06 листопада 2020 року ЛуцькСправа № 140/12587/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Димарчук Т.М.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до дев'ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до дев'ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора (далі дев'ята кадрова комісія з атестації прокурорів, комісія, відповідач -1), Офісу Генерального прокурора (далі відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення дев'ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 20.07.2020 №14/3 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 20.07.2020 дев'ятою кадровою комісією з атестації прокурорів прийняте рішення №14/3 про неуспішне проходження позивачем атестації за результатами співбесіди.
Оскаржуване рішення порушує права та інтереси позивача, оскільки у ньому викладена недостовірна інформація, а висновки, зроблені у ньому суперечать вимогам законодавства. Крім того, вказане рішення кадрової комісії відносно нього не відповідає критеріям обгрунтованості та безсторонності, оскільки відсутні докази, які відповідачем-1 вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття. Достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги не підтверджена та не доведена, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у доброчесності прокурора, без наведеного обгрунтування такого висновку.
Вважаючи, що оскаржуване рішення винесено протиправно, а наслідком такого рішення є звільнення з посади у військовій прокуратурі Західного регіону України, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення виклику (сторін) за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (а.с. 78).
Представником відповідачів 06.10.2020 за вх.№ 49026/2 від імені Офісу Генерального прокурора, надано відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 83-86).
Зокрема зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" запроваджено реформування системи органів прокуратури. На виконання Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" цього Закону, з метою переведення позивача на посаду прокурора в обласній прокуратурі за його заявою, під час атестації, яка здійснювалася відповідною кадровою комісією, за наслідками проведеної співбесіди прийнято рішення про неуспішне проходження атестації. При цьому, представник відповідачів посилається на дискреційні повноваження комісії при ухваленні рішень про успішне чи неуспішне проходження атестації.
Представник відповідачів зазначив, що норми Закону України "Про прокуратуру" в даному випадку є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами.
Рішення кадрової комісії стосовно позивача від 20.07.2020 №14/3 містить мотиви його прийняття, висновки, зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації, наданих позивачем пояснень.
Відповідно до досліджених матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора у комісії були наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема: прокурор в порушення вимог ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не зазначив відомості щодо цивільної дружини, яка з ним сумісно проживала з 2017 року.
Крім цього, комісія прийшла до висновку, що прокурором порушено вимоги статей 16, 21 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, а саме постановою Сихівського районного суду м. Львова прокурора притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП України та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 10 200 (десять тисяч двісті) гривень, з позбавленням права керування усіма видами транспортних засобів на строк 1 (один) рік. Вказану постанову апеляційним судом скасовано, провадження по справі закрито, за відсутністю в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП України. Разом з цим надані прокурором пояснення обставин зупинки автомобіля працівниками поліції викликають сумніви, оскільки є суперечливими, непослідовними та нелогічними за своїм змістом щодо їх правдивості. Водночас рішення суду апеляційної інстанції винесено саме з мотивів неправильності оформлення матеріалів протоколу про адміністративне правопорушення, а не недоведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП України.
За вказаних обставин комісія дійшла висновку, що начальник відділу організації представництва інтересів держави в судах та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави, протидії корупції у воєнній сфері військової прокуратури Західного регіону України не пройшов успішно атестацію.
Таким чином, вважає, що оскаржуване рішення прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно та розсудливо.
У відповіді на відзив від 13.10.2020 позивач не погодився з доводами відповідача та вважає їх такими, що не спростовують його аргументів, викладених у позовній заяві. Зокрема, щодо дискреційності повноважень кадрових комісій з атестації прокурорів зазначив, що обсяг дискреції не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, у тому числі судовому. Процес та результат атестації повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема прокурору, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати якісний прокурорський корпус, якому довіряло б це суспільство, то обґрунтованість/умотивованість рішень щодо атестації кожного прокурора є необхідною для цього умовою та гарантією.
Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття, її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася комісія, коли оцінювала прокурора, виставляючи певну кількість балів, або під час проведення співбесіди, тобто які мотиви ухваленого рішення. Особливо виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про не проходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.
Зокрема, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку № 221 питань, які мають бути досліджені в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов'язки на займаній посаді.
Наведене узгоджуються з позицією Верховного Суду, напрацьованою в межах розгляду справи № 9901/831/18 (постанова від 09.10.2019 ).
