Справа № 755/16161/20
"03" листопада 2020 р. суддя Дніпровського районного суд м. Києва Гаврилова О.В., вивчивши матеріали цивільної справи за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Київської області Бурко Арсена Мохаммеда, стягувач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,-
До Дніпровського районного суду м.Києва звернувся ОСОБА_1 зі скаргою на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Київської області Бурко Арсена Мохаммеда, стягувач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк».
Згідно заявлених вимог, скаржник просить суд:
-визнати неправомірними дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Київської області Бурко Арсена Мохаммеда щодо відкриття виконавчого провадження №63431247 від 27 жовтня 2020 року та накладення арешту на все майно ОСОБА_1 ;
-скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Бурко Арсена Мохаммеда про відкриття виконавчого провадження №63431247 від 27 жовтня 2020 року;
-скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Бурко Арсена Мохаммеда про арешт майна боржника №63431247 від 27 жовтня 2020 року;
-скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Бурко Арсена Мохаммеда про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №63431247 від 27 жовтня 2020 року;
-скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Бурко Арсена Мохаммеда про стягнення з боржника основної винагороди №63431247 від 27 жовтня 2020 року;
-скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Бурко Арсена Мохаммеда про арешт коштів боржника №63431247 від 27 жовтня 2020 року.
Вказану скаргу було передано в провадження судді Гаврилової О.В. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Вивчивши матеріали поданої скарги, суд приходить до наступного.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. За п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:
1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру;
2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Згідно ч. 7 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Частиною 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
З урахуванням вищенаведеного можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов про стягнення основної винагороди, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, y тому числі судом якої юрисдикції вони видані.
Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 6 червня 2018 року №127/9870/16-ц.
Отже, імперативною нормою - ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Такі правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), у справі №127/9870/16-ц (провадження № 14 - 166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі №2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18) та від 19 травня 2020 року у справі №754/2223/15-ц (провадження № 14-568цс19).
У зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду зазначила, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законодавством умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в Законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Така пряма вказівка, зокрема, міститься у ч.2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, яка набула чинності 05 жовтня 2016 року, та відповідно до якої внесені зміни в ЦПК України. Ця редакція нормативного документа підлягає застосуванню у справі відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України.
Отже, Верховний Суд вже викладав у своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норми права і суд не вбачає підстав відступити від вищевказаного правового висновку.
Враховуючи вищевикладене, скарга ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Київської області Бурко Арсена Мохаммеда в частині скасування постанов приватного виконавця виконавчого округу Київської області Бурко Арсена Мохаммеда від 27 жовтня 2020 року (ВП №63431247) про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення з боржника основної винагороди, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на те, що скарга у вищевказаній частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, у відкритті провадження за цими вимогами слід відмовити.
Відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України суд роз'яснює скаржнику його право на звернення за цими вимогами в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 19, 186, 260, 354, 447 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Відмовити у відкритті провадження в цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Київської області Бурко Арсена Мохаммеда, стягувач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», в частині вимог про скасування постанов приватного виконавця виконавчого округу Київської області Бурко Арсена Мохаммеда від 27 жовтня 2020 року (ВП №63431247) про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення з боржника основної винагороди.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.
Суддя: