06 листопада 2020 року ЛуцькСправа № 140/6399/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 до 07.11.2017 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 на різних посадах, наказом від 07.11.2017 № 257-ос позивача було виключено зі списків особового складу, знято з усіх видів забезпечення, з метою вибуття для подальшого проходження військової служби в розпорядження начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
З 10.11.2017 по 04.09.2018 позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_2 ), наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) від 04.09.2018 № 231-ОС позивача було виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби в запас Збройних Сил України, на підставі наказу начальника Донецько-Луганського регіонального управління ДПС України від 28.08.2018 № 223-ОС, та направлено до ІНФОРМАЦІЯ_5 для зарахування на облік як офіцера запасу.
Позивач вказує, що у період з 01.07.2015 по 07.11.2017 відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягала у не нарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення.
30.03.2020 Луцький прикордонний загін, на чергове звернення позивача, виплатив індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 07.11.2017 в сумі 40215,32 грн.
Позивач зазначає, що оскільки положеннями спеціального законодавства не врегульовані питання відповідальності за затримку при звільненні військовослужбовців з військової служби, тому підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, зокрема, статті 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), які поширюються на правовідносини, які виникають під час розрахунку при звільненні зі служби в Державній прикордонній службі України.
Таким чином, за період з 05.09.2018 (наступний день за днем звільнення з військової служби) по 30.03.2020 (день фактичного розрахунку - виплати індексації) відповідач ІНФОРМАЦІЯ_2 зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні: середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки, що має бути обраховано відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Позивач просить визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення після звільнення з військової служби на день виключення зі списків особового складу 04.09.2018 за період з 01.07.2015 по 07.11.2017, та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення у період з 01.07.2015 по 07.11.2017) за період з 05.09.2018 по 30.03.2020.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 26).
В поданому до суду 28.05.2020 відзиві на позовну заяву (а. с. 32-37) відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні за безпідставністю. Крім того, відповідач вказує, що розрахунок з позивачем відбувся у 2017 році не у зв'язку із звільненням, а у зв'язку із переводом до іншого місця проходження військової служби в тій же структурі (ДПС України). Луцький прикордонний загін не звільняв своїми правами позивача та не виключав зі списків військової частини при звільненні, зокрема, позивача було звільнено іншою юридичною особою - Донецько-Луганським регіональним управлінням, м. Краматорськ (ВЧ НОМЕР_4 ), згідно з наказом № 223-ос від 28.08.2018.
02.06.2020 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач з доводами відзиву не погодився, наголосивши, що ІНФОРМАЦІЯ_2 є належним відповідачем у даній справі, та заявивши клопотання про витребування з Краматорського прикордонного загону довідки про розмір грошового забезпечення (а. с. 46-52).
Ухвалою суду від 03.06.2020 витребувано у Краматорського прикордонного загону довідку про розмір грошового забезпечення майора ОСОБА_1 перед звільненням з військової служби за два повні календарні місяці служби, тобто за липень-серпень 2018 року (а. с. 53).
Листом від 17.07.2020 Краматорський прикордонний загін скерував до суду довідку про доходи ОСОБА_1 від 15.07.2020 № 192 (а. с. 58-59).
Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи у судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4, частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, частин першої - третьої статті 257, частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) дану справу, як справу незначної складності, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, з урахуванням приписів пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-ІХ).
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що у період з січня 2015 року по 07.11.2017 позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Наказом начальника 6 прикордонного загону від 07.11.2017 № 257-ос «По особовому складу» майора ОСОБА_1 , начальника відділення по роботі з персоналом (з кабінетом професійно-психологічного добору) відділу персоналу, який вибуває для подальшого проходження військової служби у розпорядження начальника Східного регіонального управління (І категорії) ДПС України м. Харків, виключено зі списків особового складу, знято з усіх видів забезпечення з 07.11.2017 (а. с. 22).
Відповідно до наказу начальника Краматорського прикордонного загону від 10.11.2017 № 401-ОС «По особовому складу» майора ОСОБА_1 , який наказом начальника Східного регіонального управління (І категорії) ДПС України від 07.11.2017 № 630-ОС призначений на посаду начальника відділення пожежної безпеки відділу персоналу, зараховано з 10.11.2017 у списки особового складу та на всі види забезпечення (а. с. 23), та наказом начальника 11 прикордонного загону від 04.09.2018 № 231-ОС «По особовому складу» майора ОСОБА_1 , заступника коменданта оперативно-бойової прикордонної комендатури « ІНФОРМАЦІЯ_6 » з персоналу, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 04.09.2018 (а. с. 24).
З довідки Краматорського прикордонного загону від 15.07.2020 № 192 вбачається, що грошове забезпечення позивача за період липень-серпень 2018 року становить 26849,96 грн. (а. с. 59).