У спірному ж рішенні комісія обмежилася лише стислим (загальним, невизначеним) посиланням на наявність окремих начебто «обгрунтованих сумнівів» щодо його відповідності вимогам професійної етики, професійної компетентності та доброчесності, що жодним чином не дає змоги встановити дійсні підстави/мотиви, з яких виходила комісія під час ухвалення такого рішення.
Відсутність в оскаржуваному рішенні комісії мотивів його прийняття, посилань на конкретні обставини і підстави, а також відсутність у відповідачів будь-яких доказових доводів, які б слугували і стали підставою для дискреційних висновків комісії, за яких він не відповідає законодавчо визначеним критеріям для зайняття посади прокурора, перевірка на наявність яких здійснюється в межах атестації прокурорів, є достатнім та самостійним підґрунтям для визнання його протиправним та скасування (а.с. 144-159).
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили, як і клопотання про розгляд справи у судовому засіданні.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 з 04.02.2015 проходить військову службу у військовій прокуратурі Західного регіону України та з 04.09.2019 обіймає посаду начальника відділу організації представництва інтересів держави в судах та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави, протидії корупції у воєнній сфері військової прокуратури Західного регіону України, що підтверджується довідкою військової прокуратури від 02.07.2020 № 300 (а.с. 32) та наказом військового прокурора Західного регіону України №678 к від 04.09.2019 (а.с. 33).
Начальником відділу організації представництва інтересів держави в судах та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави, протидії корупції у воєнній сфері військової прокуратури Західного регіону України Майорчаком В.М. Генеральному прокурору 07.10.2019 подано заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію (а.с.34).
05.03.2020 позивач успішно здав іспити на знання і вміння застосовувати закон для прокурорів регіональних прокуратур та у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички, що підтверджується інформацією опублікованою на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора (а.с. 39-44).
Враховуючи успішне складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички, ОСОБА_1 допущено до етапу співбесіди.
На засіданні дев'ятої кадрової комісії 20.07.2020 прийнято рішення № 14/3 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації (а.с. 24).
Вважаючи рішення дев'ятої кадрової комісії №14/3 від 20.07.2020 протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує такі нормативно-правові акти.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25.09. 2019 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX (далі - Закон №113-ІХ), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Згідно з пунктом 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2010 № 1697.
За приписами пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Як встановлено у пунктах 10-14 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Атестація прокурорів включає такі етапи:
1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;
2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.
Графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.
За результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором (пункт 16 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ).
Кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.
Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється (пункт 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ).
Пунктом дев'ятим розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Наказом Генерального прокурора 03.10.2019 № 221 (зі змінами, внесеними наказами Генерального прокурора від 17.12.2019 № 336, від 04.02.2020 № 65, від 19.02.2020 № 102), затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок).
Відповідно до вказаного Порядку атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур.
Відповідно до п. 6 вказаного Порядку атестація включає такі етапи:
1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;
3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Як передбачено п.7 - п.9 розділу І Порядку повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.
За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 цього Порядку.
Згідно з пунктом 10 розділу І Порядку заява, вказана у пункті 9 розділу І цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.
Відповідно до п. 11 розділу І Порядку особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов'язковою.
Кадрові комісії за результатами атестації регулярно подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію (п.4).
Рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством (п.6).
Згідно із п. 2 розділу IV Порядку № 221 до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.
Співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання (п. 8 розділу IV Порядку № 221).
Відповідно до п. п. 9, 10, 11 розділу IV Порядку № 221 для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).
Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.
Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов'язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).
Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (п. 12 розділу IV Порядку № 221).
Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;
Співбесіда проходить у формі засідання комісії (п. 13 розділу IV Порядку № 221).
Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності (п. 14 розділу IV Порядку № 221).
Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (п. 15 розділу IV Порядку № 221).
Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації (п. 16 розділу IV Порядку № 221).
Із матеріалів справи вбачається, що позивач успішно пройшов перші два етапи атестації та був допущений до співбесіди.
З оскаржуваного рішення дев'ятої кадрової комісії від 20.07.2020 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» вбачається, що комісія дійшла висновку, про невідповідність ОСОБА_1 вимогами професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
З даними висновками суд не погоджується, у зв'язку з наступним.
Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Даний конституційний припис закріплено у статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Розкриваючи зміст верховенства права, Європейський суд з прав людини констатує, що верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.
Враховуючи те, що рішення дев'ятої кадрової комісії є, згідно з Законом №113, безальтернативною підставою для прийняття Генеральним прокурором наказу про звільнення позивача з посади, останнє має ознаки рішення суб'єкта владних повноважень, з огляду на що, має відповідати вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обгрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам доброчесності. Зокрема в порушення вимог ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, він не зазначив відомостей щодо цивільної дружини, яка з ним сумісно проживала з 2017 року.
