В оскаржуваному рішенні не вказано посилань на документи, які подані заявницею, чому вони прийняті/не прийняті до уваги, позивачці не роз'яснено, не обґрунтовано, з урахуванням яких підстав виконавчий комітет дійшов висновку про відсутність виняткових випадків для перепоховання.
Адже жодного аналізу виняткових обставин, які наведені у заяві ОСОБА_1 від 13 серпня 2019 року, а саме: похилий вік позивачки, яка не в змозі самостійно відвідувати місце поховання, підтримувати його належний стан та вшановувати пам'ять ОСОБА_2 ; право на особисту гідність та повагу до приватного життя, незалежно від зміни у висвітленні певних історичних подій спірне рішення не містить. Не надав оцінці відповідач й інформації щодо неодноразових актів вандалізму на місці поховання ОСОБА_2 .
Тому, з урахуванням встановлених обставин та наведених правових положень, суд приходить до висновку про наявність достатніх та беззаперечних підстав для визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 357 від 24 квітня 2020 року «Про розгляд питання перепоховання тлінних останків ОСОБА_2 ».
При цьому, оцінюючи доводи позивача щодо підстав для прийняти рішення про надання дозволу відповідачем на перепоховання останків ОСОБА_2 з Пагорбу Слави у м. Львові на Широкореченському військово-меморіальному комплексі у м. Єкатеринбурзі, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З вищезазначеної норми Конституції України слідує, що кожен орган державної влади зобов'язаний діяти виключно в межах передбачених чинним законодавством. Відповідно, суд при вирішенні питання щодо правомірності дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень може вирішувати питання щодо відповідності таких дій нормам чинного законодавства, однак не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені по компетенції цього органу державної влади.
Як вже зазначалось судом, статтею 21 Закону №1102 передбачено, що рішення про перепоховання останків померлого на інше місце поховання виноситься за результатами розгляду поданих документів виключно виконавчим органом місцевого самоврядування.
Оскільки судом встановлено, що заява від 13.08.2019 року ОСОБА_1 подана її законним представником ОСОБА_4 про надання дозволу на перепоховання останків ОСОБА_2 розглянута відповідачем формально, без аналізу документів, які подані заявницею, без урахування імперативного обов'язку обґрунтування свого рішення, отже, суд позбавлений правових підстав перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції виключно Виконавчого комітету Львівської міської ради, а тому правові підстави для задоволення позовної вимоги в частині прийняти рішення про надання відповідачем дозволу на перепоховання останків ОСОБА_2 з Пагорбу Слави у м. Львові на Широкореченському військово-меморіальному комплексі у м. Єкатеринбурзі, у суду відсутні.
У контексті положень частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При вирішенні даної справи, суд керується принципами адміністративного судочинства, в тому числі і принципом верховенства права відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до вимог ч. 1, п.2 ч.2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до ч. 3 ст. 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Таким чином, встановивши протиправність та необхідність скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 357 від 24 квітня 2020 року «Про розгляд питання перепоховання тлінних останків ОСОБА_2 », суд, визначаючи спосіб захисту порушеного права позивача, приходить до висновку про необхідність зобов'язання Виконавчий комітет Львівської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 серпня 2019 року, подану її законним представником ОСОБА_4 про надання дозволу на перепоховання останків ОСОБА_2 з Пагорбу Слави у м. Львові на Широкореченському військово-меморіальному комплексі у м. Єкатеринбурзі.
Щодо встановлення судового контролю, суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
За змістом ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже з огляду на зміст наведених процесуальних норм, КАС України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Оскільки у судовому рішенні чітко визначено порядок і спосіб його виконання, а судове рішення, яке набрало законної сили обов'язкове для виконання, у задоволенні позовної вимоги позивачки про встановлення судового контролю за виконанням рішення слід відмовити.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до правил ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до квитанції від 18.06.2020 року позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн., відтак за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Львівської міської ради слід стягнути 1261,20 грн. сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
Позов - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Виконавчого комітету Львівської міської ради (пл. Ринок, 1, м. Львів, 79008) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 357 від 24 квітня 2020 року «Про розгляд питання перепоховання тлінних останків ОСОБА_2 ».
Зобов'язати Виконавчий комітет Львівської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 серпня 2019 року, подану її законним представником ОСОБА_4 про надання дозволу на перепоховання останків ОСОБА_2 з Пагорбу Слави у м. Львові на Широкореченському військово-меморіальному комплексі у м. Єкатеринбурзі.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Львівської міської ради (пл. Ринок, 1, м. Львів, 79008, код ЄДРПОУ 26256622) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) 1261,20 грн. сплаченого судового збору відповідно до квитанції № 18-3412064/С від 18 червня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.
Повне рішення складено 06.11.2020 року.
Суддя Клименко О.М.