Судом також встановлено, що листом від 30.01.2020 № 11/1014 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відповідь на заяву позивача від 22.01.2020, направив картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2015-2017 р.р. та довідку-розрахунок про суми нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (а. с. 15-20).
30.03.2020 на картковий рахунок позивача від Луцького прикордонного загону були зараховані кошти в сумі 40215,32 грн., які є індексацією грошового забезпечення, що підтверджується випискою по картковому рахунку (а. с. 21), платіжним дорученням від 27.03.2020 № 871 та витягом з платіжної відомості № 156 за березень 2020 року (а. с. 39-40).
При вирішенні даного публічно-правового спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-ХІІ).
У статті 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Частинами першою - другою статті 5 Закону № 1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону № 1282-XII).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (зі змінами, далі - Порядок № 1978), підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку № 1078).
Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
При вирішенні даного спору суд, в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, відповідно до яких: індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті; виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Як вбачається із матеріалів справи, за період проходження військової служби у Луцькому прикордонному загоні з 01.01.2015 по 07.11.2017 позивачу була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення лише у 2015 році в загальному розмірі 2851,35 грн., що підтверджується картками грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2015-2017 р.р. та довідкою-розрахунком про суми нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (а. с. 16-20, 41-43).
При цьому, відповідно до виписки по картковому рахунку (а. с. 21), платіжного доручення від 27.03.2020 № 871 та витягу з платіжної відомості № 156 за березень 2020 року (а. с. 39-40), 30.03.2020 відповідач виплатив позивачу шляхом перерахування на його картковий рахунок невиплачену індексацію грошового забезпечення в сумі 40215,32 грн.
Суд звертає увагу, що позивач не оспорює розмір нарахованої та виплаченої йому індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби у Луцькому прикордонному загоні.
Крім того, суд враховує, що виплата індексації грошового забезпечення в сумі 40215,32 грн. мала місце 30.03.2020 - до звернення позивача до суду з цим позовом. Тобто, порушення прав позивача на одержання індексації грошового забезпечення було усунуто відповідачем ще до звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом.
На думку суду, оскільки відповідач 30.03.2020, до звернення до суду з цим позовом, нарахував та виплатив позивачу недоплачену індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби у Луцькому прикордонному загоні в сумі 40215,32 грн., тобто порушення права позивача на отримання індексації грошового забезпечення в повному розмірі було усунуто відповідачем до подання позовної заяви, спору про розмір виплачених позивачу коштів між сторонами немає, тому відсутні правові для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Луцького прикордонного загону щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення після звільнення з військової служби на день виключення зі списків особового складу 04.09.2018 за період з 01.07.2015 по 07.11.2017.
Вирішуючи позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення у період з 01.07.2015 по 07.11.2017) за період з 05.09.2018 по 30.03.2020, суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 (далі - Положення № 1115), особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.
Згідно із частинами першою, другою статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
За приписами частин першої, другої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Тобто, спеціальним законодавством про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Суд звертає увагу, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
На думку суду, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців Державної прикордонної служби, не встановлено відповідальності за невиплату чи несвоєчасну виплату усіх сум грошового забезпечення за всіма видами, тому з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації положення статті 117 КЗпП України, які є загальними, необхідно поширити на правовідносини, які виникли під час звільнення особи з військової служби в Державній прикордонній службі.
При цьому, суд враховує аналогічні правові висновки щодо застосування спеціального законодавства та статті 117 КЗпП України, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16 та від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16.
Позивач стверджує, що за період з 05.09.2018 (наступний день за днем звільнення з військової служби) по 30.03.2020 (день фактичного розрахунку - виплати індексації) відповідач Луцький прикордонний загін зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки.
В той же час, суд враховує, що відповідач не звільняв позивача з військової служби, а наказом від 07.11.2017 № 257-ос «По особовому складу» лише виключив зі списків особового складу та зняв з усіх видів забезпечення у зв'язку із вибуттям позивача для подальшого проходження військової служби у розпорядження начальника Східного регіонального управління (І категорії) ДПС України м. Харків (а. с. 22). Саме ж звільнення позивача ОСОБА_1 з військової служби в запас відбулося уже після проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_3 - 04.09.2018, - при проходженні військової служби в НОМЕР_3 прикордонному загоні та на підставі наказу начальника вказаного прикордонного загону від 04.09.2018 № 231-ОС «По особовому складу» (а. с. 24).
Зі змісту пункту 293 Положення № 1115 вбачається, що остаточний розрахунок з особою, звільненою з військової служби, за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення, проводить саме той орган Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.
На думку суду, оскільки статтями 116, 117 КЗпП України передбачений обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у випадку саме звільнення працівника, тому приписи вказаних статей КЗпП України не можуть бути застосовані при вирішенні даного спору з огляду на те, що відповідач не звільняв позивача з військової служби, а тому не може нести відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення у період з 01.07.2015 по 07.11.2017) за період з 05.09.2018 по 30.03.2020.
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.М.Валюх