У деклараціях за 2017 - 2019 роки прокурором не зазначаються відомості про розмір доходів дружини, вартість придбання дружиною 07.02.2019 а/м BMW - 320 D 2003 р.в. (орієнтовна вартість 6 000 доларів США).
ОСОБА_1 пояснив, що дружина не надає зазначеної інформації у зв'язку з тим, що вона працює у іноземній компанії, умови роботи в якій не дозволяють розголошувати розмір доходів. Водночас згідно матеріалів атестації з'ясовано, що дружина працює у ПАТ «Миколаївцемент», тому доводи ОСОБА_1 щодо обмежень дружини про розголошення інформації, на думку комісії, є безпідставними.
Крім того, на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики та доброчесності в частині відомостей про адміністративне порушення.
Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 23.01.2019 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 10 200 (десять тисяч двісті) гривень, з позбавленням права керування усіма видами транспортних засобів на строк 1 (один) рік.
Постановою Львівського апеляційного суду від 17.07.2020 постанову судді Сихівського районного суду міста Львова від 23.01.2019, відносно ОСОБА_1 скасовано, провадження по справі закрито, за відсутністю в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Під час співбесіди ОСОБА_1 , пояснив, що 18.11.2018 він не керував транспортним засобом «SkodaOctavia», на момент зупинки автомобіля працівниками патрульної поліції він знаходився на пасажирському місці попереду. На прохання дружини, пересів за кермо, оскільки остання керувала транспортним засобом без посвідчення водія.
Таким чином, з урахуванням наданих ОСОБА_1 пояснень комісія приходить до висновку що ОСОБА_1 вчинено дії спрямовані на умисне приховання адміністративного правопорушення, яке скоїла його дружина.
Разом з тим наданні прокурором пояснення обставин зупинки автомобіля працівниками поліції викликають сумніви, оскільки є суперечливими, непослідовними та нелогічними за своїм змістом щодо їх правдивості.
Оскільки зі змісту постанови Львівського апеляційного суду вбачається, що суд задовольнив апеляційну скаргу з мотивів невідповідності змісту протоколу фактичним обставинам та недопустимості доказів, однак факт перебування ОСОБА_1 за кермом автомобіля, який встановлений судом першої інстанції, апеляційний суд не спростував та належної правової оцінки цій обставині не надав.
Водночас рішення суду апеляційної інстанції винесено саме з мотивів неправильності оформлення матеріалів протоколу про адміністративне правопорушення, що унеможливлює притягнення до відповідальності, а не недоведеності вини ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП України.
З огляду на вищенаведене, комісія констатувала, що прокурор відділу організації представництва інтересів держави в судах та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави, протидії корупції у воєнній сфері військової прокуратури Західного регіону України Майорчак В.М. не пройшов атестацію.
Суд зазначає, що протокол засідання дев'ятої кадрової комісії № 14 від 20.07.2020 не містить деталізації підстав прийнятого рішення стосовно ОСОБА_1 (а.с.6).
Відносно того, що позивачем в порушення вимог ст.45 Закону України «Про запобігання корупції» в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування не зазначено відомостей щодо цивільної дружини, яка з ним сумісно проживала з 2017 року, а також щодо не зазначення у деклараціях за 2017 - 2019 роки відомостей про розмір доходів цивільної дружини, вартості придбаного дружиною 07.02.2019 а/м BMW - 320 D 2003 р.в. (орієнтовна вартість 6 000 доларів США), суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначено у Законі України 14.10.2014 № 1700-VII «Про запобігання корупції» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1700).
Пунктом 8 частини першої статті 11 Закону №1700 встановлено, що до повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції (далі також - Національне агентство) належить здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій суб'єктів декларування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб'єктів декларування.
У рішенні Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 814/886/17 зазначено, що здійснення контролю та перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб'єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.
Відповідно до статті 51 Закону №1700 Національне агентство здійснює вибірковий моніторинг способу життя суб'єктів декларування з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім'ї майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подається відповідно до цього Закону.
Моніторинг способу життя суб'єктів декларування здійснюється Національним агентством на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб'єктів декларування задекларованим ними майну і доходам.
Порядок здійснення моніторингу способу життя суб'єктів декларування визначається Національним агентством.
Моніторинг способу життя здійснюється із додержанням законодавства про захист персональних даних та не повинен передбачати надмірного втручання у право на недоторканність особистого і сімейного життя особи.
Встановлення невідповідності рівня життя суб'єкта декларування задекларованим ним майну і доходам є підставою для здійснення повної перевірки його декларації. У разі встановлення невідповідності рівня життя Національним агентством надається можливість суб'єкту декларування протягом десяти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом.
У разі виявлення за результатами моніторингу способу життя ознак корупційного правопорушення або правопорушення, пов'язаного з корупцією, Національне агентство інформує про них спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції.
Таким чином, саме Національне агентство з питань запобігання корупції є уповноваженим органом на здійснення моніторингу, зокрема, способу життя суб'єктів декларування. Водночас, таких висновків Національним агентством під час розгляду справи суду не надано, як і не надано доказів звернення відповідачів безпосередньо до Національного агентства з метою підтвердження або спростування сумнівів кадрової комісії щодо відповідності офіційного доходу цивільної дружини позивача чи вартості набутого нею майна під час роботи позивача в органах прокуратури.
Крім того, у позовній заяві ОСОБА_1 стверджує, що зі своєю цивільною дружиною проживає з січня 2018 року (а не з 2017 року як зазначено в оскаржуваному рішенні). Окрім того, ОСОБА_3 не придбавала 07.02.2019 автомобіль BMW - 320 D 2003 р.в та не укладала відповідного договору купівлі-продажу, а здійснила його розмитнення. Через напружені і складні стосунки, ОСОБА_3 не бажала надати йому жодної інформації, що стосується її майнового стану про що він пояснював комісії.
На переконання суду, оскаржуване рішення кадрової комісії стосовно ОСОБА_1 не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у доброчесності прокурора, без наведеного обґрунтування такого висновку.
Відносно висновків дев'ятої комісії щодо наявних обгрунтованих сумнівів щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики та доброчесності стосовно відомостей про адміністративне правопорушення, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи та з оскаржуваного рішення слідує, що постановою Сихівського районного суду м. Львова від 23.01.2019 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 10 200 (десять тисяч двісті) гривень, з позбавленням права керування усіма видами транспортних засобів на строк 1 (один) рік.
Постановою Львівського апеляційного суду від 17.07.2020 постанову судді Сихівського районного суду міста Львова від 23.01.2019, відносно ОСОБА_1 скасовано, провадження по справі закрито, за відсутністю в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
В оскаржуваному рішенні дев'ята кадрова комісія зазначає, що зі змісту постанови Львівського апеляційного суду вбачається, що суд задовольнив апеляційну скаргу з мотивів невідповідності змісту протоколу фактичним обставинам та недопустимості доказів, однак факт перебування ОСОБА_1 за кермом автомобіля, який встановлений судом першої інстанції, апеляційний суд не спростував та належної правової оцінки цій обставині не надав.
Надаючи оцінку вказаному, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Конституційний Суд України в абзаці 1 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 01.12.2004 №19-рп/2004 зауважив, що незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, непов'язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11.03.2011 №2-рп/2011 давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи можуть тільки суди апеляційної і касаційної інстанцій при перегляді судових рішень.
Згідно з пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 №8 "Про незалежність судової влади" відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Такий підхід повністю узгоджується із міжнародними стандартами.
Відповідно до пункту 5 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17.11.2010 на 1098 засіданні заступників міністрів, судді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів.
У названих Рекомендаціях також зазначено, що судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду (пункт 70). Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66).
Принципом І (2) (а)(і) Рекомендації №(94) 12 "Незалежність, дієвість та роль суддів", ухваленої 13.10.1994 Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів, передбачено, що рішення суддів не повинні переглядатись інакше, ніж через визначену законом процедуру апеляцій.
Відповідно до Висновку Першої експертної комісії Міжнародної Асоціації Суддів (2000) "Незалежність судді у його власному суді" суттєвою умовою незалежності судді є неможливість зміни рішення судді ніким, крім іншого судді в процесі апеляції, коли це прямо передбачено законом. Будь-які процедури контролю за якістю рішень, що проводяться самими суддями чи представниками інших гілок влади не можуть бути використані замість апеляції, або здаватися такими, що замінюють апеляцію, оскільки це відкриває шлях для прямого впливу на суддів.
Аналогічні положення знайшли своє відображення в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні від 09.01.2013 у справі "Олександр Волков проти України" зазначено, що рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження (пункт 80).
Враховуючи вищевикладене, суд констатує, що дев'ята кадрова не наділена законом повноваженнями оцінювати законність та обґрунтованість судового рішення, а саме постанови Львівського апеляційного суду від 17.07.2020, згідно з якою провадження по справі закрито, за відсутністю в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Однак, відповідач-1 не лише надає оцінку рішенню суду, яке набрало законної сили, а взагалі ставить його під сумнів, зазначаючи, що факт перебування ОСОБА_1 за кермом автомобіля, який встановлений судом першої інстанції, апеляційний суд не спростував та належної оцінки цій обставині не надав.
Таким чином, на переконання суду, оскаржуване рішення дев'ятої кадрової комісії стосовно ОСОБА_1 не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у доброчесності прокурора, без наведеного обґрунтування такого висновку.
Так, пунктом 49 рішення Європейського Суду з прав людини від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) зазначено, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку.
Формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення Європейського Суду з прав людини від 24.04.2008 року у справі «C. G. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07, п. 39).
Разом з тим, визначення поняття «доброчесність прокурора» у законодавстві України відсутнє, з огляду на що, суд критично сприймає висновок дев'ятої кадрової комісії щодо невідповідності позивача вимогам доброчесності, оскільки останній не ґрунтується на положеннях законодавства.
Щодо дискреційності повноважень кадрових комісій з атестації прокурорів суд зазначає наступне.
Обсяг дискреції не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, у тому числі судовому. Процес та результат атестації повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема прокурору, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати якісний прокурорський корпус, якому довіряло б це суспільство, то обґрунтованість/умотивованість рішень щодо атестації кожного прокурора є необхідною для цього умовою та гарантією.
Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття, її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора, виставляючи певну кількість балів, або під час проведення співбесіди, тобто які мотиви ухваленого рішення. Особливо виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про не проходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.
Зокрема, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку № 221 питань, які мають бути досліджені в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов'язки на займаній посаді.
Наведені вище висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, напрацьованою в межах розгляду справи № 9901/831/18 (постанова від 09.10.2019).
У спірному ж рішенні комісія обмежилася лише стислим (загальним, невизначеним) посиланням на наявність окремих начебто «обгрунтованих» сумнівів» щодо відповідності позивача вимогам професійної етики, професійної компетентності та доброчесності, що жодним чином не дає змоги встановити дійсні підстави/мотиви, з яких виходила комісія під час ухвалення такого рішення.
Відсутність в оскаржуваному рішенні комісії мотивів його прийняття, посилань на конкретні обставини і підстави, а також відсутність у відповідачів будь-яких доказових доводів, які б слугували і стали підставою для дискреційних висновків комісії, за яких позивач не відповідає законодавчо визначеним критеріям для зайняття посади прокурора, перевірка на наявність яких здійснюється в межах атестації прокурорів, є достатнім та самостійним підґрунтям для визнання його протиправним та скасування.
Крім того, відповідно до пункту 6 розділу V Порядку № 221 рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством, що в свою чергу покладає на кадрові комісії обов'язок обґрунтувати рішення про проходження або не проходження атестації прокурором у такий спосіб, щоб рішення містило мотиви та посилання на відповідні докази, на підставі яких таке рішення приймається.
Наведене узгоджується із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейським Судом з прав людини наголошено, що «... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).».
Суд зауважує, що в частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейським Судом з прав людини висловлено правову позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки» від 31.07.2008, рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» від 22.11.1995, рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру» від 21.07.2011, рішення у справі «Путтер проти Болгарії» від 02.12.2010).
З огляду на викладене, суд не приймає до уваги посилання представника Офісу Генерального прокурора щодо дискреційних повноважень кадрових комісії та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації, зокрема, на відповідність його обґрунтованості та вмотивованості, тобто дотриманню пункту 12 Порядку №233.
Крім того, виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі «Волохи проти України» від 02.11.2006, рішення у справі «Malone v. United Kindom» від 02.08.1984 Ф).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На думку суду, оскаржуване рішення дев'ятої кадрової комісії від 20.07.2020 №14/3 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації, не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, добросовісності, розсудливості та пропорційності, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, а відтак, його слід визнати протиправним та скасувати.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку відповідачами належними та допустимими доказами не доведено правомірності рішення, що оскаржуються. Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також доводи позивача та відповідача щодо заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до дев'ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення дев'ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 20.07.2020 №14/3 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач-1: Дев'ята кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15)
Відповідач-2: Офіс Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 0034051)
Суддя Т.М. Димарчук